– Люди хотят, чтобы голос Донбасса был услышан, – заявив олігарх Рінат Ахметов під час зустрічі з прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком 11 квітня в Донецьку. – Люди хотят, чтобы Донбасс уважали. Люди хотят иметь достойную работу, иметь достойную зарплату. Одним словом, люди хотят лучшей жизни.
"Господар" регіону фактично оголосив повторюване багато років гасло, що Україна має почути Донбас. Значна частина жителів Донеччини й Луганщини, на відміну від решти областей сходу й півдня України, тоді підтримали сепаратистів. У результаті Донбас за п'ять місяців зазнав численних людських жертв і руйнувань. Сьогодні там солдати російської регулярної армії воюють проти Збройних сил України. Грабують регіон і нищать його інфраструктуру. Обстрілюють житлові квартали міст із важкої зброї – і звалюють це на українських військових. Московська пропаганда цьому підіграє, постійно повідомляючи про "свавілля київської хунти". Тим часом окупованій частині Донеччини й Луганщини загрожує гуманітарна катастрофа.
Що саме мала почути Україна від Донбасу? Отримавши війну, що тепер має зрозуміти Донбас? Чи здатен зрозуміти? Яке місце він може посісти в повоєнній Україні? Запитуємо про це в експертів
Політика Януковича призвела до того, що на Донбасі можна було побачити картину "Раби та боги". Середнього прошарку не було. Зараз усі боги повтікали, а раби лишилися. У них немає ідентичності, бо російська пропагандистська машина її витерла. Вони не розуміють, що таке Україна. Не уявляють, як можна вийти і відстоювати свої інтереси.
Не знають, громадянами якої країни вони є. Натомість мають регіональну ідею: ми всіх годуємо, а інші ходять по Майданах. Хоча це один із найбільш дотаційних регіонів України. Однак вони все одно своє: Україна для нас нічого не зробила – вона нас не чує. А КІРОВОГРАДСЬКУ ЧИ ІНШІ ОБЛАСТІ ХТОСЬ СЛУХАЄ?
Денис БОГУШ, 41 рік, політтехнолог, Київ
Чимало людей виїхали з Донецької та Луганської областей. Ті, хто лишилися, розділилися на дві частини: проросійську та проукраїнську. Вони по-різному ставляться до того, що відбувається. Але майже всі переконані, що основну роботу за них має виконати держава. Мовляв, вона руйнувала Донбас, тепер нехай ремонтує. НЕ ХОЧУТЬ ПОЛАГОДИТИ НАВІТЬ ВЛАСНИЙ БУДИНОК. Тому на роки матимемо проблему, пов'язану з переформатуванням ментальності жителів регіону. Зараз понад 50 тисяч шахтарів не мають роботи. Ця маса через півроку стане джерелом для нового витка нестабільності. Адже майже всі шахти закриті. Промисловість зруйнована.
Сергій ЗГУРЕЦЬ, 46 років, експерт Центру досліджень армії, конверсії та озброєння, Київ
Жителі Донбасу своєю поведінкою добилися руїни власної території. ПРЕДСТАВНИКІВ МИСЛЯЧОГО КЛАСУ ВИТИСКАЛИ звідти, їм не давали ніякого шансу на самореалізацію. Це наслідок світоглядної моделі, яку за допомогою російських політтехнологів почали вибудовувати в регіоні наприкінці 1990-х. Однак сформувати більш-менш зрозумілі вимоги до Києва так і не змогли. Багато говорили: "Почуйте Донбас". Це як? Зберегти криміналізовану систему управління? Мають зрозуміти: в рамках України їм ще в цьому житті щось світить. Будь-яка спроба переглянути державний статус залишить їм економічну блокаду та руїну територій.
Володимир ЦИБУЛЬКО, 50 років, політолог, Київ
НА ДОНБАСІ незалежність України ЛЮДИ сприймали як щось тимчасове. Вони ПРОДОВЖУВАЛИ ЖИТИ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ: цінності, топоніміка, пам'ятники, на телебаченні – радянські пропагандистські фільми. Усе було законсервовано, нічого для дерусифікації, деколонізації і дерадянизації не робили. Поки що там домінує думка, що у всіх руйнуваннях, смертях, вибухах, влучанні снарядів у будинки винні українські війська. У тому, що це не так, їх треба буде якось після того, коли це все завершиться, переконати. Збирати документальні докази, провадити розслідування. Влада би мала пояснювати людям, що вони живуть в Україні. Є Конституція – і вона не бандєровская, не націоналістична, а демократична, і її треба виконувати.
Василь ГОЛОБОРОДЬКО, 69 років, поет, Луганськ
Переважна частина жителів захопленої агресором частини Донбасу не мала жодних уявлень про можливості кращого життя. Їх суб'єктивна історична пам'ять чи регіональна ідентичність формувалася за часів СРСР, коли пересічній людині авторитарна влада здавалася само собою зрозумілою та природною. Така установка притуплювала можливість мислити критично, щось обирати. Після принижень, яких зазнали біженці з Донбасу в Росії, після обстрілів росіянами наших міст і жертв серед населення, у жителів регіону теоретично мали би запрацювати мізки. Але я в цьому сумніваюся. Ментальні звички молитися на все російське, користуватися російськими комунікаціями смислів та уявлень цих людей і підвели: вони ОБРАЛИ МИНУЛЕ, А НЕ МАЙБУТНЄ. Колективна ідентичність, особливо замкнена й зациклена на собі, не може щось відмінне зрозуміти й прийняти швидко: це процес не на одне покоління. Тут повинні працювати довгострокові соціальні, освітні, культурні програми, до впровадження яких в умовах кризи Україна поки не готова.
Анатолій ДНІСТРОВИЙ, 40 років, письменник, Київ
У 1991–1992 роках патріотичний підйом був величезний. Я 1992-го пішла до школи й патріотичне піднесення в моєму Первомайську було величезне. Всі говорили, що ми – українці, пам'ятаю синьо-жовті прапори. Куди воно все за ці роки ділося? Це все системно руйнувалося.
Любов ЯКИМЧУК, 28 років, поетеса, Первомайськ на Луганщині, зараз живе в Києві
"Ватники" – люди з радянською свідомістю – є всюди. Проте на Донбасі їх більше, ніж деінде в Україні. Весь час жителям регіону брехали, переконували, що вони – унікальні й годують усю країну. Що їм ментально ближчий Ростов, ніж Київ чи Львів. "ДНР" – абсолютно штучна структура, куди із самих початків записувалися алкоголіки, маргінали й частина обдурених. З ними розмовляти безглуздо. Адекватний Донбас чекає одного: коли його нарешті звільнять. Так звучить сьогодні голос регіону. Люди пережили жах. Усі все зрозуміли: терористів треба знищити. Жодних преференцій, ОСОБЛИВОГО ПІДХОДУ В РОЗМОВІ З ДОНБАСОМ НЕ ПОТРІБНО. Загальноукраїнські закони мають діяти всюди без винятків. Донбас, як і Крим, потрібен Україні. Адже від тіла не можна відрізати ногу чи селезінку. Зі Сходу розпочнеться справжнє звільнення України, очищення від бандитів, "регіоналів", комуністів.
Тетяна ЗАРОВНА, 45 років, журналіст, Донецьк
Я, як житель Донбасу, не розумів, що від нього мала почути Велика Україна. Говорили про утиски російської мови. Але її використанню ніхто не заважав. Пропонували принцип федералізації. Однак він зводився лише до контролю фінансових потоків. Встановилося панування кланів Ахметова й Єфремова. Київ, на їхню думку, мав виділяти гроші й утримувати Луганщину та Донеччину. Зараз те саме пропонують представники "ДНР і ЛНР". Виходить, УКРАЇНА НЕ КОНТРОЛЮВАТИМЕ ЦІ ТЕРИТОРІЇ, АЛЕ З ЯКОГОСЬ ДИВА МАЄ ЇХ ФІНАНСУВАТИ, бо Росія не хоче цього робити. Жодної конструктивної пропозиції щодо розбудови Донбасу чи підняття економіки не вносять. Рівень підтримки "ЛНР", "ДНР" і Путіна в регіоні стрімко впав. І настрої продовжуватимуть змінюватися.
Дмитро СНЄГИРЬОВ, 42 роки, лідер громадської ініціативи "Права справа", Луганськ
Жителі Донбасу не хочуть війни, але й патріотами України не спішать ставати. Багато переїхали в інші регіони, але дотримуються своїх поглядів. Із ними треба працювати. Та поки що не видно, аби держава переймалася цією проблемою. А на Донбасі все починалося з інформаційної війни. І там досі немає українського мовлення. У звільнених Слов'янську та Краматорську працюють лише російські телеканали. ЛЮДИ, ЯКІ ЗАРАЗ ВОЮЮТЬ ЗА ДОНБАС, МАЮТЬ ЗАЛИШАТИСЯ ТАМ Й УПРАВЛЯТИ РЕГІОНОМ. Немає сенсу відновлювати зруйновані шахти, важку промисловість. Нехай це роблять олігархи, які ними володіють.
Сергій ГАРМАШ, 40 років, журналіст, Донецьк
Російські спецслужби за допомогою військового перевороту захопили владу на Донбасі. Жителі регіону мають зрозуміти, що такий спосіб державного керівництва – незаконний. Якщо хочуть жити нормально, мають самостійно керувати своєю територією через легітимні вибори. Бо це абсурд, коли на мирних перемовинах їх представляють чужоземці з автоматами. Є люди в регіоні, які остаточно стали на шлях ненависті до України. Але є і здатні повернутися до нормального розуміння життя. Інколи прозріння відбувається миттєво. Часом потрібні роки. Нікого у свою віру навертати не треба. Якщо люди готові жити за спільними правилами, то вони – не вороги. Демонізуючи свідомість жителів Донбасу, нічого доброго не досягнемо. Натомість, отримаємо вічний конфлікт на зразок придністровського. Тоді краще вже позбутися цих територій. Проект відновлення Донбасу буде головним випробуванням для України. Якщо досягнемо успіху, то зможемо демократизувати Росію й вести діалог із нею на рівних. ТРЕБА ПОКАЗАТИ, ЩО МОЖЕМО КЕРУВАТИ СВОЇМИ ТЕРИТОРІЯМИ КРАЩЕ, НІЖ РОСІЯНИ. Вдасться – Донбас стане мостом між Росією та Європою, який нині повністю зруйнований.
Євген ІХЕЛЬЗОН, 41 рік, публіцист, Київ
Донбас почув канонаду російських "Градів". Він переживає страшенне внутрішнє переосмислення того, як вони жили і як жити далі. Вони САМІ МАЮТЬ ВИРІШИТИ СВОЮ ДОЛЮ. Після того як українська армія звільнить Донбас, треба його жителям на референдумі поставити одне-єдине питання: "Визначайтеся, з ким ви хочете жити – з Україною чи Росією". Якщо з нами, будемо їм допомагати відновлюватися. Вони повинні зрозуміти: їхня проблема не в тому, що в столиці знаходиться погана влада чи в тому, що Росія на нас напала. Головне в тому, якими вони є самі. 23 роки терпіли: спочатку голосували за комуністів, потім – за Януковича, звикли бути рабами. За подачку у вигляді безкоштовних квитків на матч "Шахтаря" віддавали свою долю в руки олігархам. Якби були інакші, нічого такого не сталося б. Донбас у складі України може стати потужним технопарком на передових технологіях. Усі застарілі виробництва, які знищені Росією, треба замінити. ЦЕ МАЄ БУТИ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИЙ РЕГІОН. Повинна бути програма з реабілітації Донбасу на 10–15 років.
Тарас СТЕЦЬКІВ, 50 років, колишній народний депутат, Київ
Громадянського суспільства на Донбасі не було. В такому середовищі дуже просто навіяти будь-які ідеї. Люди повторювали фрази, що їм вбивала в голову російська пропаганда. І самі не розуміли, хто й де має слухати Донбас. Нині йде війна. Регіон перестав функціонувати в промисловому плані. Його жителі побачили, що УКРАЇНА МОЖЕ НОРМАЛЬНО ЖИТИ Й БЕЗ "ГОДУВАЛЬНИКІВ" – ЛУГАНСЬКА ТА ДОНЕЦЬКА. Якщо все закінчиться добре, то це буде великий урок для них усіх. Зокрема, для підконтрольних Партії регіонів журналістів, депутатів, громадських діячів. Всі вони співпрацювали з минулою владою, підігрували російській пропаганді. Отже – винні в цій війні. Також це буде урок для тих донбасців, які хотіли зберегти нейтралітет. Вони мають зрозуміти, що бездіяльність – це смерть. Що
НЕ МОЖНА МОВЧКИ ДИВИТИСЯ, ЯК ХТОСЬ РОЗМАХУЄ ЧУЖОЗЕМНИМИ ПРАПОРАМИ НА ТВОЇЙ ЗЕМЛІ.
Всеволод ФИЛИМОНЕНКО, 28 років, журналіст, Луганськ
Російська пропаганда "обробляла" Донбас довго й інтенсивно. Люди бояться Європи, бо більшість ніколи там не бували. Регіон роками перебував у законсервованому, майже рабовласницькому стані. Тому й отримав війну. Тепер усі зрозуміли, що МИР – ЦЕ КРАЩЕ. Проста істина, але вони мали відчути її на собі. Зрозуміли, що "ДНР і ЛНР" – це гірше, ніж бути у складі України.
Станіслав РЕЧИНСЬКИЙ, 51 рік, радник міністра внутрішніх справ, Київ
Ми почули Донбас у всіх його проявах. Виявилося, що це ділянка нібито нашої країни, яка остаточно нашою ще не стала. Цих людей все життя виховували в радянській ідеології. Хоча нічого радянського там не було – влада належала не радам, а адміністративній і партійній бюрократії. Це розгорталося впродовж десятиріч. 1991-го шахтарі проголосували за українську незалежність з надією, що житимуть краще. Не стали вони жити краще і, спочатку потроху, а потім драматично неухильно наростають відповідні настрої. Мовляв, це тому, що ми під Києвом, під Україною. МАЄМО СТАТИ РОСІЄЮ, БО В НЕЇ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ. Із цього все почалося. А винні у цьому – ми всі. Там дуже багато людей, які вміють працювати. Шахтар або інший робітник, який пахав зранку до вечора, ледь животів, а в цей час який-небудь падлюка-олігарх купував собі квартиру в Лондоні за 250 мільйонів фунтів стерлінгів. Треба допомогти людям, і тоді вони змінять своє ставлення до України, Києва, Заходу. І до Росії – на протилежне. А допомогти їм можна тільки в одному напрямі – зробити так, щоб вони жили краще.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 72 років, філософ, Київ
Повинно визріти громадянське суспільство, місцеве самоуправління. Донбас завжди був князівством із безправним населенням. Що феодали говорили – те підданці виконували. ТІ, ХТО УРОКИ ВІЙНИ ЗРОЗУМІВ, ПЕРЕОСМИСЛИЛИ ЖИТТЯ Й ПОКИНУЛИ РЕГІОН. Решта задоволена, що прийшов Путін. Вірять, що підпишуть мир і залишиться таке собі Придністров'я. Їх це влаштовує. Сьогодні в регіоні діють закони воєнного часу. Якщо хтось пискне – до стінки і розстріл за співпрацю з українською "хунтою". У теперішньому вигляді Донбас не може бути корисним Україні. Потрібно буде повністю перебудувати його економіку. Застаріле виробництво нереально модернізувати. Його варто позбутися. Вугільна промисловість майже вся безперспективна. Лише відсотків 20 працюватиме. Решта – зникне.
Денис КАЗАНСЬКИЙ, 30 років, журналіст, Донецьк
2 
35413
Коментарі