ХОЧ БИ ЯКИМИ НЕСПОДІВАНИМИ ЗДАВАЛИСЯ ТІ ЧИ ІНШІ РІШЕННЯ ПУТІНА, ВОНИ ЧАСТО "НАЙПРОСТІШІ" І ПРОДИКТОВАНІ ПРАГНЕННЯМ ВИГРАТИ В ТАКТИЦІ. Таким "простим" рішенням було приєднання Криму. Хоча мало кому вірилося, що в?XXI столітті таке можливе – узяти і за півмісяця зробити переділ кордонів у Європі.

Але останній рік характеризується тим, що можливості для тактичного маневру Кремля звужуються. Путін та його радники явно не розрахували реакції демократичного Заходу, вважаючи, що президент Обама і європейські політики занадто слабкі, щоб протистояти їхньому хуліганському натиску. Велика помилка вважати, ніби в сучасних розвинених політичних системах усе залежить від лідера, як це буває в персоналістських авторитарних режимах. Західні демократії, навпаки, сильні не так своїми "вождями", як інститутами й ефективністю роботи структури. Усе це діє, повільно, але послідовно і, коли потрібно, невблаганно.

 

Спочатку в Москві багато кому здавалося, що ніякої реакції немає взагалі, що Захід "здрейфив". Це була справжнісінька дитяча реакція на поведінку дорослих. Насправді Захід консолідувався і виробляв рішення. Тепер воно, швидше за все, визріло – з урахуванням усіх ресурсів, "за і проти", можливих втрат і, головне, – результатів. Судячи з усього, поки що без загального розголосу це рішення озвучили Кремлю й особисто Путіну. Демонстративний хід зі зверненням до нього провідних американської та британської газет для уточнення матеріалів про можливу кримінальну діяльність – частина цієї, висловлюючись мовою російської еліти, "пред'яви", що нам відома.

Як на це реагувати Кремлю? Вибір невеликий і добре описаний політологом Піонтковським. Або велика війна з неминучою поразкою Росії та колосальними жертвами, передусім у ній самій. Фактично кінець Росії в тому виді, як ми до неї звикли, причому кінець кривавий і ганебний. Або – визнання Москвою меж своїх можливостей і відступ, повне виконання мінських домовленостей, відхід зі східних районів Донбасу. Про Крим теж ніхто не забуває і не забуде, але поки що це питання залишається на другому плані. Вибір із двох абсолютно конкретних варіантів. Так, звісно, в першому Путін та його найближче оточення втрачають усі свої активи на Заході. А це суми, думаю, цілком співмірні з бюджетом України, а може, і значно його перевищують.

Чи готовий Путін розв'язати війну, що призведе не лише до його особистого краху, не лише до втрати всього, що є в нього та його друзів, а й до дуже імовірної загибелі мільйонів росіян і європейців – відповісти годі. Весь цей рік він лякав цим США, Європу і світ. Тепер настав момент рішення. Не знаю, яким воно буде. Сподіваюся, що він захоче виграти час, відступивши. Все-таки цинізм і любов до грошей останні 25 років правили російською елітою в значно більшій мірі, ніж одержимість ідеєю величі. Тому в нас є шанс на краще. А як це відбудеться, покажуть найближчі тижні й дні, максимум – до осені.

Поки що йдеться про те, щоб виграти час до 2018 року – найближчих президентських виборів у Росії. Зокрема, зупинити сповзання економіки в прірву, знайти десь гроші до бюджету-2016. Не отримати того, що може зробити Захід, в якого вривається терпець. Я не вірю у варіант зі зміною лідера на найближчих виборах. Якщо режим зараз уникне великої війни та пов'язаної з нею катастрофи, якщо на основі мінських угод вдасться знайти спільну мову із Заходом (такий спосіб знаходили, так чи інакше, всі диктатори, і це на певний час їх рятувало), цілком допускаю, що Путін може залишатися при владі до середини 2020-х. Усередині країни йому ніщо не заважає це зробити. І не завадить, якщо зараз зупиниться в зовнішній експансії.

×