– "Празький" торт у магазинах і кафе не питайте, – попереджає керівник нашої туристичної групи, щойно в'їжджаємо до столиці Чехії. – Тут про нього ніхто не чув. Чехи люблять здобу, пироги.

Увечері їдемо трамваєм до Вацлавської площі. Там нас чекає екскурсовод Володя. 4 години водить Прагою. Наприкінці радить заблукати, щоб краще відчути місто. Кожному дарує карту.

Йдемо з подругою пробувати пиво й вепрове коліно – запечену свинячу ногу. Близько півночі вибираємося з ресторану. Міський транспорт у Празі ходить цілодобово. Рушаємо, як нам здається, в напрямку нашої зупинки. За два квартали розуміємо – заблукали. Згадуємо про карту, розгортаємо. Із під'їзду поряд виходять двоє чоловіків. Спостерігають за нами. Старший російською пропонує допомогу. Називається Олександром.

– Владимир, ты не против прогуляться и девочкам помочь? – звертається до свого друга. – Мы вас проведем к остановке. Я в Праге живу, друг из Беларуси приехал. Так вы из Киева? – перепитує. – Бывал при Союзе. Красивый город. И украинцы мне нравятся. Вот только скажите – когда вы Юлию Тимо­шенко из тюрьмы выпустите?

Ми з подругою робимо круглі очі, перезираємося.

– Та ми ж її не садили, – пробую віджартуватися. – То все Вітя. Як захоче – відпустять.

Олександр мій жарт не розуміє.

За тиждень відпочинку місцеві ще двічі згадують про Україну. Коли прошу порадити чеський шоколад на подарунки, дивуються:

– У вас же є Roshen.

Ще хвалили наших синоптиків.

– Я только на украинских и российских сайтах смотрю погоду. Наши никогда не угадывают. Сегодня по их прогнозу сол­нечно, – каже під час чергової екскурсії гід Володя.

І розкриває синю парасолю.

×