Між тим, за спостереженнями на вулицях столиці, українську мову чути чимдалі частіше. У Західних областях мовна ситуація стабільно українська. Звідки ж такі цифри, а головне - які причини того, що подолати зросійщення не вдається так швидко, як хотілося б?

"Спираючись на документи, показати, що русифікація України ніяк не була самочинним, природнім процесом, а цілеспрямованою державною політикою всіх російських режимів, починаючи від виокремлення московських правителів з-під залежності ханів" - таку мету ставлять перед собою Роман Сушко й Мирослав Левицький, які уклали "Хроніку нищення української мови".

Наводимо тут часткову хронологію русифікації України.

1626 - наказ синоду російської церкви митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завезти московські видання.

1627 - указом московського царя Михаїла Федоровича та його батька патріарха Філарета-Федора постановлено книги українського друку зібрати й спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги.

1677 - наказ московського патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші, "не сходные с книгами московскими".

1709 - указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською, звіряти з московським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1720 - наказ царя Петра І: "В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было".

1759 - синод російської церкви видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.

1763 - указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1784 - за розпорядженням синоду київський митрополит Самуїл наказав, щоб у всіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу "голосом, свойственным российскому наречию".

Подвергать запрету всякое малоросийское слово как по существу вредное и опасное для государственного единства

1824 - міністр освіти Російської імперії Олександр Шишков видав розпорядження: "Воспитание народное по всей империи, несмотря на разность вер и языков, должно быть чисто русское". "Цензурный режим в отношении малоросийской письменности" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малоросийское слово как по существу вредное и опасное для государственного единства".

1863 (18 липня) - циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Павла Валуєва - таємне розпорядження, адресоване Київському, Московському та Петербурзькому цензурним комітетам - про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.

1876 (18 травня) - таємний (Емський) указ Олександра II про повну заборону українського письменства. Він посилював Валуєвський циркуляр: тепер заборонили друкувати українською мовою оригінальні та перекладні твори (навіть тексти до нот), завозити українські книги й брошури, надруковані за кордоном, ставити українські вистави, влаштовувати концерти українських пісень та декламацій.

1888 - Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

1905 - Комітет міністрів Російської імперії, очолюваний Сергієм Вітте, відкинув прохання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1910 - Уряд Петра Столипіна своїм циркуляром зарахував українців до "иноверцев" і заборонив будь-які українські організації, незалежно від їхніх цілей.

1914 - захопивши Галичину, російська окупаційна адміністрація спалила бібліотеку й друкарню Наукового товариства ім. Т. Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації. В один день російські завойовники перевели всі українські школи на російську мову, звільняючи тих учителів, котрі не могли або не хотіли нею викладати.

1926 - лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" із санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".

1938 - рішення РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР". На виконання цього рішення РНК УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили постанови "Про обов'язкове вивчення російської мови в неросійських школах України" та "Про реорганізацію шкіл на Україні".

1946 - постанова Ради Міністрів Радянського Союзу "Про затвердження українського правопису, наближеного до російського". Український правопис ще більше  наближено до російського.

За перші сім років дії закону кількість українських шкіл в Україні зменшилася майже на дві тисячі

1959 (17 квітня) - Верховна Рада УРСР прийняла закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР". Ставилося питання про переведення в школах союзних республік їх національних мов на статус необов'язкових, факультативних. За перші сім років дії закону кількість українських шкіл в Україні зменшилася майже на дві тисячі.

1961 - ХХ з'їзд ЦК КПРС проголосив політику "злиття націй". "Треба з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків", - ішлося у настанові ідеологічним та каральним органам СРСР.

1970 - наказ Міністерства освіти СРСР про написання й захист усіх дисертацій лише російською мовою.

1983 - Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік".

1989 - Постанова ЦК КПРС "Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі - російську". Те ж саме було в проекті Конституції М. Горбачова.

2010 (25 березня) - наказом міністра освіти і науки Дмитра Табачника скасовано обов'язкове складання випускних тестів державною мовою.

2012 (3 липня) - Закон "Про основи державної мовної політики", який загрожує значним звуженням сфери використання української мови в ключових сферах життя в більшості регіонів України.

×