Лада Лузіна водить екскурсії містичними місцями Києва
Володимирський собор
У Києві є своя покровителька любові і шлюбу – свята Варвара. 306 року в місті Іліополі Фінікійському її за сповідування християнства стратив власний батько язичник Діоскор. Зразу після цього в нього влучила блискавка і спалила на попіл. Про Варвару навіть кобзарі пісні складали. Оспівували її як принцесу, яка спить у труні, але колись прокинеться.
Її мощі зберігаються у Володимирському соборі. Раніше дивувалася: чому в Києві немає церкви Святої Варвари? Почала досліджувати тему. З'ясувала, що її мощі лежали в Михайлівському монастирі. В народі його називали Варвариним. До революції паломники спочатку йшли у Лавру, а потім – у Михайлівський до мощей Варвари. Там продавали персні святої Варвари. У таких вінчалися, щоб шлюб був щасливим. Якось імператриця Єлизавета Петрівна на цей перстень виміняла свій із діамантом завбільшки з 5-копійкову монету.
Після того як 1930 року Михайлівський монастир знищили, мощі Варвари кочували. Спочатку лежали у Лаврі, потім – в Андріївській церкві. Згодом опинилися у Володимирському соборі.
Якось приятелька, яка нічого не знала про святу Варвару, розказувала: "Познайомилася з хлопцем. Коли запросив на побачення, запропонувала зустрітися біля Володимирського собору, бо живу неподалік. Так на мене запав, що ледь відчепився. За якийсь час прийшла туди з другим – та ж історія". Зробила висновок: якщо хочете зберегти стосунки з коханим, сходіть із ним у Володимирський собор чи прогуляйтеся поруч.
Фонтан Самсона на Подолі
До революції вірили: якщо хочеш залишитись у Києві, треба випити води з фонтана Самсон. А студенти перед іспитами тричі обходили фонтан і пили з нього. Після цього успішно складали екзамени. Зараз воду з фонтана пити страшно.
Легенда бере початок з язичницьких часів. Тоді на цьому місці була найдавніша криниця. Згодом спорудили фонтан. Він найстаріший у місті. За Союзу його розібрали. Відновили до 1500-річчя хрещення Київської Русі.
Лиса гора на Видубичах
Офіційно в Києві є чотири Лисі гори. Та, що на Видубичах, наймолодша. Називати Лисою її почали наприкінці ХІХ століття. До того мала назву Дівич-гора. За легендою, на ній жила Либідь, сестра Кия, Щека і Хорива. Багато хлопців до неї сваталися, але вона всім відмовляла. Коли зрозуміла, що лишається старою дівою, було пізно щось міняти. Поселилася на тій горі. Багато плакала і наплакала цілу річку.
В Україні відьми на шабаш злітаються тричі на рік: 23 травня у Зілот-день, 20 або 21 червня під час літнього сонцестояння і 12 липня – перед святом Петра й Павла. У цей час не раджу йти на Лису гору. Шість років тому один із моїх читачів вирушив туди. На горі його вбили.
Люди, які ходять на Лису гору, вірять, що там є Господар. З ним треба привітатися і кинути дрібні гроші. Якось знайома з друзями пішла туди. Хотіли знайти капище. Розповідала: "Піднялися на гору і зразу ж привіталися з Господарем. Не знали, де капище розташоване, але довго не блукали. Звідкись з'явився чорний кіт. Пішли за ним. За кілька хвилин були біля капища. Хотіли коту дати щось смачненьке, та він ніби у повітрі розчинився".
Якщо з Господарем не привітатися, заблукаєте. Таке сталося з одним моїм приятелем. Години 3 кружляв у пошуках виходу.
Зелений театр
У Зеленому театрі теж є свій Господар. Про це місце ходить багато легенд. Кажуть, після хрещення Київської Русі саме там страчували волхвів. Перші стіни звели в середині ХІХ століття. Тоді вирішили посилити укріплення навколо Печерської фортеці – закрити провалля двома підпорними стінами. Через них проліг підземний хід, який з'єднував майстерні на Арсенальній і водокачку на березі Дніпра. Підземеллям проклали водопровідні труби. Після Другої світової війни між стінами збудували кінотеатр. Тут трапляється багато містичних речей. Чула розповідь про студентів, які вирішили писати курсову роботу про підземелля Зеленого театру. Вони пішли й не повернулися. Міліції вдалося знайти лише керівника групи. Він геть посивів, весь час марив. Нічого розповісти так і не зміг. Попав у психлікарню.
Група юнаків вирішила там відпочити. Один став на підвищення і сказав: "Дивіться на мене!" Зробив крок – і на кілька секунд завис у повітрі. Після того впав, і більше його ніхто не бачив.
Мій чоловік із товаришем у студентські роки вирішили походити підземеллям Зеленого театру. Тільки-но спустилися вниз, як у них погас новий ліхтарик. Далі йти не ризикнули.
До революції Зелений театр називали Проваллям – місцем, де все провалюється в нікуди. Якраз над ним розташовані Маріїнський палац і Верховна Рада. Палац практично завжди пустував. Кілька років там прожила Марія Федорівна, мати останнього царя Миколи ІІ. Саме в Маріїнському палаці дізналася, що її син зрікся престолу. Звідси поїхала у вигнання. Верховну Раду треба перенести, бо стоїть над проваллям.
Будинок Михайла Булгакова
Якщо біля решітки з веранди будинку загадати бажання, то воно збудеться. Веранда згоріла, а решітка залишилася. Коли створювали там музей письменника, її забрав собі Музей однієї вулиці. Як писала роман "Київські відьми", пішла до тієї решітки. Взялася за неї рукою й попросила Михайла Афанасійовича, щоб твір удався. Він став найуспішнішим з усіх моїх проектів.
Міст закоханих
Парам не варто бувати там. Коли в дитинстві проходила повз нього разом із бабусею, вона казала: "Подивися, це міст самогубць". Тоді кияни називали його саме так. Ще казали "Чортів міст". Його відкрили восени 1910 року. Одразу ж з мосту почали стрибати гімназисти й студенти – через нещасне кохання. Був час, коли тут стояв городовий. Він зупиняв тих, хто прийшов покінчити з життям.
Володимирська гірка
Це одна з найстаріших Лисих гір Києва. За язичницьких часів тут стояв величезний дерев'яний ідол бога Перуна. 988 року князь Володимир наказав скинути його в Дніпро. За легендою, під його п'єдесталом сидів чорт. Коли Перуна зіпхнули в річку, він кричав так, що це було чути ще багато років. Саме на тому місці Марко Вовчок написала казку "Закоханий чорт".
Над Лисою горою стоїть Михайлівський собор. Київ завжди вважали столицею відьом і віри одночасно. Навпроти, через Дніпро, лежить єдина лівобережна Лиса гора – Чорторий. Раніше на Водохреще між цими двома горами проводили обряд вигнання чортів. Міське військо стріляло по чортах із гармат. Кияни приходили з власною зброєю, їм дозволяли пуляти в повітря. Люди без зброї стукали в сковороди й каструлі.
Цього року вирішила відтворити цей обряд. Вигнання чортів влаштували в Центрі української культури та мистецтв. Настрій був прекрасний. Але вранці почалися неприємності: розлила на себе олію, не змогла знайти в комп'ютері файл, який завжди лежав на видному місці, тричі через дрібниці посварилася з чоловіком. Уже ввечері зрозуміла: так мені мстяться чорти. Гоголівський чорт до Вакули теж не просто так причепився. Мстив за те, що негарно намалював його в церкві.
Замок Річарда
2017-го замку виповнюється 113 років. Він доводить тезу про те, що будівлі мають власну думку щодо свого використання.
На початку ХІХ століття Дмитро Орлов почав зводити тут прибутковий дім. Коли роботи завершувалися, Орлова вбили. Вдова продала будинок, щоб розплатитися з боргами.
Почали приймати там квартирантів, проте ніхто довго не затримувався. Вночі в будинку чули дивні звуки у трубах. Якось професор, який винаймав житло, знайшов там розбитий горщик чи пляшку. З'ясувалося, їх підклали робітники. Мстилися хазяйці, яка їм не заплатила.
Там оселялися чимало художників, наприклад, Фотій Красицький – внучатий племінник Тараса Шевченка. Після революції дім купив нащадок гетьмана Розумовського. Його забрав комітет держбезпеки. Після того чоловіка ніхто не бачив.
За Радянського Союзу будинок переробили під комуналку. В цей час нічого дивного у ньому не відбувалося. За 30 років комуналку розселили, а дім виставили на продаж. Його придбав канадець українського походження Юрій Чопівський. Планував влаштувати там готель. Уже тричі оновлював фасад і ремонтував приміщення, але відкрити заклад постійно щось заважало. Замок Річарда не хоче бути будинком для багатих.
Воздвиженка
Цей район збудували на території колишнього урочища Кожум'яки. Раніше тут жив робочий люд – гончарі, ковалі і кожум'яки. Спробували звести квартал для багатих. Але будинки стоять порожніми. Квартал називають вулицею мертвих.
Головпоштамт
Офіційно появу привидів у Києві фіксували лише раз: 1902 року в будинку, розташованому на місці нинішнього Головпоштамту. Там жила міщанка Дьякова. Якось помітила, що в одній із кімнат рухаються меблі, літають простирадла й подушки. Мешканці згадали, що до спорудження будинку на цьому місці під час сильної зливи потонуло багато людей і коней. Домовласниця запросила священиків почитати молитви. Це не допомогло. Тоді викликала жандармів. Вони теж були безсилі. Опечатали двері і склали протокол.
2 
35413
Коментарі