Вінничанка 33-річна Альона Брашовецька у січні припинила спілкуватися з батьками. Родичам нічого не пояснює. Дітей до рідних не пускає.
— Альона почала ходити в церкву Слави Божої у школі зі старшою сестрою Вікою, — каже батько Віктор Іванович. — Нічого поганого в тому не бачив. Церква мала купу молодіжних напрямків, влаштовували різні конкурси.
З майбутнім чоловіком Євгеном вінничанка познайомилася теж у церкві.
— Тоді ми упустили дитину. Бо, коли молоді вирішили одружитися, заявилася настоятелька і сказала, що робитиме весілля за власні кошти і сама благословить молодят, — розповідає батько. — Ми з родичами почувалися на тому весіллі чужими, бо настоятелька поводилась як весільна мама. Діти віддалилися, жили в однокімнатній квартирі недалеко, але в гості приходили рідко. Коли донька була вдруге вагітна, запропонували їм обмінятися квартирами. Віддали нашу трикімнатку і перейшли в однокімнатку зятя Євгена.
Щоб дешевше було оформити документи, у нотаріуса уклали договір купівлі-продажу.
— Все, що було в нашій квартирі, лишили: нові меблі, побутову техніку, — говорить Віктор Іванович. — Після народження доньки Альона і Женя перестали спілкуватися зі сватами. Нам пояснили, що у батьків Жені живе нечистий. Я намагався з донькою поговорити, що так не можна. Альона натякала, що так їм радять у церкві.
— То не церква, а секта. Під час засідань треба виходити на сцену і розповідати, що робиться вдома: з ким сварився, хто що купив і за скільки.
Альона працювала у відділі збуту на швейній фабриці. Зараз у декретній відпустці. Євген розвозить продукти по магазинах. 10-ту частину від заробітків і подарунків віддають у церкву.
— 10 років подружнього життя теж святкували в церкві, але нас не запросили. Влітку Альона не пустила дітей на дачу. Перестала контактувати із сестрою Вікторією. Коли та народила сина і пішла з церкви, Альона на неї образилася.
— У січні дружина Ангеліна прийшла до Альони провідати онучку, але її не впустили в квартиру, — продовжує Віктор Іванович. — Вона власним ключем відкрила двері. Донька стояла в коридорі, а онука за її спиною плакала. До бабусі ні слова не сказала. Жінка покликала її, а внучка боїться йти. В Ангеліни після того випадку була страшна істерика.
Наступного дня Віктор Іванович прийшов до доньки поговорити і забрати речі з квартири.
— Альона знову не відкрила. Говорити, чому відмовилася від нас, не хоче. Повністю нас ігнорує.
— З батьками перестала спілкуватися не через церкву, — каже Альона. — Я віруюча з 10 років. Успішно вчилася і мала гарну роботу. У мене багато друзів. Не хочу про батьків нічого чути, навіть вітатися не хочу. Я вірила, відкрилася їм, а вони тільки насміхаються. Ми — церква. Нас не сприймають, бо говоримо, що думаємо.
— Батьки хотіли забрати норкову шубу, що подарували мені, — продовжує. — Потім зникли мої ключі від квартири. Тепер хочуть нас виселити. Батько каже: "Забирай дітей і виселяйся до своїх братів і сестер куди-небудь. Я прийду з вантажниками і заберу звідси все". Нашу однокімнатну квартиру вони продали. Гроші витратили.
Батько спростовує чутки про продаж помешкання.
— Ми досі живемо в однокімнатці й виганяти доньку з дітьми на вулицю ніхто не збирається, — говорить Віктор Іванович. — Ми хочемо повернути собі доньку і внуків. Через церкву Альона не схожа на себе.
4 
35413
Коментарі