Постійно переїжджаю по Києву. У кожній новій медичній картці – інші діагнози.

– Усі до мене приходять, і в усіх болить голова! І ніхто не знає чому. У мене теж болить. Як думаєш – сильніше, ніж у тебе? – вперше на прийомі у невропатолога Дніпровського району.

Відповідаю, що прийшла оформити обов'язкове щорічне лікування на денному стаціонарі. А саме сьогодні – маю чудове самопочуття.

– От бачиш! То тебе діти замучили або чоловік. Немає дітей? Кажуть, це допомагає. Але багато не рожай. Бо як будуть по голові стрибати, то знову боліти почне. А ще одна пацієнтка розказувала, що голова перестала боліти, коли руку зламала. Це типу болетерапія. Попробуй хоча б у гарячу воду ноги опускати.

Але краще всього – трудотерапія. Тобі б город скопати! Ця болєзнь нападає на бібліотекарів, вчителів, лікарів. Бо сидять у кабінеті, розсуждають, жалко їм усіх. У доярок голова не болить. Хіба руки відвалюються. Може, каплі від нервів приписати? По тобі ж видно, що психуєш.

Врешті знаходимо компроміс. Половину з припису Інституту нейрохірургії беремо до уваги, інше – відсіюємо. Бережемо голову. На лікування – з понеділка.

– Ну, іще одне дуже допомагає! – гукає лікар, коли вже тримаюся за ручку дверей. – Сходи в церкву й постав свічку. Мало лі, може згрішила по молодості. І якщо вже це не допоможе – в понеділок жду!

×