Туреччина може перетворитися на країну, в якій править домінантна група, а решта виключені з життя держави. Без незалежних судів і прозорої демократії, але з політичними репресіями, – каже сходознавець Аббас Джаваді.
Анкара звинувачує у спробі військового перевороту 16 липня проповідника Фехтуллаха Гюлена. Той каже, що президент Реджеп Ердоган імітував переворот для зміцнення своєї влади. До якої версії схиляєтеся?
– Частина командування армії спробувала змінити владу. Провалилися через погану організацію.
Турецька армія має досвід успішних переворотів 1960-го, 1971-го, 1980-го і 1997 років. Чому цього разу так погано організували?
– По-перше, здійснювала його лише частина керівництва армії, і то поспіхом. Усі попередні перевороти проводили світські військові проти ісламістської влади. Цього разу – група військових-ісламістів повстала проти ісламістів у владі.
Друге: його організувала група військових разом із частиною людей, які займали вищі пости у владі. Це була різношерста компанія з поганою координацією дій. Влада каже, що за спробою перевороту стояли прихильники Гюлена (засновник міжнародного руху "Хізмет", зосередженого на релігії та освіті; базується на ідеях пацифізму і пропонує сучасний погляд на іслам, концепція якого протистоїть екстремістській салафітській, орієнтованій на повернення до витоків ісламу. – Країна). Проте факти свідчать, що за ним стояла не одна група, а кілька. Це було ситуативне об'єднання невдоволених режимом Ердогана.
Які основні претензії до нього?
– У кожної групи – свої. Але спільна – узурпація влади.
До 2010 року Ердоган і Гюлен були союзниками. Тоді, а ще більше з 2013 року, в Ердогана з'явилися авторитарні замашки.
Колись Гюлен був імамом (керівник молитвою в мечеті. – Країна). Згодом став проповідником, за яким пішли мільйони (автор понад 60 книжок про іслам; 1998 року звинувачений військовими у спробі повалення влади, тож виїхав у США, де живе досі. – Країна). Він створив розгалужену мережу навчальних закладів. Її випускники були в усіх структурах державного апарату: служили в поліції, армії, працювали в міністерствах, судах, мас-медіа, освіті.
Люди Гюлена й Ердогана разом чинили репресії проти тих, хто прагнув зближення з Євросоюзом, виганяли секуляристів (послідовників концепції, за якою політичну владу не мають отримувати релігійні діячі, а релігія не може бути джерелом правових норм у державі. – Країна) із поліції та армії, із закладів освіти і судів. Протягом десятиліття вони маргіналізували секулярні кола, підривали основи держави, закладеної Ататюрком (у перекладі – "батько турків", справжнє ім'я – Мустафа Кемаль, 1881‑1938 роки. Перший президент Туреччини, 1923-го започаткував орієнтовану на Захід світську республіку. – Країна).
Із 2013-го партія Ердогана почала набирати понад 50 відсотків голосів. Він уже не потребував підтримки Гюлена і взявся очищати владу від його прихильників. У ніч на 16 липня частина військових у відчаї зробили бездарну спробу перевороту. Намір зупинити ердоганівські чистки призвів до їх небаченого досі розмаху.
Навряд чи Гюлен стояв за всім цим. Скоріше – його місцеві прихильники. За 15 років вони прийшли в армію, на місце викинутих звідти секулярних військових. А тепер їх посунуть лояльні до Ердогана люди.
Чому турки вийшли підтримати президента в ніч перевороту?
– 2003 року Ердоган уперше став прем'єром. Провів ліберальні реформи, що привели до економічного буму (ВВП країни зріс із $196 млрд 2001-го до $823 млрд 2013 року. – Країна).
Крім того, турки ситі по горло давніми переворотами і не хочуть влади військових. Успішний переворот призвів би до більших жертв і, можливо, громадянської війни. Тому на захист Ердогана вийшли навіть ті, хто не підтримував його. Більшість цим сказали: ви не маєте використовувати переворот для зміни влади, але можете прийти до неї через демократичні вибори.
Путчисти запізнилися на 40 хвилин з арештом урядовців і президента, який відпочивав на дачі в Мармарисі. Цього вистачило, щоб Ердоган утік.
Затримка сталася, бо почали зі взяття контролю над армією. Це була стратегічна помилка. Також заколотники не зуміли відрізати всі телеканали і багато людей моментально дізналися про все, що відбувається. Ердоган у прямому ефірі попросив вийти на площі на захист законно обраної влади. Це був заклик на підтримку демократії, але тепер – не минути посилення авторитаризму.
Чому політика Ердогана змінилася?
– До 2010 року країна була відкритою до відмінностей та інтегрувала різні групи в єдину Туреччину. Вміла налагодити добрі відносини з державами Близького Сходу, зокрема із Сирією та Іраном, з Євросоюзом, Росією, Україною. Навіть з Ізраїлем, що нонсенс для мусульманської країни. Усі були друзями.
Перелом стався, коли Ердоган почав підтримувати групи, які виступили проти президента Башара аль-Асада в Сирії, втрутився у справи Лівії, Єгипту – держав, де вирувала Арабська весна (масові вуличні протести, революції та внутрішні військові конфлікти в арабських країнах; почалися наприкінці 2010 року в Тунісі, у деяких державах тривають досі. – Країна). Він уявив, що може стати лідером мусульманського світу, хоча Туреччина навіть не є арабською країною. Це спровокувало конфлікт Анкари з державами Перської затоки. Ті теж втручалися у справи країн, де тривала Арабська весна.
Тоді ж змінилася внутрішня політика. Незгодних із лінією Ердогана почали арештовувати, опозицію придушували. Розгорнулася боротьба проти прихильників Гюлена.
Ердогана підштовхнула до дій перспектива втратити владу через вуличні протести на тлі Арабської весни, з одного боку. З другого, амбіції стати лідером мусульманського світу.
Як виглядатиме Туреччина Ердогана через 10 років?
– У середині 2000-х вона була хоч і не європейською, проте значно кращою, ніж зараз. За 10 років хотів би бачити її такою, як задумав Ататюрк. Але, боюся, буде гіршою за теперішню. Однак, сподіваюся, країну не затопить хвиля насильства, спричинена репресіями, радикальним ісламом і боротьбою сепаратистів із робітничої партії Курдистану (домагаються створення курдської держави з 1984 року. – Країна).
Яку державу мріє збудувати Ердоган?
– Це буде Туреччина нетолерантна до інших – курдів (бездержавний 32-мільйонний народ, який живе в Туреччині, Сирії, Іраку, Ірані. – Країна), шиїтів (послідовники другої за чисельністю течії в ісламі, які є релігійною меншиною в Туреччині. – Країна), алавітів (шиїтська релігійна група, до якої належить сирійський диктатор Башар аль-Асад, проти якого воює Туреччина. – Країна). Вона може перетворитися на країну, в якій править домінантна група, а решта виключені з життя держави. Без незалежних судів і прозорої демократії. Але з політичними репресіями й поганими відносинами із сусідами.
Уже зараз бачимо перегин із масовими арештами і тортурами (після спроби перевороту затримали або звільнили з роботи понад 60 тисяч військових, поліцейських, суддів, чиновників, викладачів. Їх пов'язують із "Хізметом". – Країна). Це неминуче призведе до втрати підтримки більшістю населення і скочування до авторитаризму.
Що для більшості турків принесли майже 15 років правління Ердогана?
– Головне – це разюче зростання рівня життя. Політичне середовище донедавна теж було відносно вільним. Проте з початку 2000-х відбувається повзуча ісламізація. Ердоган скористався нею і очолив її.
Він презентував себе і свою Партію справедливості та розвитку як "м'яких ісламістів". Як місток між Сходом і Заходом. Цей образ схвально сприйняли в Туреччині та за її межами. Союзники Анкари вітали бажання Ердогана взяти під контроль ісламізм і не допустити його крайнощів.
Важливим фактором популярності стало й те, що Ердоган повернув туркам відчуття гордості. Мовляв, тепер ніхто не може з нас сміятися чи принижувати. Почалася ностальгія за Османською імперією.
Це дуже нагадує ситуацію в Росії.
– Популярність Путіна й Ердогана базується на подібних основах: економічний успіх, релігійна і постімперська ідентичність, зростання авторитаризму. Ностальгія за колишньою фантомною величчю, а відтак – претензії на регіональне домінування, характерні практично для всіх колишніх імперій. Це на рівні колективного несвідомого.
Туреччина і Росія все ж дуже різні. Перша майже століття була орієнтованою на Захід республікою. Минуле другої – радянський комунізм і тоталітаризм.
Потепління відносин Ердогана з Путіним – це взаємовигідна співпраця двох диктаторів?
– Важко сказати, наскільки міцною й тривалою виявиться дружба Туреччини з Росією. Досі багато турків мріють, щоб країна стала частиною західної цивілізації. Вони в меншості, проте це – впливова сила.
Орієнтовані на Захід сили в Росії звели на маргінес або викинули з країни. Це може чекати й Туреччину.
Насправді, відносини між країнами хороші. Тільки збиття російського літака на короткий час порушило дружбу. Каменем спотикання стала Сирія, де РФ і Туреччина підтримували різні сторони.
Як відновлення дружби Анкари з Москвою вплине на Україну?
– Воно не матиме негативних наслідків для Києва. Туреччина не визнає анексії Криму і не перестане підтримувати кримських татар.
Туреччина більше не прагне інтеграції в Євросоюз?
– 5–10 років тому запитував учителів, студентів, урядовців: чи хочуть, щоб Туреччина була в ЄС? Вони казали: "Європейці не хочуть нас бачити там". Відтак кількість прихильників вступу постійно зменшувалася, доки не стала мізерною.
З погляду європейців, турки ніколи не зможуть стати повноцінними членами ЄС. Греція завжди блокуватиме вступ через окупацію Кіпру (Туреччина напала на Кіпр 1974 року й захопила 40% острова. Він розділився на Республіку Кіпр, яка стала членом ЄС, і Північний Кіпр. Його незалежною державою визнала тільки Туреччина, а ООН вважає окупованою територією. – Країна).
У Європі серйозно не розглядають ідеї приєднання мусульманської країни з 80 мільйонами населення і доволі бідної. Після проблем із біженцями і Brexit'у ЄС дійшов висновку: не варто розширюватися на такі великі країни, як Туреччина чи Україна.
Туреччину можуть виключити з НАТО, якщо вона порушуватиме демократичні свободи, заявив держсекретар США Джон Керрі.
– Турецька армія – друга в Альянсі, після американської. Такі суперечки послаблюють його.
Ердоган стає непередбачуваним союзником. Відносини між Туреччиною і НАТО вигідні для обох сторін, але це не слід використовувати як інструмент тиску на жодну з них. Адже вони взаємозалежні. Проте Туреччина використовує цей важіль для тиску, і це може зіграти проти неї.
4 
35413
Коментарі