У школі подобалася на два роки молодша дівчина. Соромився до неї підійти. Так і не добився її. Після того зрозумів: завжди треба використовувати шанс. Так – то так, ні – то ні. Найгірше, коли не знаєш результату.

Немає несимпатичних людей. Є "твої" і "не твої".

Друг Тарас переживав, що не має дівчини. Недавно знайшов. Тепер його не впізнаю: пішов на тренажери, постійно щось наспівує. Став для мене прикладом, як виглядає закоханий.

У мене є стосунки. Я їх не афішую. Розумію, що несу за цю людину відповідальність. Але не можу дати їй того, чого, можливо, вона чекає. Зараз я в постійній боротьбі.

Бог дав людям сексуальність і зрівняв усіх. І олігарх, і депутат, і водій, і продавець – всі однаково отримують задоволення від сексу.

Усе свідоме життя на колінах перед образом просив: "Боже, дай мені відіграти ключову роль у державі". Просив кожен день.

Батьки – це та сила, яка постійно рухає мене вперед. І стіна, на яку завжди можу обпертися. Мене ніколи не били. Батько лише лякав ременем, замахувався, а коли треба було вдарити – ледь торкався.

На Майдані був із батьком. Разом пішли на війну. Розійшлися, бо зрозуміли: більше слідкуємо один за одним, ніж воюємо з ворогом.

Вдома з мамою часто жартуємо. Як кличе обідати, каже: "Сотник, іди їсти". Відповідаю: "Не просто сотник, а сотник, який змінив хід історії".

На сповіді священику розповідаю все. Іноді в отців від моїх слів робляться великі очі, кажуть: "Та ну, не може бути".

Професор на лекції доводив теорію Дарвіна: планета утворилася фізико-хімічним процесом. Всесвіт – від великого вибуху. Кажу: пане професоре, а де відбувся той вибух? Це теорія безмежності, її ще ніхто не довів. Тому я вірю в Бога. Знаю, після смерті буде нове життя. Інакше навіщо би було це все?

Гроші – це один зі способів маніпуляції. Люди стали їх заручниками.

Люблю самотність.

Ніколи не замислювався над своїм зовнішнім виглядом. Знаю лише, що маю неправильні риси обличчя, але це мене не дуже турбує.

Не соромлюся стати перед кимось навколішки. Якщо побачу, як хтось рятує дитину, коліна перед тією людиною у мене самі підкосяться.

Старість не лякає. Дивлюся на свою бабцю й захоплююся нею.

Жінкам легше – їм менше треба думати.

Коли візьму шлюб, це буде на все життя. Навчуся пробачати зраду. І навіть, якщо ця жінка мене покине, більше нікого не шукатиму.

Не треба боятися відкривати людям душу. Серед них є той, хто стане твоїм близьким другом.

Коли повернувся з Донбасу, зайшов у "Макдональдз" у центрі Львова випити кави. Того ж дня написали: "Поки хлопці воюють, Парасюк розважається". Після того п'ю каву вдома.

Уперше взяв зброю в руки після школи, коли потрапив до націоналістичного табору. В університеті їздив на Яворівський полігон – була можливість постріляти. Постояти за себе треба вміти.

Людське життя – безцінне. Та є цінності, за які віддати життя вважаю за честь.

Рана на голові в шість сантиметрів – це нормально. А пляма на штанях від кави – дратує.

Перед тим як іти на фронт, сказав священику, що стрілятиму і, можливо, когось уб'ю. Він говорить: "Не стріляй у того, хто без зброї". Захищати свою країну, сім'ю і мову не вважається гріхом.

У полоні прийшло розуміння, що все інше – взагалі не проблеми.

Хрестик був зі мною від перших днів Майдану. В полоні я і заступник по тилу заявили, що хрестиків не знімемо, можете нас тут убивати. ­Чечен, який охороняв, зрозумів: на тому краще не грати.

Чеченці в охороні стояли по кругу. Такі амбали! Позаду мене стояв один, а за ним сонце якраз було, то я сидів у його тіні. Це – машина для вбивства. На обличчі ніяких емоцій.

Усе, що показували по російському телебаченні, бойовики використовували в розмовах із нами. Казали: "Вы за то, чтобы мужики с мужиками спали".

у полоні більшу частину часу тебе возять, або ти стоїш на колінах чи лежиш на землі. Що в таких умовах робити? Дехто говорив, намагався заводити з ними якусь полеміку. Я мовчав, молився 12 годин на добу, щоб усі звідти вийшли.

Боявся тортур. Молився, щоб просто застрелили.

Я не безгрішний і не фанатично віруючий. Зранку прошу, щоб нормально день пройшов, ввечері – дякую.

Найгірше на війні – це жертви, які платимо без сенсу, через зраду й дурне керівництво.

У перші дні війни було бажання пошмаляти, полізти під кулі. Але з кожним днем автомат усе більше набридав. Тим більше, в цій війні – він не дуже серйозна зброя.

В Іловайську ми зі 250 стволів зробили таке пекло для деенерівців, що муха пролетіти не могла. Ідуть маса людей і валять з АГС, РПГ, БМП. Всі в одну точку. Автоматами бетонну плиту перетворили на порох. Іловайськ має ввійти в історію, як бій під Крутами. Там була сукупність усього: зради, героїзму і лицемірства ворога.

Ми попали під обстріл. Зупинилися в посадці. Всі поранені, бус порешетило. Вискакую і бачу наші БРДМи – всі розбиті. Я сів біля пробитого колеса і в ту посадку, звідки по нас стріляли, пульнув 12 магазинів, поки патрони не закінчилися.

Після пережитого нічого не боюся, крім Господа Бога.

Затупити розум алкоголем – то простіше ворогу здатися. Батальйон "Донбас" в Іловайську в одному магазині розбив усю горілку, яка була, щоб ні свої, ні місцеві не пили.

Не брешу. Але можу чогось не доказати.

Довелося неправій людині натовкти пику. На другий день совість мучила. Хоч ту людину потрібно було поставити на місце.

Інтернет витіснив книжки. Священик подарував книжку оповідань Бруно Ферреро. Я в лікарні під крапельницею потихеньку згадував букви.

Київ – це місце, де стикаються Майдан і антимайдан, Янукович і Ющенко. Київ – це поле бою.

Два місяці жив у монастирі в Жовківському районі. Там спокійно, можна подумати. Залишатися не захотів – це не моє покликання.

Якщо вижив, значить моє життя має якось інакше закінчитися.

×