— На работу всегда нужно приходить красивым. Даже если работаешь дворником, — каже киянин 56-річний Олександр Остапенко. Два роки працює двірником на Печерську. Має там квартиру. На роботу завжди вдягає костюм-трійку, білі рукавички і метелика.
З Олександром Остапенком домовляємося про зустріч у нього вдома вранці. Чоловік відчиняє на стукіт у двері — дзвінок не працює. На порозі стоїть у білих сімейних трусах. Говорить, збирається на роботу.
— Раніше працював водієм на маршрутному таксі, — вмикає праску, розкладає дошку і кладе білу сорочку. — Зі своєї маршрутки зробив лімузин. Завжди вдягав білу сорочку, костюм, метелик і циліндр. У салоні висів годинник у формі сердечка і дзеркальце, щоб пасажирки могли на себе подивитися. Завжди вітався з ними і бажав гарної поїздки. А за кожне добре слово дарував цукерку. Багато людей чекали саме моєї маршрутки, бо в іншу не хотіли сідати. Перед виїздом разом із механіком оглядав автобус. Відмовлявся виїжджати на маршрут, коли щось було не в порядку. Начальство казало: "Нам однаково, як ти пасажирів будеш возити. Головне, щоб увечері приніс виручку". Три роки тому начальник змусив написати заяву і сказав: "Мені твій театр в автобусі не потрібен".
Олександр Володимирович вдягає білі сорочку, брюки і чорно-білий метелик.
— Довго шукав роботу. Хотів влаштуватися сторожем, продавцем і гардеробником. На співбесіду приходив у своєму фірмовому вбранні. Коли роботодавці бачили мене, говорили компліменти, та під кінець розмови казали: "Візьмемо, якщо будете нормально вдягатися. У нас же на сцені не будете виступати". Після такого відмовлявся у них працювати.
Роботу двірника знайшов випадково. Зустрів на вулиці сусідку, а вона: "Чула, роботи знайти не можете. Якраз двірника шукають". На другий день прибирав територію біля свого будинку.
Водієм працював 15 років і тепер за їздою скучаю. Інколи навіть сниться, як сідаю за кермо і вітаюся до пасажирів. Та стараюся отримувати задоволення і на іншій роботі. Завжди вітаюся до перехожих, бажаю гарного дня.
Жінки часто заважають нормально працювати, бо хочуть познайомитися. Нікому не відмовляю, але далі діло не заходить. Якщо завів жінку, треба її всім забезпечувати. А в мене на це немає грошей. Отримую тисячу гривень зарплати. Сам виховую трьох онуків.
У квартиру заходить 10-річний Ілля. Має руде кучеряве волосся. Ставить під стіною у коридорі самокат. Дід запитує, чи купив ковбаси.
— Купил палочку чесночной, — відповідає. — Свежая. Как раз перед моим приходом привезли.
Чути, як онучки 6-річна Уляна та Поліна, 7 років, перемовляються у кімнаті.
— Дочка Катя геть не цікавиться своїми дітьми. Постійно обіцяє їм принести цукерок, але завжди приходить з порожніми руками. Зате кожен раз — з новим кавалером. Один постійно п'яний був, інший витягнув із комп'ютера всі нутрощі і десь продав. Довелося обох вигнати. Недавно привела якогось дігера з Майдану. Він зайшов у квартиру і зразу сказав, що буде ремонт робити. Ввечері позбирав на кухні й у коридорі всі шпалери, а наступного дня зник. Тільки протигаз від нього залишився.
Катя вчора приходила, ледь на ногах трималася. Тричі табуреткою по спині вдарив її та вигнав з квартири. Сказав, щоб більше у такому вигляді дітям на очі не показувалася, бо викличу міліцію.
Олександр Володимирович іде на кухню. Ріже хліб і ковбасу. На тарілку викладає помідори й огірки. Гукає онуків.
— Ви їжте, а я піду працювати, — говорить.
Спускається на перший поверх. Із комірчини біля під'їзду витягує мітлу і совок.
— Саша, привет! — з балкона на шостому поверсі кричить до двірника огрядна жінка з рушником на голові. — Уже сколько времени ты у нас работаешь, а я не перестаю тобою любоваться. Ну прям не дворник, а вылитый артист.
— Зачіску зробиш, і тобою можна буде любуватися, — Остапенко махає жінці рукою.
Територію навколо будинку прибирає за півгодини. Бере дві 5-літрові пляшки і йде до колонки. Набирає води і поливає дерева.
— Порядки навів, тепер піду онуків на прогулянку збирати, — продовжує Олександр Володимирович. — Вони мені теж часто помагають. Але двірниками працювати не хочуть. Кажуть: "Вивчимося, заробимо грошей і повеземо дідуся на Канари".
30 років живе без прописки у квартирі дочки Олександр Остапенко. Жінка не хоче приписувати у себе батька. А він каже, що не може залишити онуків напризволяще з ненадійною матір'ю.
8 
35413
Коментарі