Бізнесмен Андрій Четверіков платить штрафи своїй дружині
На початку мав примітивні знання, як вести бізнес. Зате було дике бажання працювати і вчитися. Вирішив довести собі, що можу чогось досягнути. Цього хотілося більше, ніж грошей.
Гроші на якомусь етапі відходять на задній план. Якщо виникають спірні моменти в бізнесі, мені простіше прийняти збиткове рішення – ніж заощадити і переживати з приводу негативу на свою адресу. На перший план вийшли сім'я, стосунки, здоров'я, репутація, свобода. Перестав працювати по суботах. Вранці став займатися спортом. В офісі можу вчити англійську, читаю навчальну літературу або аналізую акції на біржі. Намагаюсь отримувати задоволення від кожного дня.
Партнерів вибираю не тільки за діловими якостями. Якось планував відкрити новий напрямок бізнесу, зустрівся з чоловіком у кафе. Після того як він нагрубив офіціанту, від співпраці відмовився.
На п'ятому курсі влаштувався працювати круп'є в казино. Крім рулетки, начальство вчило гри в клубний покер. Почав розбиратися в стратегії, поліз в інтернет. Надихнуло, коли на першому чемпіонаті України з покеру посів друге місце. Став грати в інтернеті – це приносило більший дохід, ніж зарплата. Коли вийшло понад тисячу доларів на місяць, задумався: а що далі? Уявив сотні турнірів, які належить зіграти, щоб вийти на світовий рівень. А раптом захворію або поїду на відпочинок? Усе зупиниться. Захотів створити бізнес, який заробляв би незалежно від моєї участі.
Разом із партнером зайнялися атракціонами віртуальної реальності – коли навколо себе бачиш об'ємну картинку. У Росії вони вже були. А в Україні ринок – порожній. Планували почати з Криму, але до літнього сезону було ще півроку. Вирішили спробувати попрацювати в торговельному центрі. Близько року пішло на розвиток однієї точки. Потім стали відкривати філії по всій країні. Зараз маємо представництва у Сполучених Штатах. Там майже всі розваги винесені за межі міста. А ми розміщуємо свої атракціони в торговельних центрах.
Перед відкриттям першого атракціону думали, що поставимо обладнання, пофарбуємо стіни в сірий колір і почнемо продавати квитки. Керуючий торговельним центром розкритикував нас і вніс свої пропозиції по дизайну. Досі в душі дякуємо йому. Найняли дизайнера і зробили сучасний ремонт. Стіни пофарбували в салатовий, помаранчевий, чорний і білий кольори. Пізніше вони стали фірмовими в компанії.
Створюємо особливий віртуальний світ і занурюємо в нього людину за допомогою новітніх технологій. Таке собі короткометражне кіно в жанрі екстрим, доповнене спецефектами – вітер, вода, блискавки, мильні бульбашки. Плюс – переміщення в просторі. Одна дівчина після сеансу сказала: "Та це крутіше за секс!"
Довго жив ілюзією, що можна налагодити бізнес і далі – нічого не робити. Повернулися якось із відрядження. Зайшли до одного з атракціонів. А там обладнання в пилюці, брудно. Вирішили: раз на місяць персонал прибиратиме, фіксуватиме процес на відео і надсилатиме нам. Формат "велика дружна сім'я" в рамках компанії – це звучить красиво, але працює неефективно. Довіряєш людині, а вона підводить тебе. І не розуміє, що це – погано. Інша крайність – диктатура, жорсткість. Шукаємо золоту середину.
Раніше легко брав людей на роботу. І довго, по кілька місяців, звільняв. Тепер навпаки: мало не під мікроскопом розглядаю кандидатів. Якось півроку не міг звільнити працівника. І шкода було, і конфліктів боявся. Щомісяця проводив виховні бесіди. Нарешті терпець увірвався: "Співпраці не вийшло, звільняю". Він відповів: "Я ще чотири місяці тому морально був готовий до звільнення. А ви все тягнули".
Збоку видається, що я – авантюрна людина. Насправді співвідношення ризик–прибуток ретельно прораховую. Коли вирішив поміняти машину, шукав стару Honda. А купив 5-річний Lexus. Ціна виявилася дуже приємною, стан машини перевірив на кількох станціях техобслуговування. Нових автівок не купую. Невигідно. Як тільки автомобіль виїхав за ворота салону, він одразу дешевшає відсотків на 20.
Під час запуску бізнесу з партнером вклали у справу всі заощадження – близько 60 тисяч доларів. Планували 40, але не врахували чимало моментів, які збільшили бюджет. Це і ремонт, який виявився значно дорожчий. Ліцензії, без яких не можна було показувати фільми. Оренда приміщення, за яку треба було платити наперед.
Рік відкладав щомісяця по 100 доларів. Прийшов знайомий, каже: "Справа життя і смерті, позич 800 доларів". Потім три місяці годував обіцянками, зник із міста. Були ще дві-три подібні історії. Вирішив: хоч би скільки просили – даю 100–200 доларів. Кажу: "Це не та сума, яку ти просиш. Але я тобі їх просто дарую".
Якщо від чогось відчуваю дискомфорт, намагаюся викинути це з життя. Багато років допомагав мамі садити город. Зараз плачу сусідам 700–800 гривень, щоб вони зробили це за мене.
Перестав спілкуватися з друзями, для яких пиво і телевізор – важливіші за власний розвиток. Навіщо мені люди, які тягнуть назад? Краще їх замінити тими, хто підтримує. Дружиш і одночасно переймаєш корисний досвід. Завдяки новим знайомствам впровадили систему мотивації персоналу, встановили відеоспостереження.
Якщо бізнес не змінюватиметься, то швидко збанкрутує. Щоб почати власну справу, багато хто чекає якоїсь ідеї або суперінноваційного підходу. Це може тривати безкінечно. Просто треба брати і робити. Щоб перемогти лінь, публічно озвучую чого хочу досягти. Встановлюю штраф за невиконання. Якщо це домашні справи – домовляюся з дружиною. Наприклад, протягом трьох місяців хоча б один раз пропущу ранкову зарядку, то дам їй 100 доларів. Це стимулює.
2 
35413
Коментарі