Подруга другий рік живе в Мозамбіку. Від місії ООН стежить за тим, як місцеві витрачають виділені на різні проекти гроші.

Місяць тому її відправили в далеке селище, де не було криниць. Жінки ходили по воду годину в один бік і годину - назад. Щоб полегшити їм життя, ООН виділила кошти на облаштування криниці в кожному дворі. Але після першого ж колодязя робота зупинилася. Подруга мала з'ясувати - чому.

Кілька днів вона ходила за місцевими, але ті говорити з нею відмовлялися. Дехто просто казав, що їм не треба ніякої допомоги. Найняті ООН працівники запевняли, що все готово - але люди не пускають їх у двори. Не дозволяють бурити навіть на вулицях, щоб кілька дворів користувалися одним джерелом.

Зрештою, якийсь чоловік пояснив:

- Розумієте, вашу криницю прозвали тут "джерелом сварок". У домі, де її викопали, чоловік із дружиною почали постійно сваритися. Коли жінка ходила далеко по воду, то зустрічалася з подругами. Дорогою спілкувалися, обговорювали проблеми, скаржилися на чоловіків, відпочивали від дітей. Так вона випускала пару й не несла злоби в сім'ю. А тепер, коли всі постійно вдома, з їхнього двору щодня чути сварки. Недурна людина придумала так далеко ходити по воду.

Подруга повернулася до місії. Довго міркувала, що написати у звіті, аби начальство зрозуміло, чому проект не можна реалізувати. Написала, що селянам достатньо однієї криниці.

А місцеві жінки й далі 2 години ходять по воду за село. І оминають "джерело сварок".

×