16 СЦЕН ДІЯТИМУТЬ НА ЕТНОФЕСТИВАЛІ "КРАЇНА МРІЙ" 5–6 ЛИПНЯ У КИЇВСЬКОМУ ПАРКУ "ФЕОФАНІЯ". ОЛЕГ СКРИПКА ВІДПОВІДАЄ ЗА ДЕСЯТЬ ІЗ НИХ

Етно часто пов'язують із шароварщиною. Чому ми звикли чути про українську сільську культуру і так мало знаємо про міську?

– Це частина проекту знищення української культури. Наша етнокультура є залишком міської барокової. З міста її вилучили, але у селі вона частково збереглася – у поліфонії, церковних співах. Тільки обрядові пісні – традиційні, їм тисячі років. А козацькі та весільні – із середньовіччя. Українська міська культура – це романс, барокова музика і джаз.

Ви відновлюєте львівський джаз 1930-х. Як він знайшов вас?

– На площі Ринок у Львові підходить незнайомий художник: "Олеже, тримай диск, тобі це сподобається". Добре, поклав у машину. Буквально за тиждень звертається продюсер Олександр Лисокобилко, який працював із прекрасним колективом "Вася Club". Каже, що записують пісні 1930–1940 років. Дав диск. Так його й не закінчили, бо частина колективу поїхала за кордон. Я послухав – це геніальна музика. Паралельно вмикаю той диск, що у машині – а це ті ж пісні, тільки в оригіналі. Сприйняв це як знак – треба робити.

У нас дві джазові столиці – Львів та Одеса.

Чим український джаз відрізняється від французького?

– Був здивований, що батьком французького шансону там вважають киянина Олександра Вертинського. А засновником європейського кабаре-стилю – Петра Лещенка з Одещини. Його кабаре в Будапешті було найуспішнішим у 1920-х. Туди ерцгерцоги їздили. Сучасний модерн-танець заснували у Паризькій опері Вацлав Ніжинський і Серж Лифар із Києва. Після революції українські мігранти відкривали в Парижі "білі кабаре", де співали романси. У французькому кабаре багато української енергії. Тому їхня пісня так рідно лягає нам на душу, а французи люблять наш баян.

Що для нас з української культури вже втрачено?

– Нема нічого такого, що не можна відновити. Але багато заможних, культурних українців роблять велику помилку – стають апологетами чужої мови і культури. Шалена мода на Gucci, італійську їжу – це гонитва за потягом. Поважаємо французів та італійців, бо у них є потужна своя модернова культура. Японці – неймовірно модернова нація і водночас дуже традиційна. У Швеції на дев'ять мільйонів населення – 150 world-music фестивалів за літо. У нас – два чи три.

На "Країні мрій" три роки діє кримськотатарська сцена. Цьогоріч буде більше майстрів, бо зараз з'явилися біженці. Одну родину художників приймаю на дачі.

Крим повернемо?

– Обов'язково. Тому що це – неправильно і несправедливо. Але для нас це – урок. Де є проблеми з українською мовою і культурою, де "ВВ" мали проблеми з концертами – там зараз війна. Тривала ретельна робота з вилучання нашої мови і культури. Це був план на багато років. Зараз іде війна і ллється кров через те, що в Україні не звучала українська пісня.

Є масовий рух: не купуйте російських товарів. Але коли слухаємо чужу музику, теж інвестуємо. Майдани стоять, люди протестують, а потім ідуть увечері в караоке-клуб і співають "Белый лебедь на пруду" и "Рюмку водки на столе".

На "Країні мрій" буде Орест Лютий, який нещодавно співав у зоні антитерористичної операції. Чи треба їхати туди виступати?

– Треба, звичайно.

Ви поїдете?

– Є плани. Я виступав у Харкові, коли було гаряче, у Донецьку – коли обласна держадміністрація вже була захоплена. Потрібно їхати з концертами, але має бути організована безпека. Мухарського поважаю, дружимо. Але він радикал, а я – "peace". Його проект "Орест Лютий" – прекрасний. Таке треба було давно зробити на державному рівні.

За ефіри має дбати держава? Чи треба самим штурмувати радіо і телеканали?

– У людей вже закипає кров. Якщо ще за півроку не зміниться антиукраїнська політика, то якісь радіостанції палатимуть.

Чи відчувається ампутація Криму? Кажуть, "легко пішло".

– Легко пішло, а образа – дуже сильна. Вона спрацювала на патріотичний підйом. З'явився новий феномен – російськомовний український патріотизм. Бо образили не тільки державу, а й персонально кожного з нас. Образа згуртувала, прояснила погляд.

Це Майдан чи від'єднання Криму так спрацювало?

– Вкупі. Згуртувати націю найлегше може зовнішній ворог. Але це – штучно. Ми зараз активно хворіємо. Якщо не займатися культурою, як здоров'ям – помремо.

Треба інвестувати у своє, купувати українські товари. Мова вкрай необхідна, це – підсвідомий базис. Я вчився у школі маленького шахтарського містечка Мурманської області, де була криміногенна ситуація. У малолітніх бандах, колоніях завжди знаходиться слабкий, над яким усі знущаються. Цей слабкий – українець. Намагаємося проявити толерантність, "не будемо злити Росію". Лагідним треба бути з лагідними людьми. А в бійці такого затопчуть.

Запрошував якось на "Країну мрій" "Марій Памаш" із Росії – це колектив сибірського народу марі, що майже зник. Спитав: чому? У вас же розкішна культура, мова, танці, костюми. Відповідають: "У нас така ж проблема, як у вас – ми дуже добрі".

Військові казали, що спочатку стріляти в росіян було психологічно важко – брати.

– Ми з хорватами удесятеро більше брати, ніж із росіянами. По мові. На півострові Істра біля Італії говорять старохорватською. Вона дуже подібна до української. Ми брати з чорногорцями, словаками чи білорусами. З росіянами брати – серби, болгари і поляки.

Як до вас прийшла любов до українського?

– У Франції. Там спостерігав себе збоку, історію України. Моя перша мова – російська, друга – французька, третя – українська. Французьку вивчив за два місяці, через півроку почав нею думати, а через рік – бачити сни. Оці розказні: ми – українці, але говоримо російською – це комплекси, лінь, ханжество і безграмотність. У Франції батон не купиш без французької. Держава організовує безкоштовні курси мови. Отримав диплом і можеш мати роботу. Французи борються не проти англійської мови, а за французьку.

Дуже популярна у нас пісня "Путін ля-ля-ля". Нібито рівень патріотизму піднявся, всі проти Росії. Але цей супротив тітушкоподібний. Ми ж проти тітушок, але їм уподібнюємося. Мій дід і тато ніколи не матюкалися. Наскільки різко ці брудні слова входять у побут. Тому що боремося "проти". Якщо боротися "за" наше – тоді образ ворога ніколи не приймемо. Майдан мав мету "проти", а не "за", тому зараз маємо багато проблем. Ця агресія нас повністю накрила.

Спочатку люди вийшли за Європу.

– Але головний слоган Майдану – "Банду геть". Мсьє Бог сидить на небесах, сильно не розбирається, люди кричать: банду геть. Вони банда – їх геть. Це прикликання негативу. Займаюся етнікою – у замовляннях і народних обрядових піснях нема негативу.

Ви не виступали на Майдані, тому що він був "проти"?

– Я виступав, з таким же спічем. Мене називають буддистом. Боротися проти когось набагато простіше. Це – демонізація. Замість боротися за українську пісню, ми зараз демонізуємо Ані Лорак, бо співає в Росії. Залиште їх у спокої. Є класні артисти, підтримайте їх. Коли проти когось боремося, додаємо їм свою енергію, і вони стають ще популярніші.

Українську пісню інколи виконують у стилі румба

ПРО П'ЯТЬ НАЙОРИГІНАЛЬНІШИХ СЦЕН 11-Ї "КРАЇНИ МРІЙ" РОЗПОВІДАЄ ЗАСНОВНИК ФЕСТИВАЛЮ ОЛЕГ СКРИПКА

Головна сцена

Колектив Toumast із Нігера представляє африканський рок. За ним полював дуже давно. Це – африканський варіант "Воплів Відоплясова". Вони у народних строях, але грають на електрогітарах і частково традиційних інструментах.

Подібний колектив Kissmet – індуси, які живуть в Англії. Грають драйвову музику у манері панджаб. Це – естрада, музика з індійського кіно, виникла у 1970 роках, але йде з традиційного співу.

Постійно шукаю нові колективи. Якщо запрошую одну команду, то в них питаю, кого цікавого можуть порадити. Я, можливо, найбільший спеціаліст world music в Україні. Це моя робота.

Кобзарська сцена і бандура-лаунж

Раніше у нас було п'ять-сім сцен. Тепер люди можуть стати співінвесторами фестивалю і створювати власні. Відповідаю за 10 сцен, решту – приходять і пропонують. У нас є дві кобзарські сцени. Одна традиційна, а друга буде бандура-лаунж – це Ярослав Джусь і молодіжна бандуристська тусовка.

Театр "Кабаре"

Із джаз-бендом "Забава" покажемо французьку програму. Представляли її торік на фестивалі французької пісні "Монмартр на Андріївському узвозі". Цього року провести його не вдалося. Кабарешний фестиваль влився в "Країну мрій". Джаз-бенд "Забава" створив із музикантів, які мають власні кар'єри. Ми вже років п'ять разом. Буде також "Серебряная свадьба" з Білорусі. На російськомовному просторі це, мабуть, єдиний колектив, що працює в формі кабаре. У нас думають, кабаре – це канкан і стриптиз. Він прийшов пізніше, у вже розбещений Париж. Але його база – це пісня, Едіт Піаф, Шарль Азнавур, Серж Гензбург. Кабаре – легкий стиль, маленький розважальний театр, які засновували в паризьких кав'ярнях. У Союзі це були "Кабачок 13 стільців" або концерт лялькового театру Образцова. Коли є ведучий, який багато жартує, оркестр, пісня, танець, цирк, фокуси. У зміненій формі сьогодні це Comedy-club.

Фольклорна сцена

"Юнона" з Донецька – прекрасні дівчата з "Битви хорів". Грають модерновий фолк. Українську пісню інколи виконують у стилі румба.

Етно-диско-лаунж сцена

Зі Співочого поля ми переїхали до парку "Феофанія". Тепер на фестивалі можна поселитися – буде наметове містечко. Там є стави, риба, можна купатися. А ще я вночі крутитиму дискотеку.

×