ЗА ЦЕЙ РІК В УКРАЇНІ МАЄ ВСЕ ВИРІШИТИСЯ. НАПРИКІНЦІ 2015-ГО ТОЧНО ЗНАТИМЕМО, ЯК ЖИТИМЕМО ДАЛІ, – ВВАЖАЄ ЕКСПЕРТ З ЕКОНОМІЧНОГО СТРАТЕГУВАННЯ ВАЛЕРІЙ ПЕКАР
Чому поки що не вдається побудувати успішну Україну?
– Для цього потрібна зміна еліт, які заважають рухатися вперед. Поки що нами керують старі еліти, які не вірять у відкриту економіку, не вірять у народ, бояться Росії. Звичайно, в політику та на державну службу поступово прийдуть нові люди, але важливіше, що старі еліти розколюються. Усі соціальні зміни в усі часи відбувалися через розкол еліт. У якийсь момент частина їх розуміє, що треба відкривати соціальні ліфти, відкривати економіку. Тут спрацьовує й бажання мати більше влади, грошей, можливостей, й інстинкт самозбереження: якщо не відкриють – збунтовані маси просто повбивають. Ті представники старої еліти, що не розуміють загроз і можливостей і прагнуть ще трохи пожити по-старому, дуже ризикують втратити все.
Наші еліти яку стратегію вибрали?
– Еліти ніколи не бувають монолітні. Ми знаємо великих підприємців, що стали на захист незалежності України, і знаємо таких, що зайняли протилежну чи нейтральну позицію.
Скільки в парламенті людей із "правильною" картиною світу?
– Є три великі групи народних депутатів, які я назвав би "партією минулого", "партією теперішнього" та "партією майбутнього".
До "партії минулого" належать люди, які всіма силами намагаються повернути стару систему. Для них ідеалом є епоха пізнього Кучми – модель Української радянської соціалістичної республіки з тризубом і жовто-блакитним прапором, такий собі маленький Радянський Союз у межах України. Ці люди, в принципі, вже зрозуміли, що їхній час вичерпано, але намагаються ще трохи побути біля керма, біля кормушки. Це значною мірою "Опозиційний блок", але також багато депутатів з інших фракцій і груп – загалом, десь 150 людей.
Є ще "партія теперішнього" – ті, хто вхопився за владу. Вони – в шоколаді. Стара система, яка не давала їм можливості розвиватися, зламана, і тому, на їхній погляд, все у них гаразд. Але насправді вони застряли між минулим і майбутнім. Їхній ідеал – косметичні зміни. Їхній горизонт мислення – доволі короткий. Ці люди становлять більшість – понад 200 осіб з усіх фракцій.
І ще є "партія майбутнього" – десь 50 депутатів. Це люди, які прийшли будувати нову країну. Вони є і в "Блоці Петра Порошенка", і в "Народному фронті", і в "Самопомочі", і серед позафракційних.
Чому "люди майбутнього" не сформують свою окрему політичну силу?
– В ідеалі, парламент має структуруватися за ідеологією, а не за тим, хто кого туди привів. Такі партії, як "Блок Петра Порошенка" чи "Народний фронт" – одноденки, придумані під вибори. Бо партія не може бути сформована з людей з абсолютно різними ідеологічними принципами та картинами світу. Вони не зможуть ефективно працювати в одній команді. Рано чи пізно структуризація парламенту відбудеться, тому що кожне голосування буде випробовувати депутатів: чи коритися партійній дисципліні, якщо це суперечить твоїм переконанням? Чи заплющувати очі на порушення регламенту?
Цей парламент може виявитися недовговічним. На зламі епох суспільство рухається швидше, ніж політичні еліти. Суспільство дає запит на наступну політичну систему, а еліти ще тримаються старої. Зберігся старий регламент, старе мислення, повільні темпи, технології. У нас у парламенті досі немає нормального електронного документообігу. Про що тут говорити?
В Україні сформувалася дуже сильна складова громадянського суспільства: десь 15 відсотків людей готові віддати країні свій час, гроші, навіть життя. Виникло потужне відчуття приналежності до єдиної політичної нації. Але політичні еліти країни його не використовують.
Що на сьогодні є найбільшою проблемою, окрім війни?
– Уряд. Він складається з двох частин, приблизно однакових. Одні прийшли зламати стару корупційну систему й побудувати сучасну. Інші – зберегти старе й запобігти новому. Консервують те, що є. Це заважатиме тим, хто пробує щось змінити. Не вірю в можливість кардинальної реформи одного окремо взятого міністерства. Система виконавчої влади є єдиним цілим, всі міністерства пов'язані.
Дивно, що в програмі Кабінету міністрів немає реформи самого Кабінету міністрів. Ми ж розуміємо, що жодні реформи неможливі без реформи влади, бо стара система гальмуватиме все. За останні тижні я побував майже в половині міністерств і можу сказати: проблеми всюди однакові, пастки однакові. Зараз у ці міністерства прийшли нові люди, які прагнуть змінити систему, але керівництво уряду їм не допомагає. Часто ці нові люди – камікадзе не на словах, а на ділі, бо кладуть свою професійну репутацію та майбутнє як запоруку змін. Але керівництво уряду не допомагає їм навіть налагодити комунікацію між собою.
Скорочення чиновників – не самоціль, а наслідок скорочення функцій держави. Держава занадто багато місця займає в житті країни: забагато держслужбовців, надто багато державного регулювання, забагато грошей перерозподіляється через державний бюджет. Загалом, маємо постколоніальну систему державного управління, точну копію російської. Доки вона існує – ми слабші в боротьбі з Москвою. Суперника на його полі бою і за його правилами не переграємо. Маємо стати іншими.
В України є стратегія розвитку?
– Стратегія є в громадянського суспільства, але не у влади. Серед еліт ще не викристалізувалися чітко ті, хто прийняв рішення працювати на зміни. Президент запропонував свою стратегію, але це ж не означає, що вона стала дороговказом для всієї державної служби. Парламент прийняв у муках коаліційну угоду. А де вона зараз? Ухвалюють такі рішення, які в коаліційній угоді були заборонені, або ж не прописані. Наприклад, візьмемо податкову реформу: у коаліційній угоді чітко написано скасувати ПДВ-рахунки. І як народні депутати тепер це виконують? Як вимагають від уряду дотримуватися домовленостей? Стратегія – це ж не просто документ, який треба повісити на стіну. Це особисте рішення кожного робити те, про що домовилися.
Економіка в жахливому стані в першу чергу тому, що тиск на бізнес збільшився. Це навіть гірше, ніж війна. Правила постійно змінюються і незрозумілі. Рівень економічної свободи залишається дуже низький. Податкове навантаження обіцяли зменшити – а воно зросло з початку року. Тож багато хто з підприємців питає себе: "А що далі? Скільки можна битися? Чи не простіше закрити бізнес, забрати решту грошей і виїхати кудись?" Нещодавно почув таку думку: якщо 100 тисяч найактивніших людей виїдуть із країни, то її можна закривати.
Яценюк пішов шляхом Азарова. Замість того, щоб відкрити можливості, збільшує тиск. Це тому, що він не має стратегічного бачення й вирішує короткострокові задачі. Стратегічними невідновлюваними ресурсами закриваємо тактичні проблеми.
Якого дна може досягнути Україна?
– Дна може і не бути. Яке найбільше від'ємне число? Нема такого. Росія валиться в чорну діру і може затягти нас за собою.
Що є стратегічною метою Росії? Є міф, що їм потрібна якась частина нашої території, Донбас чи Крим. Цей міф активно підтримує ФСБ. А насправді від самого початку мета війни інша. Перетворити Україну на щось подібне до Сирії: війна всіх проти всіх, довгостроковий хаос, а там дна нема. Масштабна війна – така штука, що з якогось моменту люди воюють тому, що "вони вбили мого друга". Саме таке майбутнє малював Кремль для нас.
І Москва сподівається дотиснути нас швидше, ніж Захід дотисне її. Якщо Україна розпадеться, то Росія зможе апелювати до Заходу: мовляв, за що санкції, адже предмету суперечки вже немає? "Чорну діру" ніхто захищати не буде.
Які сценарії розвитку можливі для України?
– Їх є два – дуже хороший і дуже поганий. Всі інші скочуються то в один бік, то в другий. Найгірший ми вже позначили як "сирійський": хоч би як погано є сьогодні – завтра може бути ще гірше. Найкращий – назвемо його "південнокорейським". Він стане можливий, якщо українські політичні еліти проявлять чітку волю до реформ. Тоді міжнародні донори дадуть нам величезні гроші, але на конкретні програми і під конкретні показники. Поки що ця можливість не втрачена. Тоді Україна матиме шанс стати економічним тигром.
Про реформи можна говорити довго, однак є дві ключові речі. Це економічна свобода і справедливість.
За рівнем економічної свободи ми на 155-му місці у світі – на рівні Гаїті та Куби. З таким рівнем несвободи країна існує лише через якість людського капіталу, бо люди дбають самі про себе і навчилися виживати. Нам потрібно терміново збільшити рівень економічної свободи, відкрити економіку, відпустити бізнес, перестати тиснути на нього – збільшувати податки і ставити нові бар'єри. Треба сказати людям: "Заробляйте на життя, створюйте собі й іншим робочі місця. Ви є основою добробуту країни, ми вас чіпати не будемо".
Друге – це справедливість. Люди мають бути певні, що злодії будуть покарані і що є місце – суд, куди можна прийти й отримати справедливість. Коли ж величезна кількість громадян відчувають, що справедливості нема – починається Майдан або Врадіївка (районний центр на Миколаївщині, де влітку 2013 року почалися протести проти міліціонерів, які зґвалтували жінку. – "Країна") по всій країні. Якщо падіння економіки продовжуватиметься, населення біднішатиме, віри у справедливість не буде – в Україні може статися що завгодно.
Як може розвиватися ситуація в Росії?
– Один із варіантів – палацовий переворот – класичний для Росії. Другий – економічний колапс та інфраструктурний розпад. Третій – поява нової орди, що завоює Росію.
Китай такої загрози не становить. У нього інша стратегія. Він просто чекатиме, коли все впаде йому в руки. А от армія з 20 тисяч вихідців із Північного Кавказу здатна взяти Росію під контроль дуже швидко. Вони живуть у системі мислення?XII століття – з культом сили, перемоги, єдності, волі. Всі їх бояться. А російські силовики на місцях в такому випадку охоче виконуватимуть роль дрібних збирачів данини. Бо яка різниця, кому її нагору передавати?
Які виклики зараз стоять перед світом загалом?
– Двополярний світ, де протистоять один одному Захід і Радянський Союз, перестав існувати. Росія тужиться його відновити – але не може. З другого боку, західне суспільство перебуває у глибокій кризі: економічній, демографічній, ціннісній. Потрібен новий імпульс, і його може дати Україна, якщо перетвориться на економічного тигра. З іншого боку, поразка України стане поразкою всього демократичного світу, який не зміг захистити свої принципи. Тож розвиток подій у нас значною мірою визначатиме долю світу.
Є два шляхи розвитку суспільства і країни. Перший – європейський, коли суспільство потроху дорослішає, впродовж 300–400 років. І в міру свого дорослішання створює інституції, що змінюють політику. Це шлях британський, французький, американський. І є шлях азійський – японський, корейський тощо, – коли суспільство незріле, а є сильна влада, яка жорстко встановлює порядок, і суспільство потроху в ньому доростає до нових цінностей.
Україна не належить до жодного з цих варіантів. У нас нема 300 років на дорослішання й немає сильної влади. Можливо, існує третій шлях, коли спрацює фактор 15 відсотків соціально активного населення, що належать до організованого громадянського суспільства. За цей рік в Україні має все вирішитися. Наприкінці 2015-го точно знатимемо, як житимемо далі.
4 
35413
Коментарі
1