ОЛІГАРХИ МАЮТЬ БУТИ ВІДЛУЧЕНІ ВІД ПОЛІТИКИ, – КАЖЕ ЕКОНОМІСТ ВОЛОДИМИР ЛАНОВИЙ

Українська економіка зараз на дні чи ще падає?

– Торік було 7–8 відсотків падіння. Цього року буде понад 12. Найгірший варіант, якщо нічого не зміниться, – 21 відсоток, як 1993-го. Дна не існує. Можна падати безкінечно.

Щоб економіка зростала, вона має відкривати для себе нові ринки й здійснювати експансію на них із модернізованою продукцією. Або за рахунок зниження цін, як це роблять китайці, чи якості – як німці. Для цього треба, щоб ринки виникали всередині країни й ріс добробут громадян, тобто частка середнього класу. В нас у жодному з цих сегментів позитивного руху немає. Втрачаємо зовнішні ринки, бо наша сировинна продукція примітивна, на неї зменшується попит. Потрібна глибша переробка. Маємо випускати не лише чорні метали й мінеральні добрива, а й високо­технологічні вироби.

Це можливо за олігархічної економіки?

– Для наших олігархів, які захопили десятки заводів, важливіший фінансовий результат, а не підприємство, розвиток чи якісний продукт. Продукцію виробляють в Україні, а продають за кордоном. Бо там виручка у валюті. Там же її й залишають. Далі їхні банки отримують кредити рефінансування від Нацбанку й цими грошима розраховуються з працівниками. Подивіться на будь-який банк олігархів – "Перший міжнародний" чи "Дніпро", що позичають гроші в НБУ. Вони оплачують витрати своїх підприємств.

А на підприємствах державної власності, яких у нас багато, відбувається чистий грабунок – і на рівні зарплат, і на собівартості. Про прибутки навіть не думають. Бо навіщо? Він же не їхній, а державний. Керівники зацікавлені красти. Показують збитковість, щоб отримати з бюджету субсидії. Продукцію продають приватному сектору зі збитками, а купують із дво-, трикратним перевищенням ціни. Тому всі постачальники хочуть туди влізти, бо ж матимуть надприбуток.

Тому зараз говорять про масштабну приватизацію?

– Поки що чуємо лише слова й цифри – щоб забити всім голови, щоб була ілюзія руху вперед.

Державні підприємства мають перестати бути монополістами. Це соціалізм, який полягав у недопущенні конкуренції. Молочні підприємства об'єднували в Укрмолоко, щоб одне з одним не конкурували. Так створювалися Укрпром, Укравтодор. Американський президент Рональд Рейґан у другій половині 1980-х поборов монополізм у США під час "рейґаноміки". Одного монополіста у сфері телекомунікацій розділив на шість територіальних організацій. Через 2 роки вони почали знижувати тарифи на внутрішніх телефонних комунікаціях і перемодернізовувати кожну з них. Зараз американські компанії надають найдешевший зв'язок у світі.

Хто в нас має за це взятися?

– Якщо президент не є прибічником реформ, то весь його апарат до самого низу буде такий самий. Усі міністри тільки й чекають: а що з цього приводу сказав президент? Якщо боремося з корупцією, то він має включитися перший. Це називається – дати сигнал. Так само має бути сигнал боротьби з монополіями і державними холдингами.

 

Наші політики всім втовкмачують, що в Україні йдуть реформи. Та результату нема. Є падіння й зубожіння, інфляція на рік становить 40–50 відсотків. Висновок: вони не знають, що робити. Кажуть: от дадуть нам кредити і буде стабільність, а потім – зростання. Спершу розповідали, що реформи триватимуть рік, зараз казатимуть, що п'ять.

Є надія на іноземних управлінців в уряді – міністра фінансів Наталію Яресько та економіки Айвараса Абромавичуса.

– Яресько й Абромавичус прийшли з бізнесу, за яким стоять великі інвестиційні банки й фонди, що направляли в Україну та Росію гроші. Вони ж – посередники цих грошей. Гадаєте, не думають, як їх розмістити, а лише віддаються країні?

Якесь замкнуте коло. Як його розірвати?

– Олігархи мають бути відлучені від політики, не брати участі у виборах і не фінансувати нових президентів. Хай перейдуть у фінансовий бізнес, займуться інвестиціями, а акції заводів і фабрик продадуть своїм менеджерам. Ті принаймні думатимуть за виробництво.

Також треба зупинити захоплення олігархами нових державних підприємств під час приватизації. Окрім монопольних обмежень, потрібні ще й олігопольні. Тобто власність одного суб'єкта в певній галузі не повинна перевищувати 5–6 відсотків – як у Європі.

Потрібна стабілізація валюти. Без цього не буває ринку. Ринок – це ціни. А ціни – правильний розподіл прибутків між виробниками й споживачами. Економіка – це стабільність системи. Якщо ж щось стрімко міняється, як-от стрибки курсу валют, продавець хоче покрити ризики збитків. Ставить ціну, яку вважає за потрібне. Може, хтось і купить його в рази дорожчий товар, але більшість обійдуть стороною. Тож наші підприємці роблять дурниці, піднімаючи ціни в рази. Посилаються на витрати. Та яке діло покупцям до їхніх витрат? Не можуть вкластися в певну ціну – нехай банкрутують.

Шугонули вгору ціни на комунальні послуги, наприклад.

– Щоб підвищувати ціни на проїзд і комуналку в період кризи – це треба в голові нічого не мати. Отримаємо розірвану економіку – ніхто ж за ці послуги не платитиме. У відповідь держава почне притискати, погрожувати, вилучати майно.

Ринок не може сприйняти зростання цін удвічі-втричі. От ви приходите на базар і бачите, що помідори коштують не 15 гривень, а 50. Зрозуміло, що ви їх не купуватимете – це нормальна реакція.

Зможемо втримати курсовий коридор у 20–30 гривень за долар?

– Ні, бо всі сподіваються лише на кредит МВФ. Але ж він не здатен змінити систему, що працює погано. Це так, на "перекусити".

У Нацбанку пояснювали, що українці заощаджують у доларах. Тому масово їх скуповують, і через це є перевищення попиту на валюту. Із лютого ситуація змінилася. Стали більше продавати доларів. Збідніння населення дійшло до такого стану, що люди використовують раніше зроблені валютні заощадження для поповнення гривневого бюджету.

Скільки потрібно часу для виходу з кризи?

– Спершу треба повністю змінити податковий кодекс. Для цього достатньо й місяця. Але зміни в кодекс доручили внести податковій. Вона ж захищає свої інтереси.

Кредит Міжнародного валютного фонду допоможе стабілізувати ситуацію?

– Те, що обіцяє МВФ, – дрібниці. Україні треба більше грошей. Яресько виходить на власників облігацій і пропонує їм відкласти строки погашення. Заявляє, що на 15–20 років можливо відтермінувати. ­Розумно. Але серйозне питання з відсотками. Ці облігації ще Янукович розміщував під 16 відсотків. Ніхто в світі так не продає валютні облігації. У Греції – 7–9 відсотків.

Ми маємо 70 мільярдів доларів боргу. За таких умов більшу частину бюджету віддаватимемо лише за відсотки. Тому спочатку треба максимально погасити "погані" облігації: взяти гроші й розквитатися там, де Янукович зробив 16 відсотків.

Списання зовнішнього боргу можливе?

– Ні. Якщо країна може обслуговувати борги, то їх не списують. Захід не дивиться на Україну, як на якусь африканську країну, де ростуть самі банани. Треба просто дати нашим людям можливість працювати. І ми вийдемо з кризи. Слід написати закони, які були б оптимальні і для бізнесу, і для громадян. Чиновники ж думають, що вони – найрозумніші й усе регулюють. А бізнесмени їх обдурять, бо це ж не соціалізм. Немає таких законів, які приватний бізнес не обійшов би.

Українській економіці потрібні стабільна грошова одиниця й конкуренція. Остання передбачає банкрутство тих підприємств, що не здатні зводити кінці з кінцями.

Що чекає Україну цього року?

– Все найгірше, що ми можемо уявити, закладене в державному бюджеті й політиці уряду. Люди не платитимуть встановлених податків. Не вдасться звести бюджет у той обсяг, на який сподіваються. Людина готова віддати державі десь третю частину своїх сукупних доходів. Якщо податки нижчі – платять усі чи майже всі. А чим більше податків, тим менше доходів до бюджету.

Приміром, який може бути податок на депозит, коли люди й так депозити забирають? Це ж нонсенс. Але таким чином уряд демонструє свою активність: мовляв, дивіться, МВФ, ми боремося. Кабмін не переживає, що не будуть зібрані доходи до бюджету. Ще раз запустять інфляцію і девальвацію – й умовно бюджет по доходах і по видатках виконають. Однак ті, хто, наприклад, збирався купити 10 медичних приладів, зможуть придбати лише п'ять.

×