Суспільний договір – це відмова громадянина від частини своїх прав на користь держави в обмін на підтримку порядку в суспільстві. Тобто легітимна влада будується на згоді громадян підкорятися визначеним правилам. В Україні натомість вона узурпується керівними елітами, порушуються права пересічного громадянина й неможливо знайти справедливість у судах. Країна занадто повільно й непослідовно йде шляхом реформування державних інститутів. Суспільство усвідомлює – президент керує державою в ручному режимі, депутати голосують ситуативно, уряд посилює тарифний тиск, правосуддя – вибіркове. Усе це не відповідає сподіванням Революції гідності.
Учасники Ініціативної групи "Першого грудня" у зверненні від 27 квітня наголошують: потрібна нова, якісно інша форма правління, що убезпечила б Україну як від авторитаризму, так і від розповзання на частини. Постати вона зможе на основі нового суспільного договору, зокрема – загальної згоди всіх, включно з керівними елітами, визнати верховенство права.
Який суспільний договір нам потрібен?
Нова Конституція не зможе ліквідувати кризу, в якій опинилась Україна. Всі наші негаразди – через погану владу. Вона – не українська. Розмови про новий суспільний договір – маніпуляції політтехнологів, не більше. Пошуки причини всіх проблем у Конституції – шкідливі. Адже СПРАВА не в Основному законі, а В ЯКОСТІ ВЛАДНОЇ ЕЛІТИ. Доки депутати не проводитимуть україноцентричної політики у всіх галузях – позитивних змін у країні не відбудеться.
Володимир ВАСИЛЕНКО, 79 років, юрист, Надзвичайний і Повноважний Посол України
Суспільство хоче, щоб олігархи не мали впливу на політику, але вони на це не підуть. У таких умовах, без солідарності, розробляти суспільний договір неможливо. Якщо його укладуть, приміром, 60 відсотків, це не гарантуватиме цілісність України. Спочатку все суспільство має стати договороздатним, зрозуміти: далі так жити не можна. Такої ситуації ще не виникло. НЕ ГОТОВИЙ ЯК МІНІМУМ УВЕСЬ ДОНБАС. Диктує свої правила зі зброєю в руках, висуває ультиматум.
Укладення суспільного договору передбачає три фази. Перша – громадянська війна. Вона показує суспільству, що потрібна солідарна позиція, мобілізує його. Спрямовує проти всіх, хто й далі збирається паразитувати на ньому. У таких потрібно забрати ресурс впливу. Друга фаза – руйнація "особливих статусів". До угоди запрошуються всі, без права ставити ультиматуми. І тільки третя фаза – суспільний договір: навіщо нам бути разом, як житимемо далі.
Сергій ДАЦЮК, 51 рік, філософ
Новий варіант суспільного договору потрібен. Адже в країні після двох майданів відбулися величезні зміни. Дуже зріс УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ населення. В основу такого договору потрібно закласти священне право власності. Майнові війни тривали з початку 1990-х. Вони робили політику привабливою для частини бізнесу. Ця епоха вичерпується. Формалізувати новий суспільний договір треба через Конституцію. Але слід мінімізувати вплив на її розробку і ухвалення політичних партій. Це мають зробити експерти – члени Конституційної асамблеї.
Володимир ЦИБУЛЬКО, 51 рік, політолог, поет
У суспільному договорі кожен має поступитися своїм егоїзмом і підлаштуватися до інтересів ближнього. Нині кругом, не тільки в парламенті, спостерігаємо, як одні намагаються перекричати других. А маємо навпаки – ВРАХОВУВАТИ ІНТЕРЕСИ ВСІХ.
Звідки сепаратизм на Донбасі? Це сотні тисяч людей, які поділяють певні міфи пострадянської доби. Для них Україна – фікція. Справжньою соціальністю є модель часів Леніна, Сталіна, Брежнєва. Треба без поспіху і агресії пояснювати: вони перебувають у світоглядних моделях, що належать минулому, за якими вже нічого не стоїть. На світ треба дивитися інакше.
Перебуваємо у складній драматичній ситуації. Посеред бурхливого історичного потоку, коли вода – по плечі, а то й вище. Тому потрібен новий спосіб взаємоспілкування.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, 74 роки, культуролог, член Ініціативної групи "Першого грудня"
Є різні тлумачення того, що саме є суспільним договором. Іноді його трактують як документ, що має регулювати відносини між різними верствами суспільства. Є навіть спроби готувати такі документи. Насправді ж це – природний процес становлення соціального порядку за певними правилами. Це – МЕНТАЛЬНИЙ ПРОДУКТ, який віддзеркалює відносини у суспільстві.
В Україні тривалий час діяв пострадянський суспільний договір, за яким верхи і низи не чіпають одне одного. Зараз його зламали. Тривають реформи. Весь тягар виживання поклали на пересічну людину. Підвищують податки й тарифи, але без структурних змін в управлінні державою. Тому й обговорюють ідею створення нового суспільного договору. Насправді він сформується природно.
Суспільство і влада можуть або зневажати одне одного, або поважати. Нормальний договір – коли наслідки реформ рівномірно розподілять між владою і народом. Можновладці оцінюють себе як найманих менеджерів, зарплата яких визначається рівнем життя населення. Натомість перше, що зробив новий уряд, – підвищив тарифи на комунальні послуги. Народ сприймає це як сигнал, що на його інтереси ніхто не зважає.
Громадяни мають поступатися частиною своїх прав та інтересів для досягнення спільної мети. Але й представники влади повинні взяти на себе не менший тягар. Тоді в Україні все буде нормально. Є шанс створити демократичну й процвітаючу державу. В іншому разі суспільство відповідатиме несплатою податків і неповагою до всіх політичних діячів та інститутів. І врешті або все закінчиться політичною апатією й розчаруванням у реформах, або сформується потужний національний спротив. Україна відкотиться назад на десятки років.
Євген ГОЛОВАХА, 65 років, соціолог
Українці довгий час не мали власної держави. Влада була чужа, тому ставилися до неї з максимальною недовірою. Навіть обраний народом можновладець на другий день після виборів ставав "падлюкою". Влада не довіряє народові так само, бо той прибіднюється, не хоче платити податки. Щоб суспільство розвивалося, потрібен новий договір між владою й суспільством. Найголовніше – маємо ПЕРЕСТАТИ БРЕХАТИ одне одному.
Влада має сказати, що в неї дуже обмежений ресурс. Однак вона забезпечить чесне його використання. Громадяни муситимуть розуміти: платитимуть невисокі податки, але на значну допомогу від держави розраховувати не зможуть.
Не весь суспільний договір можна записати на папері. Чесність потребує постійного суспільного контролю. Щойно політик або чиновник починає брехати – люди мають вмочувати його мордою в лайно. У цьому повинні допомагати засоби масової інформації.
Борис КУШНІРУК, 50 років, економіст
Потрібно не красти. Важливо ОПРИЛЮДНИТИ ВСІ ПОПЕРЕДНІ КРАДІЖКИ, а після цього "обнулити" лічильник і не пробачати наступних. Молодь стала патріотичнішою, свідомою, вона здатна змінити країну. Головне, щоб нинішня енергія не пішла на спад.
Віктор НЕБОРАК, 54 роки, поет
На Донбасі досі триває війна, іде судова реформа, вносяться зміни в закони щодо прав людини. ЧІТКО НЕ ВИЗНАЧЕНІ КОРДОНИ ДЕРЖАВИ. Першочергово треба вирішити ці питання. Лише після цього говорити про прийняття нового суспільного договору. Зміни до нього має приймати народ шляхом референдуму. Проводити його варто лише, коли кожен громадянин, який має право голосу, зможе його реалізувати. Інакше така Конституція викличе ще більший спротив суспільства. І матимемо протилежний результат бажаному.
Володимир МУСІЯКА, 69 років, юрист, колишній заступник голови Верховної Ради
Теперішня Конституція вже не відображає суспільних потреб. У ній закладене ядро українського безладу. Наприклад, дві виконавчі гілки влади: президент і парламент. Це перше, що потрібно визначити в суспільному договорі – буде держава президентською чи парламентською республікою. Договір діятиме лише в умовах громадянського суспільства. Війна допомагає його зародженню. Кістяком територіальних осередків має стати самооборона з озброєних людей. Цей сталевий хребет держави примушуватиме еліту чинити згідно з договором.
Микола ЄРЕМЕНКО, 57 років, адвокат
Суспільний договір має бути втілений у новій Конституції. Але політична еліта не розуміє, що потрібно в нього закласти і як це зробити.
Євген ЗАХАРОВ, 63 роки, правозахисник
Нам би навчитися спочатку виконувати ті норми, які є. Конституцію насамперед. За відсутності правової культури і за наявності правового нігілізму жоден новий суспільний договір не допоможе. Але формування правової культури – тривалий процес. Запорукою того, щоб він принаймні розпочався, МАЄ БУТИ ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ ВЛАДИ і взагалі еліти в широкому розумінні. Поле тут широченне – від судової реформи до просвітницької роботи. Влада має першою показувати приклад поваги до права, тоді зможе вимагати того ж від суспільства.
Микола ЧМИР, 36 років, геральдист
Будь-який договір суспільства з політиками складається з того, що ВСІ ЗОБОВ'ЯЗУЮТЬСЯ ПЛАТИТИ ПОДАТКИ. А держава обіцяє чесно витрачати ці кошти на потреби суспільства. З цього починається довіра. У нас вона відсутня. Тому і нема сторін, які могли б домовлятися. Ніхто не повірить, що виконуватимуться умови, прописані в договорі. Цю недовіру між владою і суспільством треба подолати. На жаль, вона може затягнутися на роки.
Андрій КУРКОВ, 55 років, письменник
В Україні немає сторін суспільного договору. У глобальному розумінні – це угода між суспільством і владою. Між країною і державою.
ДЕРЖАВА як сторона такого договору САМОЗНИЩИЛАСЬ. Залишила основні зони своєї відповідальності. Нам спочатку необхідно утворити сторони договору. Третьою стороною має бути бізнес. Треба дослідити, що держава може запропонувати суспільству. Очевидно, гарантії прав власності, безпеку, освіту й медичне забезпечення. І після цього вже розробляти договір.
Костянтин МАТВІЄНКО, 51 рік, політолог
Із суспільного договору починаються держава і державність. Коли договору між владою і громадянами немає, тоді все погано. Приблизно, як у нас. В Україні політики самостійно почали реалізувати суспільний договір. Хоча це мало б бути замовлення від громади. ПРАВИЛА ГРИ ПОВИНЕН ВИЗНАЧАТИ НАРОД.
Ми зараз стоїмо перед вибором: або збережемо країну, або повністю її розкрадемо. Тому першим пунктом суспільного договору має бути боротьба з корупцією. Далі – зловживання владою. Це – найстрашніші злочини щодо української громади. Навколо боротьби з ними можна збудувати успішну сучасну державу Україна.
Віктор ЧУМАК, 57 років, народний депутат
Я, як народний депутат, брав участь у розробці й ухваленні Конституції 1996 року. То був документ не української нації, а радянської України. ДЕПУТАТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ МАЛИ СВІДОМІСТЬ НЕ ПАТРІОТИЧНУ, А РАДЯНСЬКУ. Створити іншу Конституцію вони не могли. Відтоді минуло 20 років. Час сприяв поширенню української національної свідомості. Особливо – війна проти історичного ворога – Московії. Зараз нація більш підготовлена ухвалити новий Основний закон держави. За теперішньою Конституцією у нас діє парламентсько-президентська форма правління. Треба усунути цю двоїстість. Саме через неї держава 25 років занепадає, а не розвивається. Потрібно зупинитися на президентській або парламентській формі правління.
Левко ЛУК'ЯНЕНКО, 88 років, колишній політв'язень, екс-депутат Верховної Ради
Новий суспільний договір – це нова Конституція. Її неможливо прийняти у стані війни з Росією. СУСПІЛЬСТВО зараз РОЗКОЛОТЕ – на миротворців і патріотів. У нас олігархічна політична система. А потрібні реальна демократія і народовладдя. Маємо перезаснувати українську державу – у два етапи. Перший – провести перевибори президента і Верховної Ради. Країну мають очолити нові політичні групи. Другий – вимагати референдуму з ключових питань української державності. І з референдуму вийти на суспільний договір
Степан ГАВРИШ, 64 роки, колишній заступник секретаря Ради нацбезпеки та оборони
4 
35413
Коментарі