Без 2004 року не було б 2013-го. Питання, чи виходити на Майдан зараз навіть не стояло – каже бізнесмен В'ячеслав Константіновський
Ви йдете до Верховної Ради. Давно цікавитеся політикою?
– З 2004 року. До того був аполітичною людиною. Але тоді нашим із братом партнером по бізнесу був народний депутат Віктор Тополов. Через нас спробували натиснути на нього. Сказали: якщо він не проголосує як треба, то будете сидіти в тюрмі. Ми не піддалися тиску. Хоча в нашій країні можна зруйнувати майже будь-який бізнес. Це мене виштовхнуло на Майдан. Там познайомився з простими людьми, бізнесменами, молоддю з "Пори". Тоді, мабуть, відчув, що я – частина великого українського народу. Зрозуміло, що у всіх потім було розчарування й відчуття втраченого часу. Але без 2004 року не було б 2013-го. Тому питання, чи виходити на Майдан – зараз навіть не стояло.
Чому з 2004-го до 2013 року нічого не змінилося?
– Ні, змінилося. Люди вже не такі, як раніше. 2004 року всі ми скуштували свободи. Тому намагання Януковича створити політичну систему подібну до Росії були провальні від самого початку. Якби не було Майдану 2013-го, то він стався б 2015-го. Люди Януковича своєю дурістю просто прискорили падіння їхнього ж режиму. Сьогодні все відбувається набагато швидше. Є Facebook і Твіттер. Завдяки цьому можна мобілізовувати людей. Інформацію стало дуже важко контролювати.
Після падіння Януковича й початку анексії Криму в суспільстві було певне сум'яття. Що ви відчували в той час?
– Я знав, що економіка зруйнована, але армія є. Думав, у силовиків треба вкачати ресурси і все запрацює. З'ясувалося, щодо економіки був правий, а щодо силових структур – помилявся. Все виявилося набагато гірше. Коли прийшло це розуміння, тоді я й вирішив їхати на Донбас.
Ви знали, що таке Донбас, які настрої його жителів?
– Я був там до війни один раз, дуже давно. Уявлення про війну поміняв на Донбасі. Немає чіткої лінії фронту, все дуже розсіяно. Наші солдати одягнуті абияк. Спочатку це був справжній хаос, і ми всі були в пригніченому стані. Згодом до багатьох речей звик.
Де ви були?
– Перший раз був із добровольчим батальйоном, пізніше – з армійським підрозділом 95-ї бригади. База в нас була у Слов'янську, звідти виходили на Горлівку, Артемівськ, Краматорськ.
Які зараз проблеми в армії?
– Їх багато. На даний момент головна – витягнути наших полонених хлопців живими і здоровими.
Ви організували добровольчий спецпідрозділ. Чи ефективний такий формат?
– Він не ідеальний, але на початках конфлікту не було іншого вибору. Хлопці самоорганізувалися. Треба було хоч якось "діри" в армії затикати. На фронті є різні люди. Хтось більш відповідальний, хтось – менше. Але в батальйоні "Київ-1" бійці зібралися підготовлені. Всі пройшли атестацію. Пам'ятаю, як прибули в Слов'янськ. Людей на вулицях не видно. Діяли на власний ризик, але професійно.
Яку найбільшу системну проблему бачили на звільнених територіях?
– Звільнений Слов'янськ – показовий приклад, як швидко життя повертається у звичне русло. Всі спрацювали майже ідеально. Не було враження, що місяць тому тут тривали запеклі бої.
Інша річ – оснащення армії. Люди на блокпосту стоять посеред кукурудзи, десь у полі. У них немає ні тепловізорів, ні приладів нічного бачення. Вони незахищені.
Які воєнні проблеми можуть бути на буферних та звільнених територіях?
– Загроза тероризму дуже висока. Місцеве населення сильно інтегроване із сепаратистами. Люди пов'язані родинними і дружніми зв'язками. До того ж у цих терористів, на відміну від заїжджих росіян, українські паспорти. Можуть вільно пересуватися територією країни. Також там дуже багато зброї.
Як із цим бути далі?
– Треба місцеву міліцію реформувати. Зміцнити силовий блок. Працювати з населенням – аби воно не було ворожо налаштоване до України. Київ і будь-яке інше місто країни також під загрозою. Знаю, що тут ловили людей з повними машинами зброї. На Донбасі вона копійки коштує.
Як захистити Київ та інші міста?
– Треба підвищувати рівень безпеки. Активізувати правоохоронні органи, щоб вони могли вчасно і якісно реагувати на виклики. Адже може бути все що завгодно.
"Накачування" Донбасу зброєю – свідома політика Кремля?
– Так. Мета – дестабілізувати регіон. Усі ці так звані ополченці озброєні дуже добре.
Ви часто спілкуєтеся з жителями Донбасу. Вони зрозуміли свою провину в цій війні?
– Російська пропаганда сильно промила людям голови. Вірили, що прийдуть фашисти і змусять їх говорити українською, будуть дискримінувати. Хтось узяв зброю, щоб захиститися від бандерівців. Інша частина людей не знайшли себе в житті. Вчора був ніким, а сьогодні – ополченець з автоматом. Відкрилося поле для бандитизму: захоплюють будинки, машини, відбирають гроші.
Як вас сприйняли місцеві жителі?
– Спочатку називали карателями, фашистами. Нині дивляться на все це дещо інакше. Але патріотами України їх не назвеш.
Як довго триватиме ця "ополченська історія"?
– Кілька років. Не менше. Не зрозуміло, чи буде відкрита війна, чи продовжиться протистояння "в закритому форматі". Поки що більшість території Донбасу – ворожа для нас. Куди дінуться ДНР та ЛНР? Росії вони не потрібні. А що нам із ними робити? Сьогодні розмовляв із хлопцями з Донецького аеропорту. Там триває постійний бій. Справжнє пекло. Говорити про реальний мир – не на часі. Війна може йти і під назвою "перемир'я". Доведеться шукати нові форми боротьби. Проблема в тім, що воєнні дії зачіпають мирне населення. Там дуже складно воювати. Рано чи пізно, всі ці сепаратисти з ДНР, ЛНР самі себе знищать. Одна річ стріляти, а інша – будувати економіку, інфраструктуру. Політичного майбутнього в них немає. Вони – як сомалійські пірати.
Треба з ними вести перемовини чи краще ігнорувати?
– Якщо це стосується звільнення полонених, то варто домовлятися. Таке навіть не обговорюється. Потрібно використовувати всі способи.
Які є точки прийняття рішень, аби нарешті перестали стріляти?
– Вирішив піти в політику, щоб ці точки знайти. На Донбасі проукраїнські й антиукраїнські сили опинилися в замкненому колі. В перших немає можливості виїхати із зони бойових дій. І нема куди. Що їм робити? Треба покращувати життя на решті території України. Тоді донбасівці матимуть надію. І, можливо, перестануть марити російськими пенсіями.
Що політики мають зробити, щоб стабілізувати ситуацію на Донеччині й Луганщині?
– Перше завдання – знищити бандитські угруповання. Їх утворилося дуже багато. Наведуть наші політики лад на Донбасі, тоді в країні загалом буде відчуття стабільності. Поки що ж вони не розуміють своєї відповідальності. Дивно, чому всі так рвуться у Верховну Раду. Це раніше можна було стати народним депутатом і спокійно жити. Нині так не вийде. Люди доведені до межі. Їм нікуди відступати. Над бездіяльним парламентом вчинять самосуд.
Що може заспокоїти людей?
– Мають побачити реальні реформи й боротьбу з корупцією. І перше, і друге починається з самого верху.
Сьогодні можна бути бізнесменом і не давати хабарів?
– Скажу так: в Україні дуже складно розвивати чесний бізнес навіть за великого бажання.
Виходить, система "давати-брати" не зламалась.
– Поки що – ні. Реформ не роблять. Тут важлива мотивація і хто їх реалізує. Кожна людина по-своєму ставиться до написаних правил. Політики й чиновники на горі досі не зрозуміли, в якій перебуваємо ситуації і чим усе це може закінчитися. Сьогодні час, коли треба все рятувати. Пізніше – не буде чого рятувати.
Яку терапію треба застосувати, щоб малий і середній бізнес нарешті почали дихати?
– Як сказав батько грузинських реформ Каха Бендукідзе, потрібна політична воля президента, генпрокурора і того, хто робить основні реформи. З них усе починається. Друге – реформування податкового і судового законодавства. Бізнесу потрібно дати зрозумілі правила гри, і він за ними гратиме. Навіщо ризикувати? Платитимеш трохи більше, зате спокійно спатимеш. А в Україні первинно створені умови, аби загнати бізнес у тінь. Тоді від нього можна отримувати хабарі.
Який сценарій бачите, якщо країна далі житиме без реформ?
– Катастрофічний. У людей назріла дуже сильна образа. А влада не перестає їх провокувати. Може розпочатися третій Майдан. Він буде радикальніший. Додайте ще те, що на руках дуже багато зброї. Правоохоронні органи не реорганізовані. Плюс – вони морально не готові до нового протистояння з народом.
Який міжнародний досвід можемо перебрати?
– Непоганий варіант – досвід Грузії. Часто спілкуюся з їхніми реформаторами. Там усе працює. В Україні теж працювало б. Це – як матриця. Якщо створив одну систему – можеш її множити. Грузинські реформатори могли б бути нашими консультантами. Потрібно, аби люди з громадянською позицією, свідомі, чесні йшли і змінювали систему. Це як у бізнесі. Не починаю нового проекту, доки не знаю, хто його втілюватиме в життя. Якщо не знаходжу відповідної людини – до справи навіть не підходжу.
В якій сфері збираєтесь працювати як народний депутат?
– Мені близька армія. Залучив би професійних консультантів, адже потрібні люди з досвідом. Тільки так можна побудувати нову армійську структуру. Зараз силовий блок – суцільна руїна. Логістика катастрофічна. Змінювати потрібно все.
На фронті бійці – герої, а в мирному житті часто не можуть себе захистити. Як їм допомогти?
– Цей парадокс обговорювали з розвідниками. Хлопцю поранило ногу. Була можливість прооперувати за кордоном. У лікарні якоїсь довідки не дали, не відпустили. Солдат не зміг відстояти свої права. З одного боку, хлопці не бояться смерті. А з другого, соромляться висловити свої претензії головному лікарю чи якомусь клерку. Вони дуже дисципліновані. В мене інша крайність – бачу все по-своєму, інструкцій не люблю. Бійцям потрібні такі люди, які змогли б усі ці стіни пробивати. Буду пробивати. Права учасників АТО незахищені. Пільг ніяких вони не мають. У багатьох навіть позначка відсутня, що є учасниками бойових дій. Багато хто вже не зможе довести, що справді воював.
Гроші волонтерів підтримують життєздатність армії. Але ж приватна ініціатива не може конкурувати із системною роботою держави вічно.
Люди розуміють, що без допомоги армія не виживе. Але чимало хто спекулює на цьому. Є випадки афер. Добре було б створити централізовану волонтерську організацію, яка управляла би фінансовими потоками. Наш спецпідрозділ "Київ-Центр" не користується фінансовою допомогою волонтерів. Самі все купуємо.
У Верховній Раді працюватимете над вирішенням цих питань?
– Це перше, чим займатимусь. Мене підштовхнули балотуватися на фронті, під час розмови з бійцями. Хлопці не розуміють, чому в країні відбуваються ті чи інші процеси. Буду з'ясовувати – від їхнього імені.
Донбас потрібно відновлювати?
– Якщо виконуватимуть українські закони – можна вкладати гроші й відновлювати. ДНР та ЛНР допомагати не треба. Це безглуздо. Допомогти можна ще біженцям. Не більше. Усі ці гасла – давайте відновимо Донбас – популізм. Своїм виборцям не обіцяю золотих гір. Лише те, що реально зможу виконати.
Але ж політики "розкачали" людей обіцянками.
– Так. Хоч і не розуміють наслідків такої "розкачки". Всім набридла тотальна корупція. Люди обурені такою зневагою до себе. В політиків немає жодної відповідальності за невиконані обіцянки. В Європі представники вищого ешелону влади за зловживання у кілька тисяч євро йдуть у відставку. А в нас усі відкрито крадуть – і жодної реакції.
Живемо від Майдану до Майдану. До чого готуватися?
– Буржуазна революція завершилася, тепер іде війна. Що потім? Можливий громадянський конфлікт. Бо люди не відчувають якогось покращення. Натомість бачать тих самих чиновників і їхню повну бездіяльність. Цьому треба покласти край.
Вам у Верховній Раді не буде нудно?
– Якщо в цій Раді буде нудно, то вона довго не проіснує. На мій погляд, у масі своїй балотуються люди, які не розуміють реальності. Їм здається, що вкотре спрацює принцип "пішов у депутати – життя влаштоване". Я з жахом про це думаю. Життя в мене й так влаштоване. А от яку відповідальність отримуєш із депутатським мандатом – інше питання.
Оновлення влади не буде?
– Багато хто йде в парламент за інерцією. Це – помилка. Відповідальність буде зовсім інша. Можуть відчути на собі "розправу по-народному". Раніше не хотів іти в політику, а сьогодні не можу стояти осторонь. Якщо нічого не змінимо – в Україні жити буде неможливо.
В "Народному фронті" ставили якісь умови?
– Ні. Від мене ніяких обіцянок не вимагали і грошей не просили.
2 
35413
Коментарі