Знайома-американка знайшла мої координати. Колись ми ліпили бурґери в забитому містечку біля Філадельфії, а потім роз'їхалися. Вона від лютого вітчима до Сіетла, я - до Чикаго: вивчати долю українських емігрантів. Мені було 20, вона - на кілька років молодша.

Зараз ми обоє одружені, у нас ростуть доньки. Сара прислала своє весільне фото. Її чоловік коло неї стоїть у одязі ортодоксального єврея-хасида: із довгими закрученими пейсами, у високій-широкій хутряній шапці-штраймлі.

Хотіла купити два подарунки, але чоловік сказав, що "надто дорого"

При першій же розмові у чаті Сара запитує: "Ти не сміявся над одягом мого чоловіка?". Відповідаю, що світ відкритий для всіх культур. "Я знаю, що під час Другої світової українці об'єдналися з Гітлером, щоб убивати євреїв", - пише Сара. Ковтаю її "глибоке" знання історії й відписую, що серед моїх родичів, якщо добре поритися, також знайдеться єврейський слід. Є серед них і "праведники миру" - у Другу світову врятували декілька сімей у своєму підвалі. Сара вирішила, що я - єврей. І тепер мушу взятися за вивчення "3000-літнього спадку багатющої культури та віри". "Я готова тобі в цьому допомогти", - завершує черговий лист.

Допомога розпочалася з посилки для мого дитяти. Сара каже, що хотіла купити два подарунки, але чоловік сказав, що "надто дорого". Тому надіслала один.

Й ось у двері дзвонить листоноша з пакунком. Розмотую купу плівки й картону, дістаю "дорогий" браслет - за 23 долари. Звідки знаю? Бо цінника не зняли. Є і доважок для нас, дорослих, - мене та моєї дружини: загорнута в 10 метрів паперу маца й книжки російською "Как я обрел свою веру", "Дорога в иудаизм", ну, і ще трохи продукції в тому ж дусі. Де Сара все це знайшла у своєму провінційному американському містечку?

Суха, як пісок єгипетської пустелі, маца хрустить на зубах. У вічі впадає адреса виробника: вул. Героїв Сталінграда, Дніпропетровськ. Сміємося з дружиною: маца двічі перетнула океан, доки потрапила до нас. Їмо й, хоч-не-хоч, а відзначаємо перший у житті Пейсах.

×