ЯКБИ СВІТ УТИХОМИРИВ ВОЛОДИМИРА ПУТІНА ПІСЛЯ ВІЙНИ В ГРУЗІЇ, НЕ БУЛО Б АНЕКСІЇ КРИМУ Й АГРЕСІЇ НА ДОНБАСІ, – ВВАЖАЄ РОСІЙСЬКИЙ ОПОЗИЦІОНЕР МИХАЙЛО КАСЬЯНОВ
Світові ціни на нафту знову падають, Європа санкцій не скасовує. Що буде з російською економікою далі?
– Світло в кінці тунелю є, якщо Путін і теперішня влада в Кремлі зрозуміють помилковість своїх дій. Політичний простір у Росії стиснутий повністю. У нас не існує незалежної судової системи, немає вільних засобів масової інформації, за винятком кількох інтернет-ресурсів. І немає головного інституту демократії – вільних виборів. Ситуація жахлива. Правозахисників оголосили іноземними шпигунами. Нас, ліберально-демократичну опозицію, – "п'ятою колоною" і "націонал-зрадниками". Володимир Путін назвав так російську опозицію відкрито у своїй промові.
Ця атмосфера була створена ще за рік до агресії в Україні. І в тому, що наш соратник Борис Нємцов мертвий, – винна влада. Я далекий від думки, що хтось у владних коридорах наказав убити Бориса, але не маю сумнівів, що це сталося через атмосферу ворожості в суспільстві.
На початку 2000-х ви як прем'єр-міністр чотири роки працювали з Володимиром Путіним. Невже він тоді був інший?
– Я не психолог. Але тоді він підтримував реформи, які я ініціював. Продовжував вектор будівництва демократичної країни та ринкової економіки. Його дії кардинально змінилися восени 2004 року, а далі – 2005-го, коли почався переділ власності, тиск на бізнес. Власника нафтової компанії "Юкос" Михайла Ходорковського посадили до в'язниці. Почалося ужимання політичного простору, як-от скасування виборів губернаторів і примусова перереєстрація партій.
2008 року ми прийшли до війни з Грузією. Тоді міжнародне співтовариство допустило принципову помилку, що сьогодні призвела до страждань в Україні. Після війни з Грузією був план урегулювання – "план Саркозі", тодішнього французького президента. Російська влада не виконала жодного пункту з цього плану. А через три місяці світ про нього забув. Усі повернулися до звичних відносин із Путіним, ніби нічого не сталося. Він це сприйняв як дозвіл робити й надалі все, що йому заманеться. Тому й відбулася анексія Криму, а далі – підтримка бойових дій на Донбасі.
Звісно, з Україною Путін прорахувався. Він не очікував, що реакція міжнародного співтовариства буде така. Але й відступати назад не хоче. Ця його агресивність веде до погіршення загальної ситуації в Росії.
Чому Путін саме з 2004-го змінився?
– Він став самим собою – людиною зі світоглядом працівника КДБ. Зняв маску й перестав імітувати прихильність до демократичних цінностей. Захотів повернути СРСР і його могутність. Він не розуміє, що у?XXI столітті народи та країни живуть по-іншому. Все, що у світі є святе, як-от непорушність кордонів післявоєнної Європи, для Путіна таким не є.
Якими будуть стосунки Росія–Захід після відходу Путіна?
– Якщо нова російська влада поводитиметься згідно з власною Конституцією і міжнародним правом, дотримуватиметься усіх зобов'язань, які має, тоді міжнародні відносини повернуться в нормальне русло. Російська Федерація – член ОБСЄ і зобов'язана поважати архітектуру європейської безпеки. І як постійний член Радбезу ООН несе пряму відповідальність за безпеку у світі.
Хто може очолити нову владу Росії – Олексій Навальний, Михайло Ходорковський? Чи навіть Михайло Касьянов?
– Чому – навіть? Навальний, Ходорковський. Я що, не можу?
З України ваша політична активність не дуже помітна.
– Ви неправильно ставите запитання. Як тільки в нас будуть реальні вибори, тоді різні демократичні групи й партії визначаться, хто балотуватиметься від єдиної демократичної опозиції. Вважаємо, що від неї має бути один кандидат. Хто саме, зараз навіть неважливо. Головне, щоб вибори були проведені чесно.
Після вбивства Нємцова Путін на 10 днів був зник із поля зору громадськості. Що насправді відбувається у Кремлі?
– Нічого. Але те, що ситуація виходить з-під контролю, – це факт. Не думаю, що наказ вбити Нємцова дали в Кремлі. Але його застрелили під його стінами. Значить, є сили, які можуть це зробити.
Росія пережила дефолт 1998 року. В Україні зараз теж складна економічна ситуація. Що порадите нам?
– Економічні проблеми України були очевидні, бо всі 25 років існування країни не було реформ. Але зараз є серйозний шанс змінити ситуацію: провести структурні реформи і змінити всі правила.
В Україні, наприклад, через державний бюджет перерозподіляють понад 50 відсотків ВВП. Це немислима річ. Жодна країна не може такого собі дозволити. Або ж те, що у вас досі субсидують ціни на енергоресурси, є багато індивідуальних пільг. Це все треба дуже уважно вивчити й переглянути. Потрібні реформи податкової системи, енергетичної галузі й освіти. Це фундаментальні речі. Найголовніше ж – боротьба з корупцією. Вона вбиває здатність розвиватися.
Коли реформи почнуться, будуть люди, які від них зазнаватимуть тільки збитків. Завдання уряду – мінімізувати їхні втрати.
Якщо не вдадуться реформи – що тоді?
– Подивіться на Прибалтику: у скрутні часи там усі погодилися на зменшення пенсій і зарплат на певний період, аби вийти з кризи. Народ об'єднався заради виживання держави.
Міністр фінансів Наталія Яресько просить позичальників реструктурувати зовнішній борг України. Це можливо?
– Якщо будуть реформи – частину боргів реструктуризують. Кредитори зацікавлені, щоб їхній боржник був сильною, незалежною й квітучою країною. Бо інвестор хоче заробити не лише сьогодні, а й завтра, і післязавтра.
Для списання державного боргу України поки що не бачу причин. Ви ж не бідна африканська країна, що не може обслуговувати свої кредити.
В Україні зараз дуже жорстка фіскальна політика. Таке враження, що оподаткували все, що тільки можна. Наскільки це правильний підхід?
– Якщо громадяни усвідомлять, що потрібно платити податки, тоді ставки повинні знижуватися. Ми у 2000-х запровадили єдиний 13-відсотковий податок, для всіх однаковий. Його метою було привчити людей платити податки. Це вдалося. Нафтові олігархи теж почали платити. І за два роки, при ціні нафти 25 доларів за барель, мали великі резерви валюти й прибутковий бюджет. Вистачало грошей на фінансування важливих реформ. Наприклад, реструктуризували вугільну промисловість, закрили половину нерентабельних шахт у країні, а рентабельні приватизували. Звільнених працівників закритих копалень перевели в інші регіони, навчили іншої роботи й дали житло. Після цього перед будинком уряду мітинги з касками припинилися. Не треба субсидувати видобуток вугілля – це повна нісенітниця.
2 
35413
Коментарі
2