вівторок, 27 січня 2015 12:20

"Дивитися фільми про Росію не можу. Мені це фізично боляче"

  Лариса ДЕНИСЕНКО, 41 рік, письменниця, юрист. Народилася 17 червня в Києві. Мати – литовка, батько – угорського та грецького походження. Закінчила юридичний факультет у Національному університеті імені Шевченка та Центрально-Європейський університет у Будапешті. Українську вивчила у 22 роки, коли почала працювати в Міністерстві юстиції. Була директором департаменту міжнародного права, радником міністра. Працювала науковим консультантом парламентських комітетів, очолювала національне відділення міжнародної антикорупційної організації Transparency International. Має приватну адвокатську практику. Представляє інтереси українців у Європейському суді з прав людини в Страсбурзі. 2002-го перемогла в літературному конкурсі ”Коронація слова” з романом ”Забавки з плоті та крові”. Написала 10 книжок, зокрема три – для дітей. Вела культурологічну програму ­”Документ +” на каналі ”1+1”. На ”Громадському радіо” має авторську програму ”Чайник”. Любить свій район – столичну Оболонь – за простір, що дозволяє вигулювати псів. Збирає іграшкових равликів, у вільний час рибалить. Перебуває в цивільному шлюбі. Має двох синів від попередніх шлюбів
Лариса ДЕНИСЕНКО, 41 рік, письменниця, юрист. Народилася 17 червня в Києві. Мати – литовка, батько – угорського та грецького походження. Закінчила юридичний факультет у Національному університеті імені Шевченка та Центрально-Європейський університет у Будапешті. Українську вивчила у 22 роки, коли почала працювати в Міністерстві юстиції. Була директором департаменту міжнародного права, радником міністра. Працювала науковим консультантом парламентських комітетів, очолювала національне відділення міжнародної антикорупційної організації Transparency International. Має приватну адвокатську практику. Представляє інтереси українців у Європейському суді з прав людини в Страсбурзі. 2002-го перемогла в літературному конкурсі ”Коронація слова” з романом ”Забавки з плоті та крові”. Написала 10 книжок, зокрема три – для дітей. Вела культурологічну програму ­”Документ +” на каналі ”1+1”. На ”Громадському радіо” має авторську програму ”Чайник”. Любить свій район – столичну Оболонь – за простір, що дозволяє вигулювати псів. Збирає іграшкових равликів, у вільний час рибалить. Перебуває в цивільному шлюбі. Має двох синів від попередніх шлюбів

2014-Й БУВ РОКОМ ДЛЯ НАПИСАННЯ ПОЕЗІЇ ТА МУЗИКИ, КАЖЕ ПИСЬМЕННИЦЯ ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО

"Я З СОБАКОЮ ВИГЛЯДАТИМУ, ЯК БОМЖ. І ВИ ТАК БУДЕТЕ ВИГЛЯДАТИ, БО ВІН СТРИБАЄ НАВІЖЕНО", – ПИШЕ У ПРИВАТНОМУ ПОВІДОМЛЕННІ В FACEBOOK ПИСЬМЕННИЦЯ ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО.

ДОМОВЛЯЄМОСЯ ПРО ЗУСТРІЧ БІЛЯ ЇЇ БУДИНКУ НА СТОЛИЧНОМУ МІНСЬКОМУ МАСИВІ. ЛАРИСА СКАРЖИТЬСЯ НА БРАК ЧАСУ І ПРОПОНУЄ ПОГОВОРИТИ, КОЛИ ВИГУЛЮВАТИМЕ ПСА ЛЮКА.

– ЛЮК – КЛАСИЧНИЙ ФРАНЦУЗ. КРІМ ТОГО, ЦЕ КОРСИКАНСЬКА ЛІНІЯ – ВОНИ МАЛЕНЬКІ Й ДУЖЕ ТЕМПЕРАМЕНТНІ, – З ФРАНЦУЗЬКИМ БУЛЬДОГОМ НА ПОВІДКУ ПИСЬМЕННИЦЯ СТОЇТЬ ПРИ ВИХОДІ З МЕТРО МІНСЬКА.

ЧОРНИЙ ПЕС ОДРАЗУ ПОЧИНАЄ СТРИБАТИ НА НАС ПЕРЕДНІМИ ЛАПАМИ, ЗАЛИШАЮЧИ НА КУРТКАХ І ДЖИНСАХ БРУДНІ СЛІДИ. ЛАРИСА ПРОПОНУЄ ПРОГУЛЯТИСЯ ДО НАБЕРЕЖНОЇ ДНІПРА. ОДЯГНУТА В ЧОРНУ КУРТКУ Й ШТАНИ. ПОВІДОК-РУЛЕТКУ ТРИМАЄ У РУЦІ ЗІ СВІЖИМ МАНІКЮРОМ МАЛИНОВОГО КОЛЬОРУ.

ЛЮК БІЖИТЬ ЧЕРЕЗ ГУРТ ДОШКІЛЬНЯТ, ЯКІ ГРАЮТЬСЯ БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА АРХАНГЕЛУ МИХАЇЛУ ПОРЯД ІЗ МЕТРО.

– ДІТЕЙ МАЛИХ НЕ ЧІПАЄ. ЙОМУ ЦІКАВО З НИМИ ПОБІГАТИ. ВОНИ ПРИБЛИЗНО НА ОДНАКОВОМУ РІВНІ РОЗВИТКУ. З ВІКОМ ДОРОСЛІШАЄ, АЛЕ ЧАСОМ НАХОДИТЬ. МОЖЕ В ШАФУ ЗАЛІЗТИ. ПОТІМ ЙОГО ШУКАЄШ, ЯК КОТА

Якщо пси схожі на своїх господарів, знаходите між Люком і собою паралелі?

– Це мій п'ятий собака. Усі були абсолютно різні. Єдине – всі, як і я, дуже приязно ставилися до інших собак і людей. Всі мали різний сексуальний потенціал. У цього дуже високий. Мій другий пес – спанієль Джеррі – жодну суку не пропускав. На дверях кладовки висів графік, коли тече яка сука в районі. Сама його писала. Раз утік аж на другий кінець Оболоні. Це були 1980-і. Ми клеїли на стовпах написані від руки оголошення. Аж подзвонили з прохідної якогось заводу. Джеррі забіг до них. Вахтерка два дні годувала його пельменями, бо не знала, що він їсть. Пес таких розкошів ніколи вдома не мав. За це жінка взяла з нас 3 карбованці. Я навіть не здогадалася заплатити за послугу. А зараз гроші – перше, про що подумала б. Так змінилося сприйняття дійсності.

Лариса Денисенко спускається засніженими сходами на набережну. Вдалині на кризі чоловіки вудять рибу.

– Люк особливо симпатизує хаскі. Їх тут вісьмох вигулюють. Коли він із ними, це картина: йдуть вовки, які взяли собі у зграю якесь мауглі, чорну обезяну.

Це його подруги?

– Так, усі суки.

Любить красивих жінок.

– Він наче чорношкірий рок-музикант, а навколо довгоногі, блакитноокі бек-вокалістки, – Лариса спускає пса з повідка.

Ви маєте досвід роботи в Міністерстві юстиції. Після Майдану не запрошували повернутися?

– Прямих пропозицій не було. Я не є прихильником теперішнього міністра юстиції (Павло Петренко перебуває на посаді з 27 лютого 2014 року. – "Країна"). Він – популіст, таких у своїй професії не терплю. Тому туди би не пішла.

До виконавчої влади я потрапила рано – у 22 з половиною роки. У такому віці можеш дозволити собі 24 години на добу бути на роботі, мати багато віри й мало цинізму, а в 41 це набагато складніше. Люк! – Лариса біжить до пса, який намагається заскочити на цегляний парапет над водою. Приводить його, тримаючи за нашийник. – Влітку він вирішив, що вміє літати. Стрибнув із 5-метрової висоти і впав на пляшку. Розпоров сильно лапу.

Як ставитеся до критики на адресу генпрокурора Віталія Яреми?

– Мені не сподобалася його заява: я є генеральним прокурором і ніхто мене не посуне, доки не пройде п'ять років моєї каденції. Не можна в такій формі вести розмову з суспільством. Цим людей налаштовує проти себе.

Яремі у спадок дісталася дуже громіздка система прокуратури. Крім цього, з'явилося багато роботи військовій прокуратурі, яку він теж контролює. Є резонансні злочини і кооперація з Інтерполом з приводу розшуку наших екс-віпів. Плюс реформа самої системи. Але треба бути готовим, коли погоджуєшся на таку посаду. Він працював у системі МВС. Вона анітрохи не краща. Там приблизно однаковий рівень нарваності і самовпевненості.

Чому так затягуються розслідування у справі Небесної сотні?

– Місце злочину – це велика частина центру Києва. Звідти виносили докази. Люди брали патрони, наприклад. Бо хотілося щось мати напам'ять. На цій стадії багато було втрачено.

Рік – не так довго для такої справи. Проб­лема в іншому – у нас відсутня довіра до влади. Ярема мав би зібрати кілька конференцій і розкласти все по полицях, пояснити, на якій стадії слідство. Не розкривати його таємницю, імена, стратегію, а просто поговорити про це з суспільством.

Думаю, у цій справі замішано багато людей, які залишаються на різних щаблях влади. Система МВС дуже корпоративно зав'язана. Своїх людей вони не звикли здавати. Себе вважають надлюдьми, які апріорі на боці добра. А ми – потенційні злочинці.

На набережній у супроводі стрункої господині з'являється блакитноока самиця хаскі Нола з двома меншими псами. Люк скаче на неї. Потім починає гратися з цуценям хаскі. Той тягає Люка за шкіру по землі.

– У нас завжди тут кубло таке, – каже Лариса. Витягує Люку з пакета сухарик. – Це єдине, що йому можна, крім корму.

Ви критикували новопризначеного міністра культури В'ячеслава Кириленка.

– Людина в політиці з початку 1990-х. За цей час самостійних законодавчих ініціатив як народного депутата – дві, ініціатив у кооперації з колегами – п'ять, сім законопроектів. Це ефективна діяльність за 20 років? На посаді віце-прем'єра з гуманітарки що зроблено? А його публічні заяви дозволяють робити висновок, що він – доволі дрімуча людина, далека від сучасної культури.

Про які заяви кажете?

– У недавньому інтерв'ю він пояснював, чому звільнив двох працівників міністерства і поставив на їх місця своїх людей. Такий політичний наївізм: "Я ставлю своїх людей, бо інші мені не подобаються".

Здається, культура йому не цікава. Є посада, він прилаштувався на ній. Це – політичний функціонер, який прийшов пам'ятники Леніну знімати і ставити пам'ятники Петлюрі.

Я не розумію, чому В'ячеслав Кириленко зневажливо ставиться до моїх колег, зокрема до Юрія Андруховича. Вчепився в якийсь твір, що не сподобався нецензурною лексикою. Говорить, що треба ставити на таких книжках застережні зірочки і штампи. Зірочки колись ставили на євреях. Ми знаємо, до чого це призвело.

Юрія Андруховича так само нещодавно розкритикував "Правий сектор". ­Письменника назвали "агітатором космополітизму та сепаратизму" і "творцем генітальної літератури".

– Боротьба з лібералами простежує­ться не тільки серед наших правих сил. Бо ліберали закликають до взаємоповаги й толерантності до інших націй та культур. Чомусь ура-патріоти вбачають у цьому знущання над українським.

Можливо, був якийсь особистий конфлікт, про який знають Юрій Андрухович і той, хто написав цей пасквіль. Зазвичай цим займаються люди, які сидять на ідеології. Коли не вистачає ікл і зубів боротися зі справжнім ворогом, вигадують ворога зручного.

Кого б хотіли бачити на посаді міністра культури?

– Олександру Коваль (організатор "Форуму видавців у Львові". – "Країна"). Вона вміє знаходити компроміси й домовлятися. З нуля розкрутила Форум видавців.

Андрій Курков каже, що його в Західній Європі часто запитують: чому фашистам в Україні дозволили провести революцію? Ви багато подорожуєте. Чи питають про це у вас?

– У Німеччині – так. Ця нація, як австріяки й італійці, так довго відхаркувала власний нацизм, що боїться тепер найменших його проявів.

Як функціонувала наша культура торік?

– В авральному режимі. Такі періоди є найкращими для написання поезії та музики, а гіршими – для прози й малярства. Поезія і музика – емоційні. Коли йде надрив, коли емоція зашкалює, твори народжуються дуже щиро – просто виплескуєш біль назовні. А в прозі має бути аналіз, осмислення. Нещодавно закінчила оповідання про волонтерів. Відчувала, що пишу фактично по живому. Навіть не можу сказати, чи задоволена цим оповіданням.

Що відзначили б зі створеного в українській культурі за останній рік?

– Сподобався роман "Фелікс Австрія" Софії Андрухович. Узяв атмосферністю. Зачепив військовий цикл поезій Сергія Жадана. Сподобалось, що став оціненим Мирослав Слабошпицький зі своїм фільмом "Плем'я". Хоча його зафукала нещодавно наша комісія з моралі.

З кишені куртки Лариси Денисенко лунає телефонний дзвінок.

– Перепрошую – це Олександра Коваль, – письменниця на кілька хвилин відволікається на розмову.

Йдемо від набережної до новозбудованого храму Різдва Христового з позолоченими куполами.

Тепер усі обговорюють іншу стрічку – "Левіафан" Андрія Звягінцева про російську глибинку.

– Зараз дивитися фільми про Росію не можу. Не хочу знову занурюватися в "загадкову російську душу". Мені це фізично боляче. Зараз час, коли втрачаю ілюзії та російських друзів.

Багато зв'язків порвалося?

– Багато. Але більше залишилося. Переважно всі мої російські друзі – "білострічечники", дотичні до опозицій­них сил. Від них відчуваю підтримку. Болячіше усвідомлювати, що твоя країна є агресором, ніж жертвою. Водночас один російський адвокат написав у листі, що мушу покаятися, бо моє покоління допустило до влади "хунту і фашистів". Це не якесь доморощене уральське п'янюче бидло. З цією людиною я була на міжнародних конференціях.

Чимало людей з Майдану, громадських діячів пішли в політику. Країні буде від цього користь?

– Це нормально, коли громадянське суспільство народжує лідерів. Але перед ними постає небезпека: влада здатна витягувати з людей те, що їм витягувати з себе ніколи б не хотілося. Коли розчаровуємося в професійних політиках – це одне. Суспільство особливо їм не довіряє. Коли ж розчаровуємося в лідерах, виплеканих громадою, це набагато гірше.

Маю враження, що ті ж Сергій Лещенко й Мустафа Найєм не зовсім ще ототожнюють себе з владою. Вони мають брати на себе відповідальність за дії влади, частиною якої є, а не критикувати за це інших. Бо інакше могли б залишатися журналістами і так само критикувати владу. В політиці людина повинна змінювати систему.

Біля метро Лариса Денисенко тре змерзлі руки після двогодинної прогулянки. Каже, мусить повертатися додому – до матері, яку нещодавно прооперували.

Зараз ви читаєте новину «"Дивитися фільми про Росію не можу. Мені це фізично боляче"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути