В 1878 році 31-річний вчений-агроном Сергій Прокоф'єв, з молодшою на десять років дружиною Марією, приїхали в Сонцівку Катеринославської губернії (нині село Красне Красноармійського району на Донеччині). Планували на три роки, але залишились на все життя. Тут, в них народився син, майбутній композитор Сергій Прокоф'єв.
Молоде подружжя продало своє неприбуткове господарство в селі Миколаївка Смоленської губернії і погодились на пропозицію університетського друга, власника Сонцівки Дмитра Сонцева покерувати його володінням.
Угіддя Сонцівки включало понад 6 тисяч гектарів землі, з них сотні гектарів цілини. Село розкинулось в межиріччі Солоненької та Щурового струмка. Влітку вони майже пересихали, але навесні ставали бурхливими потоками і зносили містки. По балках росли тополі, верби та вишні. В долині, де річки сходились, ріс сад на 20 гектарів. Біля садиби був ще один сад на гектар-два. Сонцівка нараховувала близько тисячі селян.
"Пять улиц раскинулись пауком от центра в разные стороны. На пригорке стояла церковь, на другом склоне — школа. Дом, в котором мы жыли, был одноэтажный, приземистый, белый с зеленой железной крышей. С одной стороны над ними высился тенистый каштан, под которым я любил играть в жаркие дни, с другой — ряд белых акаций. Комнаты с белыми стенами и желтыми полами, не очень маленькие, но с низкими потолками. В углах в кадках фикусы, филодендроны и небольшая пальма. Всех комнат девять, не считая конторы, девичьей, кладовых. Кухня в отдельном здании. Дальше три конюшни, четыре амбара, службы, кузница, свинарник. Еще дальше — овчарни и чабарни. В обоих садах — баня, пасека, малинник и огород с искусственным орошением", - згадував Сергій Прокоф'єв у книзі "Автобиография".
За домовленістю із Сонцевим, батько майбутнього композитора отримував за рік 1200 карбованців зарплати і двадцять відсотків від доходів. Спочатку прибутки володіння були мізерними, але за десять років почало виходити 40-60 тисяч карбованців в рік. За Прокоф'єва почали з'являтись парові косарки і молотилки. Почали вирощувати троянди, курильський чай, лілії, іриси. Утримувалось 4 тисячі корів. Вовни із сонцівських овець було на 80 возів. Її, запаковану у великі мішки, везли на вокзал, а звідти на ярмарок в Харків.
До народження Сергія у Прокоф'євих народились доньки Марія та Люба. Перша дівчинка померла коли їй було два роки. Мала проблеми із зубами, які переросли в запалення мозку. Друга — в дев'ять місяців, коли почали прорізатись зуби.
"Передние зубы, выдававшиеся у моей матери вперед, по видимому, трудно прорезались у детей. Такие же зубы были у меня и моего сына, - зауважував згодом композитор. - Ввиду опасных явлений, которые сопровождали прорезывание зубов у моих старших сестер, подруга Олечка уговорила мать, чтобы она не кормила меня сама, а взяла кормилицу. Чужое молоко, по ее мнению, могло ослабить угрозу. Мне взяли здоровую деревенскую девушку, имевшую незаконного ребенка. Молока у нее было на двоих. Зубы мои прорезались благополучно.
До трех лет меня водили в платьице, может, потому, что донашивал платья старшей сестры. Однажды, когда меня взяли в церковь, где была давка, мать тихонько продвинула меня в алтарь, чтобы не затолкали. Священник сердито покосился: девочкам в алтарь нельзя. Мать зашептала: "мальчик, мальчик..." - и отец Андрей снисходительно закивал бородой."
Сергій любив спостерігати, як мати грала на роялі. Почав сам сідати і підбирати ноти. Якось він прибіг до неї із папірцем розписаним нотами і вигукнув: "Вот я сочинил рапсодию Листа". Йому було п'ять років. Мати була змушена пояснити значення цих слів і розпочати регулярні заняття музикою. Ту, першу мелодію він назвав "Індійський галоп". Дорослі тоді часто говорили за голод в Індії і це відобразилось в назві.
Другим захопленням хлопця, яке з'явилося в ті роки і надалі супроводжувало протягом всього життя були шахи. Грати навчив троюрідний брат, який був студентом і приїжджав до них в гості. Найчастіше компанію Сергію складала покоївка матері Марфуша. "Только в ее лице я встретил более или менее серьезного противника, - остальные больше переставляли фигуры" - згадував Прокоф'єв.
З Марфушею вони організували велике змагання із 20 партій. Грали протягом кількох місяців. Всі партії записували. Дванадцять виграв Сергій, шість — Марфуша, дві закінчились нічиєю. "Как раз по одной из этих ничьих можна судить об уровне нашей игры: у меня остались ладья, слон и конь; у Марфуши только конь. Пробившись с полчаса в попытках реализовать свое преимущество, я написал внизу длинной записи: "трудно или скорее невозможно сделать мат".
Все ж більшість часу Сергій віддає музиці. На початку літа 1902 року Прокоф'єви запросили у Сонцівку 28-річного випускника консерваторії Рейнгольда Глієра. Він став щоденно по дві-три години займатись музикою із сином господарів. Через два роки Глієр взяв свого вихованця в Петербург. Коли із творчістю Прокоф'єва ознайомився Римський-Корсаков, то порекомендував вступати до консерваторії.
"С осени решили переезжать в Петербург. Рисовалось это так: переезжали мать и я, осенью отец навещал нас, на Рождество мы ехали к отцу в деревню, в марте он снова приезжал в Петербург, а лето все вместе проводили в Сонцовке", - згадував композитор.
З того часу він почав своє активне творче життя. З початком революції Прокоф'єв виїхав за кордон – США, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія. Гастролював із фортепіанними концертами, писав музику. Одружився з іспанкою Ліною Кодіна, яка народила йому двох синів Олега і Святослава. З 1936 року жив у СРСР.
"Игра судьбы. В 48-м году именно с подачи Сталина Прокофьева и многих других композиторов, Шостаковича, Мясковского, громили. Старались уничтожить. И вот Сталин как будто забрал Прокофьева с собой, - відізвався композитор Карен Хачатурян про смерть Сергія Прокоф'єва пізнов вечері 5 березня 1953 року. За 40 хвилин до нього помер Сталін. – Не было никаких сообщений, у нас тогда была одна новость и одна смерть - Сталина. Только в конце месяца появилась заметка".
Організувати поховання композитора було важко. Дружина просила про допомогу композитора Тихона Хрєннікова. Він був членом ЦК і членом поховальної комісії Сталіна. Лише після звернення до Хрущова йому дозволили пізно вночі 6 березня привезти домовину для покійного композитора додому і перевезти тіло до Союзу композиторів.
"Cообщение о смерти Прокофьева передавали друг другу по телефону, - згадував нещодавно композитор Томас Корганов. - На следующий день в консерватории мы стали собирать деньги на цветы Прокофьеву. Нашли в каком-то питомнике на Ленинградском шоссе последние остатки цветов в горшках. Конечно, никто не спрашивал: для кого цветы, были уверены — Сталину. Гроб с телом Сталина стоял в Колонном зале, и весь центр был в оцеплении. Но Тихон Хренников сумел как-то организовать доставку гроба с телом Прокофьева из проезда Художественного театра, композитор жил в доме напротив МХАТа, в Дом композиторов на 3-й Миусской улице. Мы привезли цветы в Дом композиторов, у гроба Прокофьева стоял почетный караул из музыкантов и студентов консерватории. Сначала народу было немного совсем, а потом — всё больше и больше. Около Прокофьева постоянно были люди."
Поховали Сергія Прокоф'єва на московському Новодівочому кладовищі 7 березня.
4 
35413
Коментарі