Радянський Союз і путінська Росія є наслідками патології, що закладена у традиційному російському баченні себе в опозиції стосовно решти світу, – вважає Роланд Фройденштайн, німецький аналітик-міжнародник

З уст європейських політиків часто лунає словосполучення "криза в Україні". Наскільки правомірний цей термін?

– Я проти означення нинішніх подій на Донбасі за його допомогою. Так, в державі є криза, але вона триває понад 20 років. Це стосується всіх сфер. А найбільше – високого рівня корупції. Це те, що я називаю "кризою в Україні".

Помаранчева революція була спробою позбутися її. Майдан став другою такою спробою. Однак, коли європейські політики й журналісти вживають термін "криза в Україні", то мають на увазі використання Росією елементів гібридної війни проти сусідньої держави.

Чи не є спрощенням пов'язувати агресію в Україні винятково з особою Володимира Путіна? Можливо, слід копати глибше?

– Влада в Росії сконцентрована в руках однієї людини. Навіть генеральний секретар ЦК КПРС не мав її стільки, як Путін. Ну, хіба що Сталін. У Росії сформувалася високо персоналізована система влади. Але те, що робить Путін у своїй країні та за її межами, має все ж значно глибші причини, ніж біографія однієї людини.

Нещодавно дискутував з жінкою-політиком у Брюсселі. Вона доводила, що не хоче війни з Росією, бо дуже любить творчість Толстого й Достоєвського.

– Днями розмовляв із бельгійським офіцером, який, до речі, добре володіє російською. Вважає, російська культура вимерла після Другої світової війни. І якщо дотримуватися його логіки, то сучасна Росія не має нічого спільного ні з Достоєвським, ні з Толстим.

Не оцінюватиму цю точку зору. Але візьмімо того ж таки Достоєвського – як він змальовує "кришталевий палац" (у повісті "Записки з підпілля". – "Країна"). І з того, як описує страх перед тим, що вважав західною модерновістю, багато що зрозуміємо. Зокрема, визначення Росією себе та своєї ролі як опозиції відносно Заходу.

Дехто думає, що Путін прагне реанімувати Радянський Союз. Я не схильний так вважати. Зараз спостерігаємо "СРСР 2.0". Але що найбільш впадає в очі: як Радянський Союз, так і путінська Росія є наслідками патології, закладеної у традиційному російському баченні себе щодо решти світу.

Публічні згадки Путіна про "Новоросію" чи Радянський Союз – це наслідки його ностальгії, багатої уяви чи частина продуманої стратегії?

– Першочерговою метою Путіна є зміцнення своєї влади та перебування на політичному олімпі якомога довше. Крім того, він вважає себе патріотом, який нібито хоче для Росії якнайкращого. Він переконаний: його держава має не лише можливості, а й зобов'язана допомагати російськомовним.

Я вважаю, що Росія ніколи не була національною державою. Бо вона, по суті, й до сьогодні не має кордонів. І коли Путін каже про "Новоросію", то навряд чи відомо, як задалеко вона простягається. Саме подібним чином свого часу були побудовані імперії. У них є потужний центр із відповідними ресурсами. Й імперія відчуває прихильність далеко за межами цього центру. Таким сьогодні є бачення Путіна і, на жаль, багатьох росіян. Тому світ зможе спати спокійно тоді, коли Росія стане національною державою.

Чи має вона що протиставити Заходу в плані ідеології та концепції?

– Якщо перефразувати відомий вислів Вінстона Черчилля, західна демократія є найгіршою системою у світі, якщо не брати до уваги всі інші. Але те, що сьогодні пропонує Росія, я назвав би плаваючою ідеологією. Це аж ніяк не міцна система з внутрішньою логікою. Ідея євразійства, "Новоросії", суверенної демократії – усі ці елементи можуть бути влаштовані та перелаштовані як заманеться. Що й відбувається, причому в доволі цинічний спосіб. Саме це маю на увазі під плаваючою ідеологією. Це дещо інше, ніж, до прикладу, марксизм-ленінізм, що є значно статичнішим.

Москва веде інформаційну війну проти України. Потужна кремлівська пропаганда триває й у Росії. Наскільки вона відчутна в країнах Євросоюзу?

– Інформаційна війна завжди має справу з творенням паралельної реальності. Так, коли вмикаєте Russia Today, то часто побачите там те, що є протилежністю правди. Російська пропаганда вміло використовує слабкості західної інтелектуальної традиції. Ця слабкість полягає в тому, що як західна журналістика, так і споживачі інформації, шанують ідею існування іншої точки зору. От російська пропаганда й позиціонує себе таким чином. Мовляв, ми пропонуємо вам цілком відмінну позицію. Але під цим соусом російська пропагандистська машина подає цілковиту брехню.

Захід не може дозволити собі грати за тими ж правилами інформаційної війни. Не може і протиставляти подібній брехні якусь іншу брехню. Проте цілком до снаги таку брехню виявляти. Так, як зовсім нещодавно була виявлена неправда російських ЗМІ про існування світлин, на яких видно, що малайзій­ський Боїнґ начебто був збитий українською стороною. Протягом кількох годин довели, що це – фейк.

Окрім зовнішнього ворога, Україна має внутрішніх. Корупція, наприклад. Реформи під час війни: місія нездійсненна?

– Це необхідно зробити. Звісно, війна ускладнює проведення реформ. Але не робить їх неможливими. Альтернативи реформам для України сьогодні не існує.

×