10 днів не можна спілкуватися – навіть жестами, дотиками і записками

Пройти 10-денний курс медитації – віпасану – планувала давно. Але боялася, чи витримає психіка, чи зможу весь цей час не говорити, чи примушу себе 10 годин на день медитувати.

Слово "віпасана" означає "бачити речі справжніми". Мета – очистити розум на найглибшому рівні, змінити особистість через самоспостереження. Протягом 10 днів треба дотримуватись тиші – заборонене будь-яке спілкування з іншими студентами, навіть жестами, дотиками і записками. Не можна приймати п'янких речовин, вживати привезену їжу, читати, писати, слухати музику. Ніякої сексуальної активності. Курс безкоштовний. Після закінчення можна залишити пожертву. 10 днів медитувати слід так, як вчать, – нічого не ігноруючи і не додаючи. Від інших практик, мантр, молитов, йоги – треба відмовитись.

Знайомі, що пройшли віпасану, розповідали всяке: когось "накривало" на сексуальну тему, хтось страждав без вечері, комусь кортіло поговорити.

Я зареєструвалася на курс. За кілька днів до початку що тільки не вигадувала, аби не їхати. Але таки закінчила справи, з усіма помирилася – щоб потім не крутилося в голові. Їхати треба самому

 

День нульовий

Приїхала вранці до Києва. Нервуюсь аж руки трусяться. У кафе біля вокзалу дзвоню рідним і друзям попередити, що 10 днів мене не буде на зв'язку. В метро знайомлюся з Лізою з Харкова, яка прямує туди ж. Їдемо разом у маршутці до П'ятихаток. Миловидна струнка блондинка, 27 років, із мрійливою усмішкою. Вона – інструктор з йоги, шість років практики. Каже, що йде на це свідомо, готувалася. Чухаю голову, мовчу. Почуваюся, як двієчниця в школі. Виходимо з машрутки і знайомимося з Льошею з Миколаєва. Розмова зав'язується легко. Льоша веб-дизайнер. Духовними практиками не займався, катається на скейті.

Утрьох прошкуємо до дитячого оздоровчого табору "Дозвілля", де проходитиме віпасана. Заходити на територію не поспішаємо. Сідаємо на лавку, доїдаємо, хто що взяв. Потроху з'їжджаються люди. Деякі знайомляться, активно щось обговорюють, збиваються в групки. Інші мовчать. Дівчина обіймає і гладить по голові сиву матір:

– Ну перестань, мы же взрослые люди.

Підписую документи, здаю на зберігання телефон, паспорт і гроші. О 17:00 – вступна лекція. Пояснюють кодекс дисципліни, правила поведінки, господарські питання.

– Віпасана почалась, – кажуть. – Тепер мовчки йдіть до своїх кімнат.

Прямуємо до спального корпусу. Не дивимось одне на одного. Розпаковуємо речі. Всередині все стиснулося – від страху.

День перший

Підйом о четвертій ранку від звуку гонга. Півгодини, щоб помитися-вдягнутися. Вода у крані холодна. Опалення вимкнене. О 4:30 – перша медитація. Суть – спостерігати за своїм диханням, вільним потоком повітря під час вдиху і видиху. В медитаційному залі пара йде з рота. Кутаюся у спальник. О 6:30 – сніданок. І година на відпочинок. Поспати не вдається – нас у кімнаті восьмеро. Все робимо за гонгом: встаємо, йдемо їсти, медитуємо.

Єдина розвага – сніданок з обідом. Кухня вегетаріанська. ­Готують смачно: супи, каші, овочеві рагу, салати. Вранці дають вівсяне печиво, масло і повидло. На вечерю – узвар і яблуко.

Чоловіки й жінки мешкають у різних корпусах, гуляють на окремих загороджених територіях. Їдальня розділена шторою на дві частини. В медитаційному залі чоловіки сидять у лівому ряду, жінки – у правому.

Ніхто не говорить, але люди починають заявляти про себе по-іншому. Одна жінка весь час кашляє – голосно, аж прикрикуючи. Інша – тупає ногами. Ще одна весь час щось протирає, поправляє, прибирає.

Не можу сконцентруватися на медитації. Мозок не звик ні про що не думати.

День другий

Опалення вмикають тільки вночі. Вдень одягаю все тепле, що маю. За першої можливості залажу в спальник. Медитаційний зал опалюють інфрачервоними панелями на підлозі. Їдальню не обігрівають взагалі. Гарячу воду вмикають з 11:00 до 13:00 та з 21:00 до 22:00.

У голові ніби включили телевізор, який безперервно крутить фільм про неприємні ситуації з життя. Весь час виринають у пам'яті люди, з якими сварилася.

10 годин на день висидіти важко – болить спина і коліна. Заздрю тим, хто взяв спеціальні медитаційні лавки – зі спинками.

На лекції пояснюють: коли не годуєш тіло, воно починає їсти себе, спалює жири і шлаки. Так само і розум. Коли не годувати його інформацією і враженнями, починає піднімати старі травми і спогади.

З'явилась температура і кашель. Біля кімнати менеджера є листочки паперу, ручка і скринька. Можна написати прохання про ліки чи господарські дрібниці. Додати номер кімнати й ліжка.

Півночі не можу заснути. Цілий день намагаюсь медитувати, а вночі мозок, як з ланцюга зривається. Думає про все на світі.

День третій

Починаю говорити сама до себе. Жартую, складаю віршики, підколюю "просвітлених", сміюся.

Від 12:00 до 13:00 – вільна година. Можна погуляти в парку. Невелика територія окреслена мотузками. Висять таблички: "Все студенты должны находиться в пределах ограниченной территории". Нагадує психлікарню: безцільно бродять люди, обіймаються з деревами, колупають патичками землю, сидять на лавках. Коли ніхто не чує – тихенько співаю.

Заняття кожного дня ускладнюють. Готують до найважливішої медитації – віпасани. Вчимо розум концентруватись.

Дратує одноманітність. Одна дівчина з нашої кімнати зранку спакувала речі і виїхала.

День четвертий

Зла на себе, що підписалася на це. Від безперервного кіно в голові ніби божеволію. Опинилась наодинці з усім, що хотіла забути. Чимраз сильніше дратують жінки з кімнати.

Дають медитацію віпасана, до якої готували всі дні. Повільно, сантиметр за сантиметром оглядаємо тіло, від маківки до пальців ніг, і відловлюємо всі відчуття, які виникають на шкірі: напруження, свербіння, поколювання. На лекції кажуть, що протягом життя наш розум створює санкари – негативні зразки мислення, які відкладаються в тілі у формі відчуттів. Навчаючись відслідковувати їх, звільняємося від санкар, очищаємо психіку.

Мрію про каву, кота, обійми, музику, бургери, дім. Хочеться почитати книжку, подивитись фільм.

День п'ятий

Розважаюсь тим, що придумую імена людям навколо. Ту, що голосно кашляє, називаю Оперною дівою, хазяйновиту жіночку – Сестрою-господинею, дівчину з дредами у мексиканському пончо кличу Чудом, менеджерів – Кінною ­поліцією, жіночку, що обіймається із соснами – Посланцем сузір'я Андромеди. Коли стою в черзі в туалет чи до їдальні, вигадую діалоги між ними.

Не розумію, що я тут роблю. Дуже хочу вийти. Дні тягнуться повільно, по хвилинах.

Усі перуть одяг, прибирають, перекладають речі з місця на місце, щипають брови, роблять манікюр. На батареях сушаться труси, ліфчики й шкарпетки.

Вночі дуже захотіла їсти. Вийшла з яблуком у коридор, щоб не розбудити сусідок. Мене побачила менеджер і присоромила. Я відвернулася до вікна й мовчки доїла.

 

День шостий

Веду безкінечні діалоги в голові: з мамою, хлопцем, друзями, людьми з минулого. Переграю складні ситуації. Вранці ще більш-менш, але до вечора голова розривається від злості. Щодня кажу собі: ще трохи потерплю. Але якщо завтра буде так само – збираю манатки. Стримують слова мого хлопця: "Взялася – доведи до кінця", і пояснення на лекціях: "Віпасана – це робота із психікою, подібна до хірургічної операції на тілі. Поїхати з курсу до закінчення – те саме, що встати з операційного столу. Цей процес треба пройти до кінця".

Найважливіші події – пішов сніг, білки влаштували на сосні весільний танець, дятел длубає дерево, виглянуло сонце. Годину п'ю чай у саду і спостерігаю за сніжинками. Роздратування змінюється радістю від простих речей.

Багато чоловіків похворіли і шморгають носами.

День сьомий

Вести записи не дозволяють – щоб не відволікатись від медитації. У парку з'являється думка: зараз знайду щось призначене лише для мене. Розгрібаю пальцями листя і бачу кулькову ручку. Краду листочки біля кімнати менеджера і пишу під ковдрою.

Дівчина на сусідньому ліжку нишком читає книжку. Друга – плете.

Сняться всі померлі родичі й друзі – по черзі. Всі кажуть, що знають, як мені важко, і прийшли підтримати.

День восьмий

Роздратування і втома дійшли до пікової точки. Відчуваю огиду до самого процесу медитації. Вона вже з вух лізе. А результату – нуль. Усі санкари на місці, ще й примножились.

Записуюсь на аудієнцію до вчителя і все їй висловлюю. Кажу, що роздратована до краю. 80-річна німкеня усміхається: "Це з тебе виходить усе погане, а потім стане легше".

День дев'ятий

Приснилось, що з мого телефону вкрали карту пам'яті і дві сім-карти. Завіса потроху відкривається: починаю розуміти техніку медитацій і те, що зі мною відбувається. Злість змінюється відчуттям спокою.

Сусідка по кімнаті знаком кличе вбік і пропонує шматочок шоколадки.

Завтра, на 10-й день, нам можна буде поговорити. Про що?

День десятий

Після сніданку сусідки по кімнаті заходжуються фарбуватись і розчісуватись. Через 2 години можна буде розмовляти й дивитися в очі.

Не можемо наговоритись. У кімнаті шум-гам. Кожна наперебій розповідає про свою віпасану. За дев'ять днів курсу в мене склалося враження про кожну людину. Воно розбивається вщент.

Останню ніч майже не спимо – говоримо.

100 годин медитацій позаду. Відчуваю сповільнення, внутрішній спокій, глибше проживаю кожну хвилину. У мені щось змінилось. Але поки що не можу окреслити – що саме.

×