Командир одного із підрозділів 30-ї бригади ЗСУ стверджує, що внутрішня служба правопорядку в українській армії не працює, а командири підрозділів по-своєму займаються питаннями дисципліни на передовій. Про це 47-річний командир з позивним "Боцман" розповів Gazeta.ua в одному з укріпрайонів Луганщини.
З київськими волонтерами, що везуть допомогу українським бійцям, годину їдемо розбитою дорогою, минаючи колишні блокпости. На вулиці +3, яскраво світить сонце. На горизонті в полі з'являється силует БМП та великого намету. Майорить синьо-жовтий прапор. На в'їзді до опорного пункту стоїть кулеметник. Зупиняємось, волонтери зв'язуються з командиром.
Опорний пункт нагадує фортецю. По периметру бліндажі. Кілька бійців носять соснові балки, будують новий бліндаж. Широкоплечий командир "Боцман" виходить з одного, акуратно минає калюжі. На ньому гумові чоботи, на плечі автомат Калашникова. Запрошує до себе у бліндаж.
- Хто пішов у армію? Хлопці, яким не було куди діватись. Хто роботи не мав. Когось комісували, бо є знайомі в комісії. Є самостійні добровольці, а є такі, що могли не служити. У яких троє дітей і навіть неповнолітні. Дуже багато достойних, - розповідає Боцман. На його робочому місці висить український прапор. На перилі ліжка - РПГ. Час від часу чоловік підходить до телефону.
- Нам офіцерам повістки не присилали, а дзвонили. Представник воєнкомату дзвонить і питає "Так і так, знаєте яка ситуація". - "Знаю", - відповідаю. - "Воювати хочете?". - "Чоловіче, ти шо дебіл? Яка нормальна людина хоче воювати! - так йому і сказав. - Але, якщо треба - звичайно піду."
"Боцман" родом із Хмельницької області. У радянські часи відбував службу у Казахстані. Був командиром розвідгрупи та мотострілкової роти. Розлучений, має двох доньок.
- Верховна рада прийняла закон про те, щоб надати більше прав по наведенню порядку в армії командирам підрозділів. Є людина, що провинилась, причому серйозно, а ВСП (Внутрішня служба правопорядку. - Gazeta.ua) не працює. І покарати бійця неможливо. От випив він - який з нього боєць? Я пальцем пригрозив, у наряд поставив. Завтра відвезу у штаб батальйону, а там вони нічого не зроблять. У деяких батальйонах, які знаходяться у підпорядкуванні МВС, мають сухий закон, порядок. Так вони вважають. Але це ж не так. Так, вони намагаються з цим боротися - прив'язують до стовпа наручниками. Але якщо я буду робити так в армії, то що це за армія буде?
Чому бійці зловживають на передовій?
- Коли людина знаходиться вдома, вона під контролем. Є якась відповідальність перед рідними, сором перед дітьми. А сюди приїхав, у компанію таких же мужиків, тим більше зараз, коли не стріляють, все і починається. Карали за це роботою. Але щоб дати йому пилку і пиляв дрова, поряд треба поставити ще мінімум двох бійців наглядати. Я за ним бігати буду? Бувало відійдеш, а він спати пішов, бо ніякий. Таких приходилось звязувати і кидати на землю, поки не протверезіє. По-іншому не розуміє. Одне чучело, взагалі ніяке, с...ка, бл...дь, по-іншому сказати не можу, поїхав з флюсом в лікарню. Питань немає - людина захворіла. Хоча як солдат - сумнівний. Відправили ми його на базу. Так він замість того, щоб повернутися, напився, зламав ногу і поїхав в Україну героєм.
На учебці ті, хто зовсім не вживали - тут злетіли з котушок. Багато бійців, які поводили себе достойно, спокійні, дисципліновані, але в руках зброю толком не вміє тримати. Є ті, що з себе рейнджерів корчили, а тут піджилки тремтять і в крутих ситуаціях забуває, що у нього є певний сектор за який він відповідає і що в нього є задачі. Це основна проблема, яка мене хвилює, а так, в принципі, за великих рахунком забезпечення нормальне, боєприпасів вистачає, відносини у колективі теж нормальні. Є правда нюанси.
Які?
- Погана взаємодія між підрозділами, які підпорядковуються різним структурам. Ми вже самі тут, на найнижчому рівні, налагоджуємо зв'язок. Обмінялись контактами, постійно обмінюємось інформацією.
Як вирішуєте проблему з випивкою?
- В якості покарання беру з собою на розвідувальне чергування. Раз почали "Гради" стріляти. Так пацани одразу ж в бліндажі поховалися. Трохи протверезіли. Виходить - для того, що все зрозуміти, треба почути запах смерті? По-іншому виправити цю ситуацію нереально. Дзвонив я одному босу, полковнику, і кажу йому є така проблема. "І що мені зробити? Приїхати пізд..лєй навішати?" - відповідає. Так я це і сам можу зробити. Це полковник ВСП. Так що вже казати про інших.
Що варто було б зробити у такому випадку?
- По-перше тут має бути спеціальне приміщення. Тимчасове, щоб їх утримувати. Тут має бути штат, який повнен проводити розслідування. В кращому випадку, тих хто провинилися, відправляють на місце постійної дислокації. Там лежать собі на білих простинях, поки справи проти них порушуються, вони дзвонять сюди і розповідають, що їм добре як "сиру в маслі". Тобто, щоб звідси поїхати - треба нажертися, щоб тебе відправили подалі від вибухів і обстрілів. Нам розповідають, що проти них все таки порушують кримінальні справи, але не знаю як воно буде далі.
Як ставляться до вас місцеві?
- Місцевість, де знаходимось була під сепарами, але її звільнили. Дуже багато чоловічого населення знаходяться по ту сторону. У них тут дружини, діти. Самі подумайте, як вони ставляться до нас.
Чи збережеться Донбас у складі України?
- Колись може і буде, - запалює цигарку. - Найближчим часом - заморожений конфлікт. Сидимо на укріплених пунктах. Тут ми, а там вони. І обмін артобстрілами. Туди-сюди. Перемогти можна тільки у випадку тримання опорних пунктів і постійно проводити диверсійно-розвідувальну роботу. Якщо ми не можемо потягнути цю війну і треба буде її припиняти, то варто робити не просто буферну зону і залишатися на тих позиціях, на яких стоїмо, а вести ідеологічну боротьбу. Якщо нічого не зміниться і будуть так само здавати, як здали Дебальцево, ці самі хлопці, що підуть на дєбмєль будуть на тому ж Майдані.
Яка зараз ситуація на передовій?
- В учбовому центрі не скажу, що підготовка була на вищому рівні, але нам все таки дали можливість чогось навчитися. Згадати і відпрацювати всі навики. Навчання в центрі тривало чотири місяці. В кінці навчання настрій хлопців був не дуже. Настав день, коли треба їхати сюди. Якби не підтримка людей, то психологічний настрій упав би і тут на передовій. За двадцять з гаком років армія була розгромлена і протистояти зараз такому монстру як Росія - важко. Питання не стільки в людях та їх кількості, а в наявності техніки.
7 
79692
Коментарі