– За останні два роки держава Україна отримала свого суверена. Ми перейшли рубікон і знайшли формулу українського народу, що може бути ефективний. Це українська політична нація, – говорить культуролог 58-річний Тарас Возняк. – До того експериментували зі старими ідеологіями. Були спроби опертися лише на етнічний, мовний чи релігійний елемент. Але Україна дуже різноманітна. І ці проекти завжди завершувалися поразкою. Одним із останніх таких неуспішних була пропозиція "Свободи" реанімувати ідеологічні конструкції 1930-х.
Ще виникають подібні пропозиції?
– За ці два роки – ні. Питання мови, релігії чи етнічного походження людини відпали – якщо вона є громадянином України. У нас прискореними темпами формується республіканський націоналізм. Як у США чи Франції. Це – найбільша зміна, найбільший здобуток за останні два роки.
Але люди більше зневірені, ніж на початку Майдану.
– Дехто думає – революцію, соціальні реформи можна зробити одномоментно. Перемикнули тумблер – і раптом усе зміниться завдяки Майдану. З України олігархічної, пострадянської, з несформованою свідомістю народу постане інша країна. Так не буде. Це процес. Мало того: чомусь вважають революцією лише події на Майдані, що тривали три місяці. Революція – це значно довший процес, це роки. Суспільство це втомлює. Бо людина має свої виміри, а історія – свої. Революція в нас триває. Це означає, ми з кимось боремося. Із ким? Із клубом олігархів. Вони чинять жорстокий опір. У цій боротьбі є втома, є втрати, відходи, успіхи. Так триватиме ще не один рік.
До Майдану боротьби не було?
– Були дві спроби. Перша – 2004 року: дитяча, наївна, співоча. 2013–2014-го – значно жорсткіша. За потреби якогось 2024-го чи 2028 року буде третя спроба – кінцева.
Що змінюється насамперед?
– Інакшим стає ставлення молоді до праці, власності, часу. Для радянської людини час нічого не означав. 25 років сидіти в тюрмі чи на роботі й нічого не робити – це було нормою. Тобто, по суті, промарнувати своє життя. Зараз дуже багато людей усвідомили: просто так спалювати своє життя – це найзлочинніше, що можна зробити. Люди починають цінувати свій час. Це ще малопомітно, але вже є. За Януковича ми жили в безчассі. А зараз кожна хвилина йде на рахунок.
Але є й інші зміни: гривня обвалюється, тарифи й ціни збільшують. Не всі це сприймають із розумінням.
– Я не чув суспільної дискусії – як би нам так організуватися, щоб інтенсивніше працювати. Говорять: трудитися так само й отримували по 2 тисячі доларів. Так не буває. У Німеччині чи Швеції зарплати високі. Але там ніхто їх не подарував. І полякам – також. Вони все зробили власноруч. І Україну врятує не диво, а наша важка праця.
Що найбільше непокоїть у політиці?
– Середній клас досі не має своєї політичної сили. А це 12–15 процентів населення країни. Вони дотепер не усвідомили: якщо не зроблять цього, то олігархічні партії розводитимуть і їх, і народ нескінченно. Це сталося після першого Майдану. Мали би порозумнішати після другого. Але – ні. Потрібен третій урок.
Чекати від соціально уражених – пенсіонерів, інвалідів – політичної самоорганізації смішно. Найефективніша політична формалізація можлива в середнього класу. Бо він має фінансовий ресурс та є інтелектуально спроможним.
4 
35413
Коментарі