6 жовтня 1927 року в Нью-Йорку компанія "Ворнер Бразерз" провела прем'єру першого звукового фільму "Співак джазу" з Елом Джонсоном у головній ролі. Стрічка не була озвучена повністю в сучасному розумінні цього слова, проте стала провісником закінчення епохи німого кіно.

Першою повнометражною стрічкою, в якій використовувались звукові ефекти і пісенні епізоди, був фільм "Вулиця мрій" Девіда Гріффіта 1921 року. Однак ні він, ні інші більш пізні фільми не містили озвучені діалоги. До середини 1920-х більшість голлівудських компаній шукали розробника технології звукового кіно, і в квітні 1925 року "Ворнер Бразерз" придбали у компанії Western Electric технологію Vitaphone ("Живий звук"), яка передбачала синхронізоване відтворення фільму і спеціально записаних платівок на програвачі, що був фізично з'єднаний з двигуном кінопроектора.

Випробування новинки було перевірене при зйомках романтичної драми "Дон Жуан" Алана Кросленда, знятої наступного року. В ній кіноряд супроводжувався записом симфонічної музики.

Окрилені успіхом, брати Ворнери вклали практично всі гроші в новий фільм і 6 жовтня 1927 року в нью-йоркському театрі "Флагман" відбулась прем'єра стрічки "Співак джазу". Вона мала шалений успіх, хоча за сюжетом була досить примітивною, - сентиментальна розповідь про сина кантора синагоги, який всупереч волі батька вибирає естрадну кар'єру. Успіх фільму забезпечили хороший маркетинг, зірковий бродвейський виконавець головної ролі Ал Джонсон (уроджений Аса Йоелсон родом з-під Каунаса) і десять музичних номерів, які разом з кількома репліками-діалогами звучали "з екрану".

Жоден з чотирьох братів Ворнерів не зміг бути присутніми на прем'єрі - один з них, Сем, головний ініціатор розвитку звукового кіно, помер напередодні і рідні довелось їхати в Каліфорнію на похорони.

Зйомки фільму обійшлись у гігантські в ті часи 422 тисячі доларів (близько 5 мільйона в цінах 2010 року), але повністю себе виправдали - "Співак джазу" зібрав 3,9 мільйона в США і 2,9 мільйона - за кордоном.

×