РОСІЇ ДОВЕДЕТЬСЯ ПЛАТИТИ ЗА ЗРУЙНОВАНУ ІНФРАСТРУКТУРУ НА ДОНБАСІ, – ГОВОРИТЬ ІЛЛЯ ПОНОМАРЬОВ, ДЕПУТАТ ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ РФ

Чому так часто буваєте в Києві?

– В Україні прагну реалізувати свої знання про інвестиції й енергоефективність. Цим займався в Росії. Протягом трьох-п'яти років Україна може повністю забезпечувати себе власним газом і навіть експортувати його. А підвищення енергоефективності шляхом закриття виробництв, що споживають газ, – це не ефективність, а розвал економіки. На жаль, уряд робить саме це. А браві реляції про "зиму без російського газу" – це перекачування російського блакитного палива "з іншого кінця труби", тобто з Європи.

Готові працювати в українському уряді, якщо запропонують?

– Якщо будуть пропозиції – розгляну їх. Але в нинішньому Кабінеті міністрів не бачу людей, готових використовувати мою програму й потенціал.

Докладу зусиль, щоб в Україні почалося економічне зростання. Я – патріот Росії. І вважаю, що ключі для тамтешніх змін – у Києві.

Чи можуть Україна й Росія відновити дружні стосунки після тисяч смертей на Донбасі й окупації Криму?

– Це неминуче станеться. Розумію розчарування, гнів і справедливе обурення українців. Але голосував "проти" анексії Криму, щоб залишилися люди, через яких можна потім відновлювати стосунки. І щоб українці бачили: у Росії є й інша точка зору.

Які кроки може зробити Росія після Путіна для налагодження стосунків з Україною?

– Першим пунктом має стати рішення, що Крим – це Україна. Відбулася анексія, агресія й військове захоплення території чужої держави. Провели референдум "під дулами автоматів". Його результати не можна вважати легітимними. Нова російська влада повинна буде голосно сказати й зафіксувати, що це була анексія й окупація.

Крок номер два – це демілітаризація півострова. Із Криму необхідно вивести всіх російських солдатів, усі військові бази й Чорноморський флот – із Севастополя.

Третє – домовитися з Україною щодо статусу півострова. Спершу можна сформувати спільні адміністрації, припинити переслідування кримських татар, відновити мовлення українських ЗМІ й агітацію українських партій.

Але коли Київ говорить: референдуму бути не може, я відповідаю – тоді буде "анексія навпаки". Не можна вирішувати долю території, не запитавши її жителів.

 

Тобто півострів залишиться в Російській Федерації, якщо кримчани проголосують за це?

– Якщо люди справді цього захочуть – так. І Росії, й Україні треба погодитися, що остаточне рішення приймуть місцеві жителі. Але якщо агітація буде чесною, підсумки голосування вже зараз були б сюрпризом.

За нової російської влади буде список інших пріоритетів. Перше – це депутінізація країни. Друге – тотальна люстрація. І тільки третім або п'ятим пунктом стане вирішення кримського питання, як і вся зовнішня політика. Якщо поставимо все догори дриґом й одразу скажемо Криму "до побачення", народ не дасть новій владі реалізувати перші два кроки. З березня 2014-го людям утовкмачують у голови "Крим – наш". Вони не будуть готові одразу почути аргументи іншої сторони.

Під час оголошення псевдореферендуму я говорив: про приєднання Криму треба запитати всіх росіян – щоб вони розуміли ціну питання. Зараз витрачаємо на півострів близько 150 мільярдів рублів (2 млрд дол. – Країна) на рік. Це дві з половиною Чечні! Росіяни вже живуть не дуже. А якщо через пару років пояснити їм, у скільки обходиться Крим і що між рівнем їх життя і "Крим – наш" є прямий зв'язок?

Що робитиме післяпутінська влада з Донбасом? Чи компенсує завдані регіону збитки?

– Путін бреше, що наших військ там немає. Треба привести його слова у відповідність із реальністю. А за зруйновану інфраструктуру Росії доведеться платити. Треба створювати якийсь інвестиційний фонд.

Персональної чи колективної відповідальності росіян чекати не варто?

– Ціну за злочини Путіна кожен росіянин платить уже зараз. Але потрібно вибудувати чіткий причинно-наслідковий зв'язок. ­Падіння рівня життя бачать усі, проте ­звинувачують Обаму з його санкціями й "хунтою", яку він "призначив" в Україні. Люди мають збагнути суть речей. Якщо їх не повернути з пропагандистського чаду до нормального життя і розвитку – країна буде приречена на прихід чергового диктатора.

Єдиний шанс – повна депутінізація й люстрація. Це стане основою для примирення самого російського народу. Три мільйони нинішніх чиновників мають піти й ніколи не повертатися на державну службу.

За прикладом "десталінізації"?

– У Росії не було навіть десталінізації. Еліта залишилася колишньою, тільки знесли пару десятків статуй "вождя". Нещодавно опублікували цікаве дослідження щодо ХХ з'їзду КПРС, де Хрущов "розвінчував культ". Коли він надіслав текст доповіді членам політбюро, Ворошилов попросив прочитати його після обрання керівництва партії: "інакше нас нікого не виберуть". Так сталося і в 1990-ті. Єльцина представляли реформатором, хоча він був плоть від плоті комуністичної системи. Заміни еліт знову не відбулося.

Росію врятує тільки розкриття усіх матеріалів про злочини й корупцію режиму Путіна. Нам, нинішній опозиції, важливо не просто очолити неминучу революцію, а й бути готовими до неї. Українці вигнали Януковича без лідера і плану подальших дій. Що бачимо за два роки? Якщо революція не висуває нових лідерів – ними стають представники старої системи.

Революція в Росії неминуча? Є шанс на безкровну зміну влади?

– Шанс ще є, але нестримно зменшується. Це й намагається робити Михайло Ходорковський (опозиційний політик, очолює громадський рух "Відкрита Росія", позаторік заявив про намір стати президентом РФ. – Країна) своїми фотографіями з Валерією (співачка, у березні 2014 року підписала лист на підтримку політики Володимира Путіна. – Країна) – домовитися з адекватною частиною еліти про мирну зміну влади. Якщо ж вона знатиме, що в разі революції за нею прийдуть матроси й поведуть на розстріл – сильніше триматиметься за Путіна. Треба показати їй, що по-старому вже не буде, доведеться поступатися – щоб мати шанс жити далі. Ніхто навіть із близького оточення Путіна не має до нього теплих почуттів.

Чи можна чекати змін від виборів у Думу восени цьогоріч?

– Влада створила ситуацію, коли "хто б не переміг – усі свої". Помітні опозиційні партії отримають півтора-два відсотки голосів.

Серйозні зміни в Росії розпочнуться 2017 року. На чому зараз Путін тримає еліту? На розповідях про те, що Обама піде, новий президент США проведе перезавантаження і все повернеться "на круги своя". Це малоймовірно. А якщо Штати продовжать тиск – еліти жити в нинішніх умовах ще шість років (з 2012 року термін президентських повноважень в РФ збільшили з 4 до 6 років. – Країна) не захочуть. Почнуть шукати більш-менш мирний вихід із ситуації. Цього буде достатньо, щоб конструкція впала. Навіть якщо в Москві з'являться танки – стріляти з них навряд чи хтось захоче.

А "кадировська гвардія", що присягає на вірність особисто Путіну?

– Куля в серці Путіна буде саме чеченська. Це мій особистий прогноз. Рамзан Кадиров – кавказький політик, схильний до демонстративного чиношанування й агресивності. Він стане "крайнім" за будь-якого варіанту зміни влади. Якщо події матимуть вуличний масштаб – він цей процес очолить, щоб гарантувати собі лояльність нової влади. Силовики розбіжаться, і на боці Путіна залишиться тільки Федеральна служба охорони, вимуштрована на особисту відданість.

У такій ситуації виступити зі зброєю на боці мітингарів можуть і "кадировці", і прихильники Новоросії. Якщо Кадиров хоче фізично вижити – йому необхідно буде очолити процес змін. Не виключаю, що фізичним усуненням Путіна займеться саме він.

До речі, історія з "чеченським слідом" у вбивстві Нємцова – це ігри Кремля. Там таку ситуацію давно прорахували й хочуть усунути чеченського лідера до революції.

Інше питання: що Кадиров попросить за підтримку. Його оточує вороже середовище як усередині Чечні, так і зовні. Без фінансів із Москви не вистоїть. Збереження нинішнього статус-кво може виявитися замалою ціною, і Кадиров попросить право "князювати" на всьому Кавказі. Лідери Дагестану й Інгушетії вже у конфлікті з ним, а без їхнього підпорядкування Кадиров не зможе почуватися в безпеці навіть у своєму регіоні.

Чи не призведе це до розпаду Росії?

– Президент і значна частина еліти мислять категоріями тривікової давнини: велика країна – це завжди імперія із жорсткою вертикаллю. Тому розпад Росії може статися внаслідок путінського управління. У Кремлі не хочуть і не вміють домовлятися з місцевими елітами, грабують майже всі регіони, абсолютно не зважають на регіональну специфіку. Революція чи зміна влади допоможе лідерам національних республік розіграти етнічну карту й вимагати незалежності.

Але майбутнє людства – у плоских мережевих структурах, розширенні територій і посиленні самоврядування. Сполучені Штати Америки – дуже велика країна з населенням, що майже втричі більше за російське. З точки зору управління – це конфедерація з широкими повноваженнями місцевого самоврядування.

Успішною й розвиненою Росію можуть зробити федералізація та децентралізація.

У критичний момент Путін може перейти до фізичного знищення лідерів опозиції?

– Поки що його дії спрямовані на усунення незгодних, а не на знищення. Але й фізичне насильство має місце. Вбивство Бориса Нємцова, скоріше за все, замовив хтось із найближчого оточення Путіна, а чеченці виявилися виконавцями.

Балотуватиметеся на пост президента Росії за умови вільних виборів?

– Зараз важливішою видається посада голови Верховного суду. В період смути головне – створення єдиних і справедливих правил гри. Після Путіна потрібний буде президент перехідного періоду. Він повинен гарантувати політичний нейтралітет, відмовитися від подальших президентських амбіцій і "розвернути" країну в правильному напрямі. Ідеальною кандидатурою вважаю Михайла Ходорковського.

×