Українці позбулися трьох міфів

Після війни завжди настає мир, а порушення рівноваги завжди завершується її відновленням. Розпад СРСР 1991 року призвів до руйнування попереднього балансу і творення нового. Його офіційним оформленням стало підписання 1994 року Будапештського меморандуму. Україна не лише позбулася ядерної зброї, а й обрала модель розвитку. Баланс-1994 завершив гостру фазу боротьби за пост­радянську Україну, що мала економіку на рівні розвинених європейських держав і третій у світі ядерний потенціал. Цей баланс полягав у підтриманні рівноваги між трьома головними суб'єктами: Росією (­Москвою), Заходом (на чолі зі США) і владною верхівкою в Україні. При цьому український народ був не суб'єктом цього балансу, а пасивним об'єктом визискування та маніпуляцій, народом-донором.

Сенс цього пострадянського балансу – фактично таємної змови – можна звести до чотирьох пунктів.

1. Владна верхівка помірковано паразитує на українському народі й ділиться накраденим із Росією та Заходом: нееквівалентний економічний обмін, "дерибан" флоту й промисловості, знищення конкурентних виробництв і перетворення їх на брухт для експорту, газові та інші схеми, випомповування з України інтелекту, робочої сили, жінок, наукових розробок, капіталів тощо. Це нагадує ситуацію, коли доводиться ділитися одразу з двома бандами рекетирів, причому робити це "справедливо" – аби жоден із них не образився, що іншому дісталося більше.

2. В обмін на участь у "дерибані" Росія і Захід забезпечують свою лояльність до паразитичної влади (надають "дах"), гарантують недоторканість і територіальну цілісність (Будапештський меморандум).

3. Владна верхівка поступово ліквідовує власні збройні сили з причини їх непотрібності – адже є зовнішні гарантії безпеки. А зекономлені кошти ділить на трьох. З погляду паразитичної влади та її покровителів, утримання Україною власної армії – це абсолютно непродуктивні витрати.

4. Українці є головною загрозою для балансу-1994, тому його учасники здійснюють системні заходи з ослаблення народу-донора: харчовий, алкогольний, тютюновий і вакцинаційний геноцид, економічне визискування (бідними і голодними легше керувати), моральне розбещення, ліквідація масової військової підготовки тощо.

Обов'язковою умовою соціального паразитування є його прихованість. Для маскування факту визискування народу, в масову свідомість впровадили три фундаментальні "закладки":

1. Міф про "братній російський народ".

2. Міф про "Захід нам допоможе".

3. Міф про міжнародні гарантії безпеки.

Паразитичний баланс підтверджено Конституцією 1996 року. Її головним сенсом є безконтрольність і безвідповідальність влади, адже всі контрольні органи обирають ті, кого вони мають контролювати.

Україна, маючи одне з найкращих у світі забезпечення природними і людськими ресурсами, після 1991 року втратила половину виробничого потенціалу – таке рідко буває навіть під час гарячої війни, отримала найнижчий у Європі рівень життя і найвищий – корумпованості. Населення скоротилося на шість мільйонів. За темпами вимирання, Україна – на першому місці у світі. Відбулося розшарування на дуже багатих і дуже бідних. Радикально підірвана здатність до самозахисту.

Можна простежити шість кроків, що зруйнували баланс-1994. Перший здійснив Янукович зі своєю ненажерливою сім'єю: "помірковане паразитування" перетворив на відверте пограбування народу і його приниження. Це порушило вертикальну складову балансу – між донором і паразитом.

Другим кроком став стрімкий рух Януковича на Захід – з метою легалізації накрадених грошей, вкладених у тамтешню економіку. Таке порушення горизонтальної складової балансу викликало різку протидію з боку Москви. Вона проявилася в економічному тиску і, скоріше за все, погрозі фізичного знищення.

Третій крок: задля збереження життя і власності Янукович рвонув до Москви та її Митного союзу, що викликало Євромайдан-2013 і протидію з боку США. Спроба режиму жорстко придушити невдоволення і обмежити свободу громадян привела до Майдану-2014 і усунення Януковича.

Четвертий крок здійснила "об'єднана опозиція" на чолі з Турчиновим і Яценюком: після втечі Януковича вона негайно проголосила рішучий рух на Захід із наміром прискореного вступу до Євросоюзу і, як логічний наслідок, у НАТО.

Москва зрозуміла, що втрачає контроль над ситуацією: якщо сьогодні не відреагувати, то завтра на території України будуть розміщені американські ракети, від яких Москву не захистить жодна протиповітряна оборона. Звідси – п'ятий крок: бурхлива реакція Путіна, анексія Криму і силовий тиск на Східну Україну. Це призвело до повного руйнування основоположного міфу про "братній російський народ".

Шостий крок – останній цвях у труну балансу-1994 – здійснив Захід млявою реакцією на російську агресію проти України та її територіальної цілісності. Міф "Захід нам допоможе" випарувався за кілька тижнів – разом із міфом про дієвість Будапештського меморандуму та міжнародних договорів загалом.

Вже у квітні 2014 року баланс-1994 було цілком знищено по вертикалі та по горизонталі. І якщо владна верхівка ще може швидко домовитися з покровителями – Москвою і Заходом, то з повсталим народом цього зробити неможливо. Його лояльність трималася на трьох брехливих міфах, а для їх відновлення потрібні кілька десятиліть і зміна поколінь. Тому вороття назад уже нема.

Гостра криза, спричинена руйнуванням балансу-1994, спонукає всі зацікавлені сторони творити новий баланс. Найактуальніше завдання – припинити війну, а для цього треба знати її справжню причину.

Про справжню причину російської експансії було відомо з самого початку. Ще 5 березня 2014 року її озвучив міністр закордонних справ Сергій Лавров, а 19 квітня підтвердив Дмитро Пєсков, прес-секретар президента Путіна: це – загроза входження України в НАТО. Все інше – федералізація та російська мова як друга державна – це не що інше, як "маленькі хитрощі мистецтва переговорів", згідно з правилом: "щоб вирішити одне питання, треба поставити ще два невирішуваних".

Москва хоче всіляко ослабити Україну. Проте, як кажуть, "хотіти не шкідливо". Принципове питання, від якого Кремль не відступить, це гарантована відсутність на території України ракет НАТО. А для цього ми повинні мати зафіксований у Конституції статус ­постійно-нейтральної держави.

Саме з цим була пов'язана й вимога Москви про перенесення президентських виборів на осінь. Її сенс у тому, що за нинішнього стану справ на виборах перемагає прозахідний кандидат, а це легітимізує рух України в ЄС і НАТО. Натомість компромісного кандидата, спроможного стати президентом і забезпечити Україні нейтралітет, Москва тепер не бачить.

Якби Росія хотіла завоювати Україну, то зробила б це в березні, коли держава була некерована, а українська армія – небоє­здатна. Натомість із кожним днем зростає обороноздатність як армії, так і цивільного населення. Те, що зараз робить Москва, – незграбна спроба якщо не відновити старий баланс, то хоча б убезпечити себе від ракетно-­ядерного удару. Доки не усунуть цю загрозу, доти триватиме жорсткий тиск із боку Росії з усілякими диверсіями, провокаціями, заворушеннями, воєнними конфліктами, убитими і пораненими.

Про справжню причину війни, а отже, простий спосіб її припинення, в Україні воліють не поширюватися. Натомість жваво обговорюють "безумство" Путіна, його "манію величі" тощо. Хоча, здавалося б, набуття Україною постійного нейтралітету – річ доволі проста, адже Україна вже має статус позаблокової держави. Росія – за нейтралітет, та й Захід вже до нього схиляється, про що відверто висловився Збігнєв Бжезінський (американський політолог. – "Країна"). Нейтральна Україна – це компроміс між Москвою і Заходом. То в чому проблема?

Нейтральний статус України означає формування нового балансу й нових гарантій його підтримання. Оскільки міфи про "братній російський народ", "дружній Захід" і "міжнародні гарантії" зруйновані, то єдиним гарантом нового балансу може бути Україна з потужною масовою Народною самообороною за швейцарською моделлю.

Чому нинішній владі це не підходить? Тому, що ця влада є продовженням попередньої: старі корупційні схеми далі працюють, злочинці не покарані, награбовані активи не повернуті. Поява організованого і озброєного громадянського суспільства неминуче завершиться знесенням усієї паразитичної системи. Тому "нова влада" категорично проти нейтралітету і боїться навіть згадувати про нього.

Для владної верхівки найголовніше завдання – збереження свого панування, навіть ціною розчленування України. Поширені нині заклики до негайного вступу в ЄС означають неминучий розділ країни: Правобережна під протекторат Заходу, Лівобережна – Москви. У результаті Україна залишиться слабкою і перетвориться на прифронтову зону, де змагаються між собою НАТО і Росія. Слабкість народу-донора – це саме те, що треба паразитичній верхівці.

Проте розчленування України суперечить інтересам українців. Після Майдану-2014 народ перетворився з пасивного донора на активного гравця, тож йому належить головна роль у створенні нового балансу:

1. Україна набуває статусу постійного нейтралітету. Це фіксується в новій Конституції Української держави і, можливо, підтверджується учасниками Будапештського меморандуму, Радою безпеки або Генеральною асамблеєю ООН.

2. Головним гарантом суверенітету й цілісності України виступають масова Народна самооборона і контрактна армія, організовані за зразком швейцарської моделі.

3. Україна підтримує взаємо­вигідні стосунки з Росією, Заходом та іншими державами світу.

4. Головна мета української влади: щоб українці були здорові, культурні та багаті, і щоб їх було багато. Все, що цьому заважає, оголошується таким, що суперечить національним інтересам

×