"Я тобі остальні три тищі віддам упосля. Хай бичка здам"

Голосіївський районний суд Києва 18 квітня оголосив вирок російським спецпризначенцям Олександру Александрову та Євгенію Єрофє­єву. Їх засудили до 14 років за ґратами та конфіскації майна.

У коридорі суду говорять двоє чоловіків у військовій формі.

— Треба було повільніше Кірюхє їх везти, щоб до больнічки не дотерпіли.

— Я теж хлопців запи­тував, чого відразу їх не ­за­стре­лили. Кажуть, виконували приказ комбрига.

Біля сусідньої зали приклеєний аркуш ­"Кімната для представників ЗМІ". Там двоє журналістів сидять за столом суддів. Перед ними екран для трансляції засідання.

— Грабовський (адвоката Александрова — Юрія Грабовського знайшли убитим 25 березня. — ГПУ) нормальний був мужик. Не ясно, чого його завалили. Єрофєєв казав, що він витягне їх. А ­тепер, дивися, як гаврики при­унили.

— Зато харі повід'їдали.

— Мало дали. Їх треба було на каторгу заслати, — високий чоловік швидко курить біля входу до Він­ницького міськсуду.

— Наші судді поступили, як їхні, — відповідає нижчий. Правою рукою притримує шкіряну сумку через плече. — Наді прокурори просили 23 роки, дали 22. Цим хотіли 15, дали на рік менше. У нас це максимальна планка. Більше — лише довічне.

— ГРУшникам треба присудити 14 років і додати ще 88 днів. Тоді точно на російському телебаченні, як про фашистів говорили би (1488 — кодове гасло. Вживається як привітання чи підпис у неонацистів. — ГПУ).

Залізничний вокзал Вінниці. Смуглявий статний чоловік, років 40, тупцює біля кас дальнього сполучення. Поруч на дерев'яну палицю спирається худа, беззуба літня жінка. Обличчя вкрите зморшками.

— Скоріш умру, ніж докажу, що земля моя. Здоров'я нема їздити на ці суди, — каже жінка.

— Да, тьотя Катя, правосуддя в нас гуманне. Он, росіяни прийшли на нашу землю, а ми даємо їм 14 років тюрми. А вони й довічного не заслуговують — розстрілювати треба.

— Колись німці топтали нашу землю, а сьогодні процвітає російський фашизм. У Москві Жириновський горланив, що Україну треба в крові втопити. А Путін йому нагороди вручає.

— Нічо, тьоть Кать, якось буде. І справу вашу виграємо. Скоро конєц, — поплескує жінку по плечу.

— То я вже тобі остальні три тищі віддам упосля. Хай бичка здам.

У столиці чоловік у камуфляжній формі сьорбає гарячий чай із пластикового стаканчика. На плечах пошарпаний рюкзак.

— Я тільки з Донбасу. Там кацапами кишить. Єрофєєва й Александрова треба міняти на Савченко. Бізнесмен Тарута правильно каже: "Якщо Надю не обміняють, війна неминуча".

×