"Я ніколи не був сентиментальною людиною, але до цих пір не можу стримати сліз, коли чую пісню "Пливе кача". Досі перед очима той темний Майдан Незалежності, коли я почув вперше цю пісню", - згадує події 18 лютого 2014 року Георгій Тука.

Gazeta.ua продовжує серію історій про Майдан очима різних людей. Це спогади, думки, оцінки учасників подій, політиків, митців, іноземців, експертів. Цикл публікацій присвячуємо третій річниці Революції гідності.

У 2014-му році разом з іншими волонтерами Георгій Тука створив громадську організацію "Народний тил". Був головою Луганської обласної адміністрації. З квітня 2016-го заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.

"18 лютого на Інститутській ми почали розбирати бруківку. Коли нас відтіснили з Маріїнського парку, утворили два-три живі ланцюжки. Хлопці попереду жбурляли каміння, а решта виколупували його, розбивали на шматки, передавали одне одному. Вирішив, що мені досі 25 років, поперся в передню ланку з каменюкою, жбурнув. Вона полетіла не на 50 метрів, а на 5. Отримав вивих плеча і зрозумів: моє місце – в тилу. Пішов колоти каміння.

За словами Туки, одне з найбільших вражень під час Майдану - різні люди, які там зібрались.

"Поруч була жінка на вигляд 70 років. У чорних туфлях на шпильках, у коротенькій світло-сірого кольору шубі з песця. На голові гламурний капелюшок, тонкі рукавички. Вони через 10 хвилин перетворились на лахміття. Ми разом кололи каміння. Потрапили у завал. Хочу помилятися, але, здається, її тіло бачив потім серед загиблих.

За його словами нинішнє розчарування людей може призвести до появи нового Януковича.

"Був дуже високий рівень мотивації і прагнення змін та віри в них. Зараз – розчарування. Але з погляду історії України, Майдан важливіший для розвитку держави, ніж втрата Криму й Донбасу" - каже Тука

×