Середня ціна на нафту цього року має бути близько 45 доларів за барель, – вважає економічний аналітик Михайло Крутихін
Ціни на нафту впали з суто економічних причин чи була й політична складова?
– Геополітики не існує. Є конкретні інтереси конкретних груп людей. Зараз політики в цінах на нафту не бачу. Є попит і пропозиція. А це – ціна, за якою нафту можна продати й купити.
Сховища стратегічних запасів у США і Китаї переповнені. Нафту нікуди дівати. Тому вона впала в ціні.
Єдина політика, що може вплинути на нафтовий ринок, військова. Якщо раптом якийсь безумець запустить ракету в танкер і той затоне на виході з Перської затоки, то ціна на нафту злетить. Бо зникне безпека її транспортування головними маршрутами.
Ціни залишатимуться в низькому коридорі із середнім показником близько 45 доларів за барель сорту Brent. Можливі відхилення. Ми їх недавно бачили, коли ціна пішла вниз цього коридору – до 27 доларів. Потім відштовхнулася і піднялася до 32. Може знову піти вниз, а потім рвонути на показник 40–50 доларів. Середня ціна на нафту цього року має бути на рівні 45 доларів.
Із виходом Ірану на нафтовий ринок у січні ціни не обвалилися. Але що буде за півроку? Чи Іран суттєво впливатиме на ринок?
– Протягом 2 місяців він вийде на середній показник експорту в півмільйона барелів на добу. Це небагато, бо у світі торгується 91–92 мільйона барелів на добу. Але пропозиція вже перевищує попит на 2,5 мільйона барелів. Тому вплив на ринок і тиск на ціни іранської нафти буде значний.
До кінця року Тегеран обіцяє експортувати приблизно мільйон барелів на добу. Плюс – Іран продає нафту зі значними знижками. А саме починається війна за знижки. Саудівська Аравія надає дисконт на свій барель, а Іран намагається дати ще більший. Таким чином хоче відновити свої ринки в Європі й Азії, що втратив у період санкцій (із 2012-го Іран перебував під санкціями США, Канади, Євросоюзу та Японії, які забороняли йому торгувати енергоресурсами. – Країна).
Іран прагне замінити своєю "дуже тяжкою нафтою" з високим вмістом сірки близьку за якістю російську Urals – на переробних заводах Азії та Європи. Від його стратегії найбільше постраждають Саудівська Аравія й Росія.
Яким чином?
– Валютних надходжень у бюджети цих країн поменшає. Бюджети зверстані з розрахунку, що барель нафти коштуватиме понад 50 доларів. А потім бачать, що не можуть отримати за нього більше 25–27. Доводиться друкувати гроші, спричиняючи інфляцію, або переходити до суворої економії. Це може призвести до соціального напруження і вибуху. У Росії їх немає поки що. Але компанії відмовляються від інвестиційних проектів. Регіони менше отримують із федерального бюджету. Це впливає на гаманці громадян.
Ідеться про перерахунок бюджету з ціною на нафту від 20 до 30 доларів. Побачимо, скільки коштів залишать на охорону здоров'я, соціальне забезпечення.
Колишній міністр фінансів Росії Олексій Кудрін говорить про ціну на нафту в 17 доларів.
– Вона може опуститися до такої межі, якщо відбудуться радикальні зміни. Наприклад, на нафтовий ринок неочікувано вийде якась країна. Але потім ціна знову піде вгору. Через велике її падіння неминуче зменшать видобуток компанії, що можуть бути гнучкі – швидко скорочувати його і так само швидко нарощувати.
Нафтовий вік ще не закінчився?
– Кам'яний вік закінчився не тому, що використали останній камінь, сказав колись один із міністрів Саудівської Аравії. Так само й нафта. Вона збереже своє значення для багатьох галузей – для нафтохімії, як паливо для автівок. Не варто очікувати, що весь світ за кілька років перейде на гібридні чи електромобілі. Навряд чи це відбудеться навіть протягом 20 років.
Вік нафти не закінчився, але по 100 доларів її вже не побачимо. Хіба що будуть воєнні дії в районі видобутку чи транспортування нафти. Вона стане дешевшою і її стане більше, ніж світ здатний спожити.
Для країн-імпортерів дешева нафта – це винятково позитивний фактор чи є й негативні моменти?
– Позитивного більше. Можуть постраждати країни, які експортують і водночас імпортують нафту. Наприклад, США. Але корпорації завчасно готуються до подібних змін на ринку й активно розробляють технології майбутнього в енергетиці. На якийсь час їх доходи знизяться, та згодом вони надолужать своє.
Раніше чимало фірм із США переїжджали в Південну Америку чи Європу. Бо там були нижчі ціни на нафтогазову сировину. Зараз навпаки: активи звідти переносять у Сполучені Штати, де газ і електроенергія дешевші.
Водночас низькі ціни на енергоносії у країнах Західної Європи попередили небезпеку економічної рецесії (уповільнення або відсутність зростання економіки. – Країна). Вони також здешевили електроенергію, газ, бензин для споживачів.
Недорога нафта вигідна й Китаю. Адже наступного року економіка країни може показати менш як 6 відсотків зростання. А 2018-го деякі аналітики не виключають навіть падіння.
Слідом за нафтою страждають й інші сировинні ринки.
– З погляду макроекономіки, світ перебуває у періоді зниження цін на основні промислові й сировинні товари. Така фаза циклу. Він триватиме 10‑15 років, і протягом цього часу ціни на сировину будуть низькі. Вступили в цей цикл десь півтора року тому.
Низькі ціни на сировину можуть спровокувати другу хвилю економічної кризи?
– Дивлячись в яких країнах. У Європі з цієї причини кризи не буде. У США – теж. Мала б постраждати Саудівська Аравія, але вона активно диверсифікує свою економіку. Розвиває галузі нафто- і газохімії, сільське господарство й альтернативні види енергоносіїв, реформує фінансову систему.
Венесуела постраждає значно більше. Її уряд веде абсолютно ідіотську політику й загнав економіку в тяжке становище.
У Росії спостерігаємо початок економічної кризи. 52 відсотки доходів федерального бюджету – від нафти і газу. Потрібні реформи. Але вони дуже малоймовірні за нинішньої генеральної лінії керівництва держави в економіці.
Перед Росією є ще й геополітичні виклики.
– Це – не геополітичні виклики. Це виклики, що створює собі керівництво Росії. Полізли в Україну, перед цим – у Грузію, незрозуміло навіщо втручалися в сирійські справи. Такий авантюризм сприяє ізоляції у світовій системі, що нічого хорошого для національної економіки не принесе.
Яка собівартість нафти зараз?
– Що включає це поняття? Дехто каже: "У нас собівартість 2 долари 80 центів за барель". Це ціна за нафту, що йде прямо зі свердловини. Але, щоб її спорудити, компанія витрачає близько 9 доларів на барель. Ще 4,5 долара до ціни додає амортизація. Це капітальні вкладення і встановлене обладнання. Стільки ж коштує транспортування нафти. Адміністративні витрати – плюс 1,5 долара.
У Росії при ціні 29 доларів за барель є ще два податки. Це 12 доларів. До цього всього треба запланувати якийсь прибуток компанії, хоча б 15 відсотків. От і виходить собівартість бареля нафти в російських компаніях 37‑39 доларів. Тобто зараз вони продають її собі у збиток.
У Саудівській Аравії так само?
– Там собівартість нафти втричі нижча за російську. В них не такі великі глибини, хороший клімат, короткі відстані. Тому менше витрачають на транспортування. Адміністративні витрати – також нижчі.
70 відсотків нафти, що залишилася в Росії, – це так звані важковидобувні запаси. Їх собівартість – приблизно 80 доларів. Тому розумні комерційні компанії зараз у такі родовища не вкладатимуть. Видобуватимуть і продаватимуть те, що легко взяти з давно освоєних родовищ. Тому вже наприкінці цього – на початку наступного року побачимо серйозний спад у російському нафтовидобуванні.
Падає й ціна на газ.
– Протягом чотирьох років у Європі не зростає споживання газу – через проекти з енергоефективності й енергозбереження. Тому скоротився обсяг його імпорту.
Ціни на нафту вплинули на ціну газу тільки в довгострокових контрактах. Там її формула прив'язана до нафти чи нафтопродуктів. 85 відсотків газу в Західній Європі торгується без такої прив'язки. Ціна визначається на розподільчих хабах. В Австрії на хабі купити газ нині можна по 165 доларів за тисячу кубометрів.
Протягом двох найближчих років газ дешевшатиме далі. У США, Австралії закінчують будувати гігантські об'єкти зі зрідженого газу. Тому буде великий надлишок газу. Не виключаю, що він коштуватиме по 150 доларів. А деякі економісти говорять навіть про 120.
Світ тепер у ситуації, коли нафти й газу більше, ніж потрібно. Ціни будуть низькі і споживачі зможуть вибирати постачальників. Через серйозну конкуренцію – це ринок покупця, а не продавця. Для світової економіки дуже добре, коли є вдосталь дешевої енергії. Але це погано для країн, які прив'язали себе до експорту енергоносіїв, не розвиваючи інші галузі. Наприклад, для Венесуели або Росії.
8 
35413
Коментарі