– ЗА ОСТАННІЙ РІК СТАЛО МЕНШЕ ПОКАЗНОЇ ПИХИ – ПОЛІТИЧНОЇ ЗВЕРХНОСТІ, ПРИТАМАННОЇ РЕЖИМУ ЯНУКОВИЧА, – коментує політолог Михайло БАСАРАБ, 38 років. – Другим позитивним моментом назвав би те, що Порошенко не завадив обранню керівника Антикорупційного бюро. Ще кажуть, процедури державних закупівель у певних відомствах стали прозоріші. Однак, напевно, це не заслуга Порошенка.
Які проколи президента в боротьбі з корупцією?
– Тут легше сказати, що змінилося, ніж те, що не змінилося. Всі старі корупційні схеми залишилися, починаючи з жеків, медичних закладів, митниці й закінчуючи оборудками державних масштабів. Країною продовжують керувати олігархи та їхні монополії. Не додало довіри до президента й те, що його син потрапив до парламенту. Крім того, Порошенко досі не позбувся власних активів, як обіцяв перед обранням. Для початку ж варто було б бодай заборонити портрети президента у кабінетах чиновників. Це ж не важко. Таким чином, Порошенко нехай символічно, але хоч якось показав би свій внутрішній намір порвати з минулим.
Чому президент зволікає з деолігархізацією?
– Це – або відсутність політичної волі, або свідоме небажання ламати правила гри, які притаманні українській політиці впродовж двох з половиною десятиліть.
Що заважає зламати їх?
– Нічого, крім бажання глави держави. У рамках нинішньої Конституції в нього достатньо повноважень, щоб розпочати серйозну боротьбу з корупцією. До квоти президента входять посади генерального прокурора, голови Служби безпеки. Тепер він ще призначив директора Національного антикорупційного бюро. У глави держави є всі можливості наступити корупції на горло. На жаль, ми цього не бачимо. І не треба казати, що заважають парламент, Кабмін, губернатор, суддя чи хтось інший. Якби президент запустив правоохоронну машину, щоб здолати корупцію, а цьому б хтось заважав, суспільство однозначно стало б на бік глави держави.
Може, він сам збирається "осідлати" корупційні схеми?
– Наприкінці минулого року на одному з аукціонів російський олігарх Григоришин, якого пов'язують із Порошенком, докупив до своїх 73 відсотків акцій компанії Вінницяобленерго ще 25 відсотків її. Через два місяці Григоришин продав цей пакет фінансовій групі "Інвестиційний капітал України", яка нібито займається продажем активів президента. Її засновницею є Валерія Гонтарева. Вона очолювала цю компанію до того, як перейшла на роботу в Національний банк. Є підозра, що оборудка відбулася в інтересах Порошенка. Тоді виникає запитання: президент позбавляється своїх активів чи навпаки – докуповує?
Як розуміти тотальну "рошенізацію" українських міст – масову появу кіосків, крамниць – і збільшення прибутків компанії за рік удев'ятеро?
– Коли в країні були валютні стрибки, вартість продукції в магазинах Roshen зростала прямо пропорційно до збільшення курсу долара. Хоча лише незначна її частина виготовляється за кордоном. Можливо, гривневі надприбутки Roshen пов'язані саме зі знеціненням національної валюти і зростанням ціни продукції. Можливо, успіх компанії – це вдала робота маркетологів. Однак залишається питання: чому Порошенко досі не позбавився своїх активів і залишається власником корпорації?
Скільки часу залишилося в президента, щоб змінити ситуацію? Чи точка неповернення вже пройдена?
– Грузинський реформатор Каха Бендукідзе говорив, що на реформи у влади, яка прийшла на зміну корумпованій, є півроку. Порошенко згаяв цей час. Ще Бендукідзе наголошував, що політичний капітал дуже швидко знецінюється. Порошенко мав усвідомлювати: його перемога в першому турі на президентських виборах – це аванс суспільства, а не подяка. Тим більше, був приклад Віктора Ющенка. Проте належних висновків Петро Олексійович не зробив.
Що заважає Порошенку запустити процес деолігархізації?
– Він сам – типовий олігарх. Чому не ламає корупційних схем? Бо вони йому знайомі й дуже близькі. Візьмемо свідчення Дмитра Фірташа у віденському суді, який розповів про свої домовленості з Порошенком торік навесні. Навряд чи їхня розмова зводилася лише до політичних питань.
Однак президент стверджує, що пріоритет номер один 2015 року – боротьба з корупцією.
– Вона буде успішна лише тоді, коли почнеться з кримінального переслідування та ув'язнення масштабних в українській політиці та бізнесі осіб – олігархів, народних депутатів, міністрів, їхніх заступників, суддів, голів облдержадміністрацій. Важливо, щоб не було розподілу на своїх і чужих, це має стосуватися всіх. Це стане сигналом для чиновників нижчої ланки і дозволить уникнути масового судилища. Кожен розумітиме: відповідальність за порушення закону – невідворотна. Так робили в Сингапурі й Грузії. Це прекрасний приклад для нас. Російська дослідниця грузинських реформ Лариса Буракова зазначає, що екстренні ліберальні реформи потрібно проводити "авторитарною рукою".
6 
35413
Коментарі
1