Родичі турецького опозиціонера Юнуса Ердогду обіцяють видати його владі
Юнус Ердогду припарковує світлий nissan біля службового входу в оперний театр у центрі столиці. Високий, зі стягнутим пов'язкою каштановим волоссям до плечей. Із собою бере невеликий пакет із книжками. Запрошує поспілкуватися в турецькому ресторані навпроти.
Сідаємо за столиком на дивани. Юнус замовляє міцний чай із лимоном і кемаль пашу – десерт із медовими кульками.
– У меня пока что с украинским языковой барьер, – гортає номер "Країни". Російською говорить ламано, але впевнено. – Але читати українською можу. Треба серйозно задуматися над її вивченням. Після перевороту в Туреччині 16 липня повернутися на батьківщину не зможу. Я опозиційний до Ердогана журналіст. Такі або виїхали з країни, або сидять у в'язницях. Президент на цьому не спиняється – журналістів вистежують навіть за кордоном і знищують.
Ердоган сам улаштував переворот. Якби той був справжній, армія насамперед заблокувала б не міст через Босфор, а квартал із владними установами. Щоб знешкодити президента, прем'єр-міністра. Жодного із 550 депутатів не захопили.
Переворот був потрібен Ердогану як привід для масштабних утисків і чисток. 200 тисяч осіб ув'язнено. Щодня цифра зростає.
За рік сім тисяч журналістів позбулися роботи. 150 – у тюрмах.
Політичний курс різко змінився – з проєвропейського став проросійським.
Народ вірить Ердогану?
– Більшість підтримують його. Вірять, що придушив заколот і захистив їх. Цю казку щодня розповідають медіа. Але в Ердогана є проблема – світ йому не вірить.
Юнус говорить емоційно. Зрідка набирає в телефонному перекладачі слова турецькою й показує екран смартфона з українським відповідником. – Фетхуллах Ґюлен (опозиційний політик, проповідник, живе в добровільному вигнанні у США. Турецька влада звинувачує його у веденні тривалої кампанії з метою повалення уряду. – Країна) каже, що у світі є три найбільші проблеми. Перша – неосвіченість, невігластво. Моя мама не вміє читати, підпису поставити не може, бо ніде не вчилася. Але неосвіченими легко керувати. Тому освіта для Ердогана – ворог.
Друга проблема – бідність. У Туреччині режим тримається на хабарах. Перед виборами купують людей. Кого пачками макаронів, кого – доларами.
Третя проблема – сепаратизм, нетерпимість. Ось що потрібно диктаторам Путіну й Ердогану – щоб мати привід сварити людей між собою й розв'язувати війни.
Ви ніколи не голосували за Ердогана?
– Двічі чи тричі. Але тоді він казав – ми за Європу і за свободу слова.
Чому він змінив свій курс?
– Його змінила корупція. До влади прийшов бідний. Квартиру орендував. Я теж орендую житло. Думав, він – такий само, як я.
Зараз із кожного тендера Ердоган бере 20 відсотків. Також спонсорує тероризм. 10 тисяч КамАЗів зі зброєю відправив в ІДІЛ. Називає це гуманітарною допомогою народу Сирії. За це ІДІЛ постачає нафту в Туреччину.
Ердоган називає Путіна другом, вибачився за збитий торік російський літак.
– Після збиття літака він сказав: "Я ніколи не прошу вибачення". Люди плескали в долоні й говорили: "Ура, Ердоган – герой!"
А коли вибачився перед Кремлем, то пояснив – зробив це заради того, щоб Туреччина не втратила російських туристів. Люди знову плескали: "Слава Богу! Будуть туристи! Ердоган – молодець!" Народ не має позиції. Він просто слухає те, що каже президент.
Чому люди не розуміють, що їх дурять?
– Готових повстати проти Ердогана в країні не залишилося. Ні опозиційних партій, ні журналістів.
Що вразило в Україні, коли приїхали сюди під час помаранчевої революції?
– Дуже дошкуляв холод – після туркменської спеки. І багато собак. Вони мене не люблять, – сміється Юнус. – Тільки бачать – починають гавкати, як на кота.
Деякі українські назви звучать як турецькі, але означають інше. У нас, приміром, кавуном називають диню.
Української досі не знаю. Пишу турецькою, дружина перекладає.
Дружина українка?
– Там намішано крові: чверть української, чверть російської, чверть кримськотатарської і чверть – невідомо якої. Коли їхав сюди, мені казали, що через красивих українок про родину забуду. Але – ні. Місяць орендував квартиру в Києві. Потім забрав сім'ю.
Тоді президентом став Ющенко. Він сильно доклався до вшанування жертв Голодомору. Я писав статті і знімав сюжети про це. Коли відправив у турецьке агентство матеріали, там відмовлялися їх публікувати. Туреччина офіційно не визнає Голодомор в Україні. Я все одно знайшов можливість оприлюднити матеріали. Більше ніхто в Туреччині про Голодомор не писав.
Чому залишилися в Україні надовго?
– Думав, через рік буду в Туреччині. Але минав рік за роком, і тепер повертатися не хочу. Дому немає вже. Путін окупував не тільки Крим, а й Туреччину. Ердоган – його клон.
За режиму Януковича не було думки виїхати?
– Тоді були найкращі відносини Туреччини й України. Бо Янукович та Ердоган – одного поля ягоди. Зараз Анкара намагається не зіпсувати стосунки з Києвом, бо ми – сусіди по Чорному морю. Мир економічно вигідний обом країнам.
Вашим родичам у Туреччині погрожували?
– Вони підтримують Ердогана. Перестав із ними спілкуватися. Кажуть: "Якщо повернешся, самі тебе видамо". Сестрі 8 годин пояснював ситуацію – не розуміє.
За що критикувати нинішню українську владу?
– Критикувати мають право ті, хто її обирали. В Туреччині ж народ дає голос за владу, а критикувати її не може. А українці виходять із протестами на вулицю. Хоч це не завжди добре. Бо вулиця – це провокації. Проблему треба вирішувати на рівні виборчої скриньки. Якби українці потерпіли Януковича до чергових президентських виборів, не було б оцих смертей. А Крим і Донбас залишилися б українськими.
Але Янукович сфальсифікував би результати чергових виборів.
– Якщо є сильні медіа – зробити це неможливо. У Туреччині в день виборів після закінчення голосування о 20:00 вирубили світло в 41 області – це половина території. За цей час підсунули інші скриньки з іншими бюлетенями – за Ердогана.
Українці повинні підтримувати вільні медіа. Скільки ваш журнал коштує? 17 гривень? Це – ніщо. Один папір чого вартий. У Туреччині не залишилося вільних ЗМІ – і ми втратили країну.
Яка буде Росія без Путіна?
– Розсиплеться. У Німеччині замість Меркель прийде інший політик, і держава триматиметься. Оскільки там є життєспроможна система. Вона не змінюється, змінюються люди. А коли підлаштовують виборчий закон під себе, то це – не держава.
Мусульманину в Україні комфортно?
– Більше, ніж у Туреччині. Не розумію – в мене на батьківщині люди вірять по-справжньому чи на словах? Ідеш у мечеть – усі про Ердогана говорять і хвалять його. Як можна там спокійно читати намаз?
Українці – толерантні. Читав намаз навіть на стадіоні "Динамо" – жоден слова не сказав. Якщо ж християнин у Туреччині читатиме молитву – не знаю, як оточуючі зреагують.
Із друзями на Рамадан і Курбан-байрам ріжемо корів, роздаємо м'ясо бідним. Мене запитують: "Навіщо ти, мусульманин, допомагаєш християнам?" Але в Корані не сказано, що ця Книга написана тільки для мусульман. Там є слово "люди".
Як організовуєте допомогу?
– У Житомирі на м'ясокомбінаті закуповуємо корів. Під наглядом робітників ріжемо їх. З однієї корови маємо 200 кілограмів м'яса. 20 беремо собі, а решту роздаємо – в соціальні служби, ветеранам, в АТО.
Виходимо з кав'ярні затемна. Юнус пропонує підвезти додому автівкою. По дорозі слухаємо турецьку етнічну музику різних регіонів.
– Миру в світі ще довго не буде. Іде війна за ресурси, – каже Юнус. – У Туреччині є найбільші в світі родовища бору. Без нього жоден ґаджет не працюватиме. Бор незаконно експортують – ніби це мармур. А в Україні – величезні поклади літію. Його вивозять як чорнозем. Корпорації роблять бізнес на цьому. За такі багатства і йде Третя світова війна.
3 
35413
Коментарі