– Захаді, друг! У нас очєнь вкусна! – запрошує до ресторанчику зазивало в Стамбулі.

Відрізнити українську від російської чи білоруської туркам важко, тому звертаються "общєпанятним". Біля рибного ринку – купа ресторанчиків, у кожного свій зазивало. Заходимо з дружиною в один: просторо і багато вільних місць, хоч у сусідньому – яблуку ніде впасти. Не встигаємо присісти – приносять на величезних тацях кілька свіжих рибин на льоду. Кажуть: обирайте, ми її купимо, приготуємо і подамо. ­Намагаємося дізнатися ціни на страви. Але офіціанти вдають, що не розуміють, а зазивало – що не встигає всім відповісти. Нарешті приносять меню. Ціни шалені. Така вечеря нам не по кишені, тому вирішуємо купити рибину на ринку і приготувати вдома. Тільки-но виходимо на вулицю – за нас беруться інші зазивали.

Зачем меню? Покупай риба, ми пріготовім

– Зачем меню? Покупай риба, ми пріготовім. Платіть только за то, что готовім. За каждого 5 лір. Вибірай любой риба, – каже Ніколас, зазивало сусіднього ресторанчика.

Пояснює, що в попередньому купують рибу дешево, а туристам продають із подвійною, а то й потрійною націнкою. Розраховують на дуже багатих, або на тих, хто посоромиться встати й піти.

Ніколас радить, яку рибину краще взяти і як приготувати – запікати чи смажити на грилі. Додатково приносять хліб і салати. ­Пояснюють, що рибу без салату їсти не можна. Наїдаємося досхочу й розраховуємося. Виходить майже вдвічі дешевше, ніж пропонували в першому ресторані.

Дякуємо офіціантам і Ніколасу, залишаємо хороші чайові. Обіцяємо повернутися наступного дня. Проходимо повз перший ресторанчик – там і далі багато вільних столиків.

×