"Закінчилися продукти, хлопцям накипіло, і вони вирішили піти до військового прокурора" - каже Gazeta.ua боєць 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Андрій з позивним "Молдаван". Просить не називати його прізвища.

8 лютого бійці однієї з рот 53-ї бригади пішли маршем до військового прокурора у Миколаєві. Пояснили це вкрай поганими умовами служби на полігоні. Наступного дня полігон перевірила військова прокуратура, а волонтери привезли допомогу.

Раніше, на початку грудня, бригаду передислокували з передової на полігон Черкаське на Дніпропетровщині. Там поселили у наметах серед поля. Військові самі домовлялись про дрова. За місяць бригаду для бойового злагодження перевели на полігон Широкий лан у Миколаївщині. Їжу, воду та намети привезли за кілька днів по тому.

Звідки бригада прийшла до Черкаського?

- Я в ній уже дванадцять місяців. За цей час бригада служила тільки на першій лінії оборони. У Станиці Луганській. Від міста Щастя до кордону із Росією тримали близько 38 кілометрів оборони. У травні 2015 року нас відправили на ділянку від Горлівки до Донецька. Дислокувались в Авдіївці, Верхньоторецькому та Новгородському. Там прослужили до кінця листопада.

У кінці листопада нас вивели для бойового злагодження на полігон у Черкаському. Бійці четвертої та п'ятої хвилі здивувалися, навіщо злагодження перед самим дембелем. Тим більше, що ми весь час були на передовій.

Вам говорили щось про умови, які вас очікують у Черкаському?

- Ми розуміли, що їдемо на полігон та будемо жити у наметах. Хлопці не боялися цього, бо раніше вже пересиджували в окопах під дощем і "Градом". Умови були не дуже. Кінець листопада - не той час, аби серед поля розбивати намети. Ми швидко окопались. Поставили їх, ще коли було сухо. Обсипали землею та піском, аби всередину не потрапляла вода. Було майже сухо. Як почалися дощі та сніг перед Новим роком, затопило деякі намети, але небагато. Польові кухні у Черкаському працювали. На полігоні дислокувалися більше 3,5 тисяч чоловік. У кожному наметі - по 18-22 людей.

Які були проблеми?

- За наказом начальства мій підрозділ охороняв периметр бригади. Мали ловити п'яних солдатів і доставляти їх командуванню. Одночасно цим бригада рятувала життя алкоголікам. Часто були настільки п'яні, що не доходили до наметів і замерзали у полі.

З вересня до листопада 2015 року на передовій було не більше десяти двохсотих (загиблих - Gazeta.ua) у боях. За час перебування у Черкаському — шість чоловік. В одного не витримала печінка, один перепив, третій та четвертий захлинулись блювотними масами, п'ятий згорів у населеному пункті, теж п'яний.

Доходило до того, що ми не раз ловили таксистів, що возили сурогатний алкоголь, і передавали їх місцевому РОВД.

Чого не вистачало?

- Був великий казус з дровами. Спочатку привезли дві машини паливних брикетів. Потім щоденно з лісництва у бригаду приїздили сім машин із дровами. На один намет у мороз потрібно вісім мішків дров на добу, щоб протриматись в економному режимі. Це коли вдень горить одна буржуйка, а вночі — дві. Якщо дрова не дубові, то йде і 12 мішків. Сім машин дров могли забезпечити на добу 21 намет, а їх у містечку стояло більше 200. Так було у Черкаському останні два тижні.

Кожен підрозділ завдяки своїй кмітливості розпочав процес виживання. Мої хлопці забирали у таксистів незаконну горілку, яку ті збиралися продавати солдатам. Міняли її на дрова у лісника. Такі дії нас рятували. А коли у січні нам підвищили зарплату до 6,8 тисяч гривень, я запропонував підрозділу оптимальний вихід. У кожному наметі живе по 20 людей. Кожен скинувся по 150 гривень. Заправили за свої гроші військовий автомобіль, поїхали до Дніпропетровська і купили на кожен намет по півтори тонни паливних брикетів.

Ви комусь скаржились у Черкаському? Чи правда, що бригаді погрожували, били і забирали військові квитки за скарги?

- Ні. Тут сильні перекручення. Фізичну силу могли застосовувати, але тільки до алкоголіків, і я такого не бачив. Військові квитки дійсно забирали. Там робили помітку про надмірне вживання алкоголю і потім позбавляли премії. Ходить плітка, що бригаді погрожували розвідкою, та я не знаю нічого про це.

Комбригу ми говорили на щовечірній нараді про відсутність дров та палива, проте ніякої реакції на ці скарги не було.

Вас перевели у Широкий лан після скандалу через погані умови у Черкаському?

- Ні. Думаю, ті, хто піднімав шум у Черкаському, ліниві. Насправді всі проблеми там ще можна було вирішити порівняно із Широким ланом. Там не було бані, але керівництво лояльно ставилося, коли солдати їхали у найближчі населені пункти. Мої бійці раз на три-чотири дні їздили помитись і випрати речі.

Життя у Черкаському нам здалося п'ятизірковим готелем порівняно із Широким ланом. Тут земля набагато нижча та інший ґрунт.

А на Широкий лан нас кинули для проведення бригадних навчань. Ми виїхали сюди вісім днів тому, 2 лютого. Бригада повністю доїхала за чотири дні.

З якими умовами ви зустрілись на Широкому лані?

- З нелюдськими. Командування організувало переміщення бригади так, що спочатку приїжджає особовий склад, а за дві-п'ять діб - намети, тиловики, забезпечення. Першу та другу добу ми ночували у вагонах, бо не привезли наметів. Потім по коліна у болоті до півночі за допомогою ліхтарика намагалися їх встановити. Усередині наметів — по кісточки болота, вогко. На полігоні жодного армійського туалету. Солдати ходять у чисте поле. Тільки вчора ми почали отримувати гарячу їжу, доти були сухі пайки.

Тільки сьогодні мають доставити дрова та вугілля. Доти користувались дровами, що купили за свої гроші на Черкаському полігоні. При переїзді ми повністю напакували бойову гусеничну машину брикетами.

Також обіцяли привезти якийсь відвальний шлак, щоб насипати доріжки на полігоні. Бо зараз болото час від часу доходить півметра заввишки.

Питна вода поки привізна і сумнівної якості. З'явилася на другий-третій день після приїзду.

Чому вирішили іти маршем у Миколаїв?

- Вже важко було терпіти. Хлопці переночували на станції без наметів, потім - на полігоні у повній темряві по коліна у бруді. Зранку, коли закінчилися продукти, хлопцям накипіло, і вони вирішили піти до військового прокурора.

Пішла половина роти одного з батальйонів. Вони молодці, бо пустили другу хвилю незадоволення і розголосу.

Є реакція після походу?

- Є. По-перше, ми відчули активну діяльність волонтерів. Їм вдалося скоординувати дії командування бригади із допоміжними службами бригади. Наприклад, зі службою командування "Схід". Уже вчора приїхали співробітники військової обласної прокуратури і на власні очі побачили наші умови. Деяких бійців вчора відвезли у Миколаїв помитися. Домовились із військовою частиною у Широкому лані, щоб могли ходити у їхню баню. Це близько трьохсот людей на добу.

Завдяки волонтерам почалось налагодження поставки матеріалів для нормального життя. Коли я від'їжджав сьогодні з полігону, поїхали автомобілі за дошками, вугіллям та відвальним шлаком.

Сьогодні полігон відвідав начальник Генерального штабу Збройних сил України Віктор Муженко. Сказав, що винних знайшли. Аби не було чарівного копняка від волонтерів, бійців і прокуратури, цього б не було.

Хто винен у цій ситуації?

- Тилові служби. Неправильно побудували переміщення бригади. Неправильно вибрали місцевість. Спершу мали б відправити тиловиків, аби до приїзду бійців уже працював продовольчий склад, була організована проводка електрики, централізований підвіз води, дров.

Навіщо першими відправляти перший батальйон, а не роту матеріального забезпечення? Навіщо останніми відправляти продовольчі служби? Наша армія зараз відображає стан держави. Почала перетворюватись на УПА — українську паперову армію, де немає справжніх рішень, є тільки рішення на папері і розподіл грошей.

×