середа, 23 квітня 2014 07:05

"Дівчата, не нарікайте. Най дорого, але ще всьо купити можна"

— Тетяна Павлівна, ви після служби до нас підійдіть. Ковбаски підложимо, сальця, бо щось маленька у вас корзиночка. Брат дзвонитиме, возмущатиметься, чого це рідну тітку не накормили, — чоловік років 40 зупиняється навпроти літньої жінки.

Та о другій ночі прийшла святити паски до полтавської церкви Івана Воїна. Стоїть на подвір'ї дерев'яного храму. Під ногами — маленький кошик із паскою та двома крашанками.

— Ну, і чудо ти, Коля. Гроші, як і в молодості, розкидаєш. Краще би копієчку на ремонт балкона відкладав, а ти всьо ковбаси накуповуєш, — жінка запалює свічку. — Марнотрат. У страні ціни, як на дріжджах ростуть. Я і паскою наїмся.

Чоловік стенає плечима, заходить до церкви. Усередині близько 200 осіб.

— Ану посторонісь, бо, не дай Бог, подавлю кого, — товстий чоловік із сивим оселедцем і золотою сережкою у вусі розштовхує натовп, щоб дістатися до виходу.

— Мужчина, ви хоч би совість мали. Літургія закінчується, а ви вмєсто того, щоб молитви слухати — людям мішаєте. Ще й чуба вистригли. Хіба поможе Господь країні, у якої такі неблагодарні козаки, — штурхає чоловіка плечем молода жінка з немовлям на руках.

— Постидилися би старшому указувати. Тоже мені, знавець козацтва. Лучше дитя спати вклади, а то мучаєш. Мамаша, — чоловік швидко виходить на вулицю.

О 2.15 люди вишиковуються навколо храму.

— Божечки, найбільше православне свято, а людей так мало. В прошлому році утричі більше було, — шепоче чоловікові жінка років 30 наприкінці ряду.

— Люда, у мене товаріщі головою вдарилися: не підемо у храм московського патріархату. Мол, ворожий він тепер. Двинули на праздник у київську патріархію, — відказує хриплим голосом чоловік. — Предатєлі, хрестилися в одній церкві, а біжать до іншої.

О 4.00 біля церкви в райцентрі Дубровиця Рівненської області прихожани стоять у ряд. Поперед себе поставили на землі великодні кошики. Чекають на освячення пасок.

— Я цього року дуже грішна була, — бере під руку подругу невисока огрядна жінка. — М'яса, яєць, молочного цілий місяць не їла. З чоловіком у ліжку не була, молилася. Але як подивлюся новини — лихословлю. Не можу спокійно дивитися, коли ті сєпаратісти обстрілюють наших воєнних, коли той Путін бреше. У мене така ненависть піднімається.

— А в мого чоловіка, як подивиться новини, зразу тиск піднімається. Вчора до 220 підскочив. Прошу-молю його: хоч на свята не дивися, дай спокій і собі, і мені.­

У суботу о 19.00 в райцентрі Рогатин на Івано-Франківщині під греко-католицькою церквою Святого Миколая освячують великодні кошики з пасками.

— Ледво-м устигла нині все зрехтувати, щоб раніше прийти. Від п'ятої тут стою, аби місце перед церквою зайняти. Напереді всьо видно, всьо чути, — говорить жінка в білому плащі. Озирається. — Дивисі-дивисі, тотаво Мар'яна так похудала. Торік як пампух була, а нині гет сі гризе. Бо чоловік її воєнний, заберут до армії. Що вона з трома дітьми зробе?

З церкви виходять дівчата з хоругвами, за ними — священик, дяк, паламар і хор.

— Видиш, Степанівна, а тому нашому ксьонзови ніяка криза не в щот. На твари (обличчя. — "ГПУ") тілько розпливає сі. Як йно прийшов до нас правити, то такий худий був, як миш, а зараз, як пацюк. Ледво йому та стрічка під шиєю защіпається, — каже подрузі літня жінка в чорній хустці.

За руку з двома дітьми та невеликим кошиком поспішає в кінець ряду жінка років 30. У кошику — паска, невеличка ковбаса та яйця.

— Мамо, а Юля має шоколадні яйця і курку. А тьотя Леся шинку і писанок багато, — тягне жінку за спідницю чорно­окий хлопчик.

— Добре, що мала паску за що спекти, а ти яєць хочеш шоколадних. Дали зарплату тільки за січень.

Знайома виймає зі свого кошика два шоколадні яйця в золотистих обгортках, пригощає дитину.

— Ми в селі не маємо нарікати. Зарізала свиню, є своя шинка, ковбаса. Курка знеслася, яйця в кошик поклала. Муку мали на стриху (горище. — "ГПУ") — паску спекла. А як перейшлася базаром, то чуть-їм не вмерла. Ковбаса — 90 гривень, шинка — 120, масло — 80. Свічки в п'ятницю ще по 12 були, а в обід уже — 15.

— Дівчата, не нарікайте. Най дорого, але ще всьо купити можна. А як буде війна, тоді біда прийде страшна, — каже до жінок чоловік років 60 з палицею.

Зараз ви читаєте новину «"Дівчата, не нарікайте. Най дорого, але ще всьо купити можна"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути