Про втому українців від війни, про невиконання владою законів щодо учасників АТО, про те, що сьогодні рівень корупції у країні – найвищий за роки незалежності, про необхідність реальних реформ і про те, що Міністерство оборони варто ліквідувати й створити з нуля нове - в інтерв'ю Gazeta.ua розповідає голова громадської спілки "Громадська варта", яка допомагає військовим, колишній народний депутат, член президії Аграрної партії, 53-річний Едуард ЗЕЙНАЛОВ.

- Головна проблема демобілізованих військових – працевлаштування. Людина повертається з війни, а трудитись ніде, - каже Зейналов.

 

Чому ця проблема стала номером один?

- Більшість хлопців-військових - із сіл. Повертаються додому, а фермера, у якого працювали, вже немає. Так само - з малими підприємствами. Вони масово закриваються.

Часто робочі місця бійців бувають зайняті. Тих, хто працює замість них, не викинеш надвір. Якісь роботодавці можуть чекати рік чи півтора, а якісь - ні. А що швидше демобілізованого працевлаштувати, то скоріше він пристосується до мирного життя.

Днями на Майдані прощалися із сімома бійцями 72-ї бригади, які загинули під Авдіївкою. Прийшли військові, демобілізовані, волонтери, батьки, чиї сини загинули раніше, журналісти. Близько двох тисяч людей. Але майже не було просто бажаючих попрощатися із загиблими. Люди втомилися від війни, яку не називають війною.У Києві, Черкасах, Житомирі вона не відчувається. У маршрутках і надворі говорять про тарифи, гроші, ціни на продукти. Але щодня гинуть люди. Ми втрачаємо колосальні ресурси - людські, фінансові. Однак усі звикли до цього. Добре, що журналісти почали називати прізвища загиблих. Раніше це була суха статистика. За три роки війни суспільство виросло. Але й втомилося.

Якою б не була радянська пропаганда, ми знали героїв Другої світової. Хоч багато були вигадані. Зараз із війни повертаються справжні герої. Хіба про них розповідають у школах? Хіба чиновники організовують зустрічі з дітьми? Ні. А хлопцям є про що розказати. Це було б корисно і для бійців, і для дітей. Але цим займаються лише волонтери. А має робити держава.

 

Як подолати байдужість? Запровадити військовий стан?

- Військовий стан на Луганщині і Донеччині потрібен давно. Нам розповідають, наприклад, що Маріуполь отримує воду з окупованої території. Якщо цей баланс уже вибудуваний, то як воєнний стан його порушить? А це - мало не головний аргумент проти його впровадження. Таке рішення зробило б оперативною систему управління цими територіями. Чиновники мали б зовсім іншу відповідальність за саботаж.

Як оцінюєте реабілітацію бійців?

- Україна майже не має досвіду у подоланні посттравматичного синдрому. Він є у США й Ізраїлю, які десятки років ведуть бойові дії. Мають відповідних фахівців. Сподіваюся, навчать наших.

На руках не вистачить пальців перераховувати усіх, хто займається цим в Україні. Міністерства охорони здоров'я, освіти, оборони, соціальної політики. Але система не працює. Потрібен окремий орган з окремим фінансуванням. Компактний, не з сотень чиновників, на утримання яких потрібні великі кошти.

Військовим не допомагають чи майже не допомагають. Приходить демобілізований боєць до реабілітаційного центру. Там сидять гарні хлопці і дівчата. Але вони не бачили війни. Це викликає у бійців негатив. Не розуміють, як двадцятирічна дівчина може вивести їх із посттравматичного синдрому. Це мають робити досвідчені фахівці. Також - ті, хто пройшов війну і сам здолав цей синдром. Ветеранів треба залучати до реабілітаційних програм. Навчити і дати їм працювати. До таких підуть, бо вони говорять однією мовою з демобілізованими. Зараз це роблять окремі волонтери.

Вони розбестили посадовців, бо виконували їхню роботу. Армію забезпечують більш, ніж наполовину.

 

Бійці АТО можуть отримувати земельні ділянки від держави.

- На практиці - це проблема. Хлопці змушені ходити й вибивати землю. Немає системи, щоб боєць повернувся з війни й отримав ділянку. Волонтери допомагають їм, вигризають ділянки у держави.

У Кропивницькому це мало такий вигляд. Боєць писав заяву, а йому сказали: "Вкажи, де ділянка, і ми подивимося, чи зможемо виділити її". Вона виявляється зайнятою. Йому кажуть знайти іншу. А потім пропонують десь на звалищі. Так тривало, поки громадські організації не почали надавати бійцям юридичну допомогу.

Торік створили координаційну групу, склали списки воїнів, написали заяви з юристами. Поставили умову: якщо за місяць не буде ділянок, заблокують облдержадміністрацію. Там пропонували завезти хлопців під Верховну Раду, щоб ті вимагали надати області ділянки для військових. Але цей номер не пройшов. Бійці наполягли на своєму. Вони своє завдання виконали на фронті, а цим мають займатися чиновники. За півтора місяці змінилися троє голів обласного земельного кадастру, але понад половина бійців отримали нормальні господарські ділянки.

Чому доводиться "вигризати" землю?

- Зараз рівень корупції в країні найвищий за роки незалежності. Повна кругова порука. Це йде згори. На конкурсних засадах не призначили жодного посадовця. Ні в податковій, ні в Національному антикорупційному бюро. Призначені імітують боротьбу з корупцією внизу й покривають тих, хто її організовує зверху. Саме тому владу обурює те, що ветерани перекрили постачання контрабанди на Донбас. Не вугілля, бо його за накладними пропускають. І це обурює не контрабандиста дядю Васю, а народних депутатів і міністрів.

Взяти в оренду гектар землі коштує 300-500 доларів. Це хабар чиновнику земельного кадастру. Над ним зверху сидить шеф, який його призначив. У того - політичний дах, який поставив його на посаду за партійною квотою. Чиновник кадастру має "план" - підняти нагору, приміром, 200 доларів з гектару. Приходять атовці: "Дайте нам на тисячу бійців дві тисячі гектарів". На Кіровоградщині 1,7 мільйона гектарів орної землі. Розпайовано близько 1,2 мільйона. Залишаються 500 тисяч, які належать державі. В області близько 8 тисяч бійців, які пройшли війну. Невже важко дати їм 16 тисяч гектарів із 500?

Але якщо перемножити їх на 200 доларів за гектар, виходить три мільйони. З учасників АТО чиновник не візьме гроші. А нагору передати - треба. Там скажуть: "Ти нам про атовців не розповідай". Цю мафію продавити майже неможливо. А такі плани поборів є в усіх органах державної влади.

Через це страждають бізнес, громадяни. Волонтери не можуть зібрати необхідне для армії. Раніше машин не вистачало, щоб відвезти все військовим. Тепер не так просто дістати десять банок меду. Не тому, що люди не хочуть давати. Просто підприємців розорили, а люди збідніли.

 

95 відсотків бюджетних грошей, виділених Міноборони, мають іти на забезпечення армії: харчі, одяг, пальне. Зброя і боєприпаси сюди не входять. Це 120 мільярдів гривень. Якщо розділити на 250 тисяч військових, виходить колосальна сума на одного. Але за фактом вони трохи краще одягнені і нагодовані, ніж на початку війни. І все. Куди діваються гроші, якщо волонтери досі возять їжу, ліки, засоби гігієни, теплий одяг, кабель, труби? Неможливо видрати для дислокації бійців навіть покинутий санаторій. 17-му батальйону 57-ї бригади ніде базуватися. Живуть у наметах на Херсонщині. Там є напіврозвалена дорожня будівельна дільниця. Має комунікації й ангари, у які можна поставити техніку. Вже рік просять - безрезультатно.

При мені підполковник у Маріуполі телефонував у штаб. Ми привезли теплі речі. Військові саме робили бліндажі. Попросив, щоб дали ліс. Керівник штабу відповів: "Який ліс? У тебе що, волонтерів немає?".

В армії є різні люди. Але красти на передовій не в кожного рука підніметься. Там значно менше цього.

Як урегулювати питання пільг, щоб усі ветерани були в рівних умовах?

- Землю дають за місцем проживання. Не можуть усім виділити в Києві. Компенсувати грошима складно. Як встановити межі цієї суми? Головне, аби боєць відчував, що потрібен державі. В Ізраїлі ідуть в армію, бо це відкриває потім багато можливостей. Компанії, які беруть на роботу учасників бойових дій, отримують пільги. Мають перевагу на тендерах, у податковому навантаженні. Коли боєць повертається до мирного життя, його чекають на роботу в десяти місцях. Можуть учитися безплатно й поза конкурсом. Раз на рік - безкоштовно злітати. Мають пільги на проїзд у міському транспорті. І ніхто не жаліється.

У нас теж є підприємці, які беруть атовців на роботу. Ставляться до них з повагою. Але не отримують пільг. Держава має зробити це системою.

Уже понад 150 тисяч українців пройшли війну. Мають право вимагати від держави особливого ставлення. Не варто доводити їх до точки кипіння. Це буде не той Майдан, на якому співали пісні і махали прапорами.

 

Чи допомагає держава громадським організаціям, які підтримують бійців?

- Держава - ні. Окремі чиновники - так. У Кропивницькому губернатор ставиться з розумінням.

Держава ж не тільки не допомагає, а навіть навпаки. Часто у компанії, які дають волонтерам гроші, одразу приходить податкова. Передали військову форму на мільйон, наступного дня чекайте гостей. Приходять і викручують руки: де взяли гроші? Таке враження, що податковою керує Путін.

Волонтери співпрацюють з Міністерством оборони?

- Офіс нашої організації "Громадська варта" - у приміщенні швейної фабрики "Зорянка" у Кропивницькому. Це велике підприємство. У нас виникла ідея робити там захисні костюми, бронежилети і форму. У травні 2014-го поїхали в Ізраїль, зустрілися з представниками компаній-виробників. Одна виявила бажання зробити спільне підприємство. За шість годин мали дозвіл їхнього Міноборони. Я два місяці намагався отримати подібний в Україні. Пройшов усі інстанції - від Адміністрації президента до Генерального штабу. Закінчилося нічим. І це навіть не тендер, а звичайний документ.

Яка ситуація з тендерами?

- Позаторік Міноборони оголосило тендер на пошив форми на 100 мільйонів гривень. Фабрика "Зорянка" брала участь. До нього залучили волонтерський центр міністерства. Тендер виграла компанія, зареєстрована в донецькій лазні. Коли зчинилася буча, в Міноборони сказали, що то стара реєстрація. Мовляв, вони вже в Києві. Добре, покажіть, де шитимуть форму на 100 мільйонів? Відповіли, що то не їхня проблема. Довго розбиралися. Зрештою анулювали тендер. Але чотири місяці втратили. Армія не отримала форму своєчасно.

У Міноборони кажуть, що електронні закупівлі виключають корупцію.

- Комплект якісної форми не зробиш дешевше, ніж за 500 гривень. Або її виготовлять з якоїсь гидоти, яка горить. Думаю, не без участі російських спецслужб з'являється фірма, яка ставить 300 гривень за комплект. Усі розуміють, що це - нереальна ціна. Але в електронному конкурсі вона виграє. Ніхто не поцікавився потужностями, репутацією фірми, зразками форми, якістю тканини. Бувало, вигравала одна ціна, а її потім підвищували. Те саме відбувається зі зброєю, їжею й усім іншим.

Як це змінити?

- Потрібні реальні реформи. А у нас їх проводять так, що на посадах лишаються ті самі. У судах, прокуратурі, податковій, Міноборони.

Будь-яка реформа буде болісною. Зараз краще створити нове Міністерство оборони з нуля й передати йому в управління те, що залишилося. Старе - відрізати. До "Жигулів" можна приварювати нові деталі, підвіски, амортизатори, але це все одно буде стара іржава залізяка. Без глобальних потрясінь нам не вдасться перейти до нової якості держави. Чим раніше наважимося на них, тим скоріше подолаємо найважчу частину шляху.

×