Під час цьогорічного саміту в Давосі, президент Порошенко заявив, що "Росія має бути членом Європи. Так буде сформована абсолютно нова система безпеки у світі".
Очевидно, йшлося про входження Російської Федерації до складу Європейського Союзу. Невідомо, чи таке стратегічне бачення є власною, визрілою після довгих роздумів, ідеєю президента. Чи черговим зразком письменницької творчості його майстерного спічрайтера. Але, можемо не сумніватися, що подібні ідеї в Україні сприймаються, як природні не лише працівниками великої білої офісної будівлі на Банковій. Адже багато жителів України досі міркують, що варто змінити Путіна в Кремлі на більш демократичного та ліберального керманича, як одразу вирішаться проблеми з окупацією Криму та Донбасу. А там вже й можна без проблем об'єднатися із "братнім російським народом" у "спільній європейській сім'ї".

Чи мають такі мрії якийсь стосунок до реальності? Припустімо, що справді, після падіння путінського режиму, до влади в РФ прийдуть не якісь там радикальні імпер-шовіністи, а симпатичні нашому офісному планктону ліберальні демократи. Як вони себе поведуть? По-перше, цю ситуацію легко змоделювати, пригадавши не таку вже й далеку історію Росії.

У 1991 році до влади в Кремлі прийшов президент-демократ Борис Єльцин разом із командою молодих лібералів (Собчак, Гайдар, Чубайс, Шахрай та інші). Нову російську владу радо вітали у країнах демократичного Заходу. Радо вітали її й українські ліберали та націонал-демократи. Але не пройшло й року, як ця влада продовжила традиційну загарбницьку політику стосовно колишніх "союзних республік". Розпочалася російська агресія на територію Грузії, де Єльцин підтримав так званих "сепаратистів" в Південній Осетії та Абхазії.
Демократична російська влада посилала "добровольців" та "казаків" (дуже часто це були банальні кримінальники, яких достроково звільнили з тюрем) воювати проти Молдови у Придністров'я. А коли у них там виникали проблеми, то у хід вступала регулярна російська 14-та армія на чолі з генералом Лебедем.

Саме демократична російська влада санкціонувала криваве придушення боротьби чеченського народу за свою незалежність. Зрештою, ми, українці, повинні добре пам'ятати, коли саме Україна була позбавлена права успадкувати радянський Чорноморський флот і коли, зі згоди "цивілізованого світу", на догоду Москві нашу країну було позбавлено права мати ядерну зброю.

І це ключовий момент – у разі приходу до влади новітніх "єльциних", того ж Навального чи Ходорковського, Російська Федерація продовжить свою зовнішню імперіалістичну та внутрішню централізаторську політику. І навряд чи ми зможемо повернути свої права на Крим та Донбас у повному обсязі за правління цих демократичних керманичів. Бо західний світ вже не буде сприймати нову ліберальну російську владу вороже. Повториться та сама ситуація, що й у часи Єльцина.

Ще більше проблем матиме Україна в разі гіпотетичного вступу Російської Федерації до Євросоюзу. Так вже склалося, що в рамках Європейського Союзу більший вплив мають економічно потужні держави так званої "Старої Європи" - Німеччина та Франція, насамперед. Ці країни диктують свою волю меншим і слабшим державам на Сході та Півдні ЄС. І саме еліти Франції та Німеччини найбільш схильні до пошуку компромісу та мирного вирішення проблеми навіть із нинішнім, деспотичним російським режимом в українському питанні.

Уявімо собі, що до влади в Кремлі прийдуть "ліберали", а Російська Федерація увійде до складу ЄС. Російська влада разом із союзними елітами Франції та Німеччини отримає небачений вплив на визначення європейської політики. І, відповідно, Україна, в рамках Євросоюзу, опиниться під не меншим, якщо не більшим, російським тиском, ніж у рамках так званого СНД. Чи воно потрібно українцям?

Може українському офісному планктону, а заодно вітчизняним політикам та журналістам, варто перестати зачаровуватися російською ліберальною опозицією? Може досить жити у інформаційному світі "Слона", "Сноба", "Медузи", "Еха Москви" та "Дождя"?

Україні варто усвідомити власний геополітичний інтерес. І мати власні амбіції у переформатуванні пострадянського простору. І жодні добрі європейці зі своїми цінностями не для продажу чи російські ліберали нам, українцям, у реалізації цих амбіцій не допоможуть.

×