— Лялечка буде, а не хата! Фундамент високий, стіна у півтори цеглини, отам уже зробили септик, — киває на отвір у землі неподалік будмайданчика підприємець 50-річний Микола Ревчук із Рівного. — Своїй доньці так не старався, як тут. Вибив у міськраді ділянку на 10 соток у мікрорайоні Тинне. Це околиця міста, зате поряд є дорога та церква.
Бізнесмен-перевізник зводить будинок для 29-річної Вікторії Опанасюк. Її чоловіка 42-річного Валерія Опанасюка 20 лютого застрелив снайпер під час сутичок на столичному Майдані. Жінка залишилася з чотирма дітьми — 11-річною Ангеліною, Іллею, 7 років, 5-річною Софією і Артемом, 3 роки. Доглядає за немічним 80-річним дідом. Живуть ушістьох у старій хаті.
— Після похорону загиблих майданівців я розшукав Вікторію і запропонував допомогти з житлом. Мій син Микола теж на Майдані стояв, вернувся живий, на щастя, — пояснює Микола Ревчук. — Хочу щось зробити для тих, кому найтяжче. Обговорили проект, буде одноповерховий будинок на чотири кімнати. Якщо вистачить грошей, зробимо мансарду. На нову хату з нуля треба 500–600 тисяч гривень. Мені допомагають інші благодійники — грошима, матеріалами, дехто пропонує свої робочі руки.
На околиці Рівного, де зводять хату, в полі за церквою стоїть жовтий бус, яким підприємець привіз будівельну бригаду. Працюють із ранку. Неподалік на городах пораються місцеві.
— Фундамент зробили два тижні тому, дали йому час на устойку. А оце вчора почали класти цеглу, — поправляє окуляри будівельник Володимир Зайшлий, 50 років. — Якщо будматеріали підвозитимуть постійно, справимося скоро. Робимо на совість.
— А я — колишній наркоман, працюю на стройці безкоштовно. Розкаявся, увірував і приїхав сюди з села Рогачів робити добру справу. Зі мною ще двоє таких самих реабілітованих є, — підходить чоловік у світлому светрі, називається Іваном з організації "Милосердя".
Накрапає дощ. Близько 16.00 на будівництво маршруткою приїжджає Вікторія Опанасюк. Біля церкви є зупинка.
— Тулимося всі у двох кімнатах. Хата зведена 1948 року, — розповідає. Вона у чорних джинсах та темно-синьому короткому пальті. Вітер куйовдить коротке волосся. — Доки старші діти підуть до школи, молодші лазять по їхніх речах і малюють підручники. Ті потім нервують. Я давно мрію про власну кімнату, зробила б її у бузковому кольорі. А ще — про велику залу, де на Новий рік можна поставити ялинку. У мене незакінчена юридична освіта, роботи не маю. Діток ненадовго залишила вдома на знайому. Важко без чоловіка, згадаю його і плачу тихенько в кутку, щоб діти не бачили. Якби Валера явився додому живий, надавала би по мордасам і більше нікуди не пустила б, — зітхає. — Він був дуже запальний, мав загострене почуття справедливості. Навіть із родичами пересварився, які побоялися їхати на Майдан. Дітей привчив говорити до мене на "ви", для нього це було принципово.
Про його смерть дізналася по телефону, — продовжує. — Того дня, 20 лютого, я зранку кілька разів йому дзвонила, він не відповідав. Та таке бувало й раніше. Раптом телефонує його сестра і реве у трубку: "Валеру застрелили!". Я побігла на майдан Незалежності в нас у Рівному і кричу: "Де мій чоловік? Везіть мене на Київ!". Лише близько 21-ї години повідомили, що його тіло лежить у Михайлівському соборі. Менші діти не зрозуміли всього, а старша Ангеліна дуже плакала за татом. На похорон попрощатися з ним 20 тисяч рівнян прийшли.
— Я трохи знав вашого чоловіка, він у мене у наметі був десятником. Разом чергували на барикадах, — підходить 23-річний Микола Ревчук-молодший, син підприємця. — Не так страшно було, як злості багато. Спиш 2–3 години на добу і йдеш готовий на все. Найбільше дратувало, коли бачив через скло у кафе, як люди у Києві спокійно ходять на каву і жартують. Не вірив, що в такий час хтось може розважатися.
Микола підводить Вікторію до 36-метрової свердловини. Пояснює, у господарстві буде власна вода. Нарікає, що вночі невідомі покрали кілька щитів із будівництва.
Коли Опанасюки зможуть відсвяткувати новосілля, поки що невідомо.
— Долар стрибає. Хто може сказати, скільки завтра коштуватиме фарба чи плитка? — знизує плечима Микола. — Звісно, хочеться зробити якнайшвидше.
Поряд із ділянкою Опанасюків міська рада надала землю під будівництво ще двом сім'ям загиблих рівнян із Небесної сотні — родинам 27-річного Олександра Храпаченка і 53-річного Георгія Арутюняна.
В інтернеті є сторінка, як можна допомогти родині Опанасюків із будівництвом.
8 
35413
Коментарі