Фото, як виглядали вулиці окупованого Києва 1941-го

Тіла вбитих киян на бульварі Тараса Шевченка. Праворуч колишня Промакадемія, будинок № 74 (нині проспект Перемоги, 8). Убиті, що лежать уздовж бордюру, імовірно євреї, одні з тих, хто 29 вересня не з'явився за розпорядженням окупантів на пункт збору. Майже всі перехожі дивляться перед собою або в об'єктив; лише деякі - на трупи. Ці люди прямують на Єврейський (Галицький) базар. Він розташовувався на сучасній площі Перемоги. З початком німецької окупації базари стали тим єдиним місцем, де можна було купити чи виміняти на речі продукти. Ними торгували ті, хто зумів розжитися в дні безвладдя - 18-19 вересня 1941 року, коли безкарно грабували магазини і склади. Селяни і жителі передмість на базарах продавали свіжі овочі та молоко

Фото: home-for-heroes.livejournal.com

Есесівці риються в речах розстріляних в урочищі Бабин Яр, імовірно в піщаному кар'єрі північніше сучасної станції метро Дорогожичі. Бабин Яр - урочище в Києві, яке отримало сумну популярність як місце масових розстрілів цивільного населення і військовополонених. Тут були розстріляні 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, не менше 40 тисяч євреїв, близько 100 матросів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, заарештовані партизани, політпрацівники, підпільники, працівники НКВС, 621 член Організації Українських Націоналістів (фракція А. Мельника), не менше п'яти циганських таборів. За різними оцінками, в Бабиному Яру в 1941-1943 роках було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік

Речі розстрілених в урочищі Бабин Яр. З вересня до кінця жовтня 1941 розстріли в основному проводились мобільними підрозділами СС за сприяння польової жандармерії і частин вермахту. З жовтня 1941 року до кінця вересня 1943 року Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів, що проводилися органами поліції безпеки і СД в тісній співпраці з військовими і цивільними властями Києва

Радянські військовополонені під наглядом есесівців рівняють дно Бабиного яру, присипане спрямованими вибухами укосів. У них під ногами, під шаром землі - жертви розстрілів, що сталися 29 і 30 вересня 1941 року. Сьогодні, завдяки виявленим в архівах документам, відомо, що 1 жовтня з казарм на Керосинній у Бабин яр були доставлені 300 військовополонених з лопатами, це вони на знімку

Українські поліцаї підтримують порядок в натовпі жінок біля огорожі стадіону «Зеніт» (нині «Старт») на вулиці Лагерній, де в сусідніх казармах на вулиці Керосинній (Шолуденка) утримувалися військовополонені. Жінки приходили сюди, щоб знайти і спробувати звільнити своїх чоловіків, синів, братів. Адже полонених було так багато, що німці спочатку відпускали місцевих жителів по домівках. До наших днів збереглася ґратчаста огорожа стадіону, який став широко відомим з літа 1942 року, коли тут проходили футбольні матчі між командою «Старт» хлібозаводу № 4, що складалася в основному з гравців довоєнного складу київського «Динамо», і футболістами окупаційних військ

Навесні 2001 року в Музей історії Києва завітали науковці з Гамбурзького інституту соціальних досліджень, приїхавши в Україну спеціально для атрибутації деяких фотознімків з архівів ФРН, зроблених в період Другої світової війни на окупованих вермахтом територіях.

Так в Києві вперше побачили відбитки з кольорової плівки AGFA, відзнятої німецьким військовим фотографом Йоганнесом Хьоле, який служив в 637-й роті пропаганди, яка входила до складу 6-ї німецької армії, захопившої столицю УРСР. Фотографії датуються 1 жовтня 1941 року.

Розповідає києвознавець Дмитро Малаков: "Цікава історія цієї фотоплівки. У 1944 році Хьоле помер. Його вдова на початку 1950-х продала ці знімки фрау Шульц, вдові берлінського журналіста Ганса Георга Шульца. У 1961 році їх копії були надані адвокату Вагнеру в земельний суд Дармштадта, який розслідував воєнні злочини, скоєні зондеркомандою СС в Києві та Лубнах восени 1941 року. Потім знімки долучили до інших судових справ, пов'язаних з військовими злочинами, і передали на зберігання до Головного архіву землі Гессен у Вісбадені. Лише в 2000 році фрау Шульц продала оригінали гамбурзькому інституту соціальних досліджень".