3 березня 1878 року в Сан-Стефано, передмісті Стамбула, підписано попередній мирний договір, яким завершувалася російська-турецька війна 1877-78 років. За ним незалежність від Туреччини отримували Румунія, Чорногорія і Сербія, надавалась автономія Боснії і Герцеговині, а також створювалась автономна держава Болгарія.

З метою посилення свого впливу на Балканах, а також перегляду підсумків провальної Кримської війни 1853-56 років царський уряд Росії скористався антитурецькими повстаннями в Боснії та Герцеговині і Болгарії, які відбулись в 1875–76 роках. Формальним приводом для конфлікту стала поразка Сербії у війні проти Туреччини, і 31 жовтня 1876 року Росія висунула вимогу укласти перемир'я із Сербією. Росію підтримала Австро-Угорщина, а також Об'єднане князівство Молдови і Валахії, яке погодилось пропустити російські війська через свою територію. У квітні 1877 року Османська імперія відкинула проект реформ для балканських слов'ян, розроблений з ініціативи Росії на міжнародній Константинопольській конференції, і 24 квітня Росія оголосила Туреччині війну.

Завдяки підтримці румун і болгар російська армія досить швидко форсувала Дунай, захопила Шипкинський перевал і після п'ятимісячної облоги примусила турецьку армію до капітуляції в Плевені (Болгарія), а в січні наступного року - в Адріанополі. Проте відсутність у Росії достатніх сил для наступу на Константинополь і не зовсім вдала кампанія на Кавказі, а також активна підтримка Туреччини з боку Великої Британії, яка ввела ескадру у Мармурове море, змусили царський уряд погодитись на підписання 3 березня 1878 року в Сан-Стефано, передмісті Стамбула (нині - район міста), попереднього мирного договору.

За його умовами Росія отримала частину Вірменії і південну частину Бессарабії (всупереч попередній угоді з Румунією). Туреччина визнала незалежність Об'єднаного князівства Молдови і Валахії, Чорногорії і Сербії, а також зобов'язувалась надати самоуправління Боснії і Герцеговині. Крім того, створювалась також автономна держава Велика Болгарія, до складу якої увійшла північна її частина, а також, Східна Румелія і Македонія; з Болгарії виводились турецькі війська, а замість них терміном на два роки вводились російські.

У червні-липні 1878 року за ініціативи Австро-Угорщини та Великобританії був скликаний Берлінський конгрес, який мав підвести остаточні підсумки російсько-турецької війни. Підписаний 13 липня Берлінський трактат значно звужував досягнення Росії. Були також враховані невдоволення Сербії та Румунії, які вважали себе обділеними, а також загальне невдоволення великими територіальними набутками Болгарії. У результаті була визнана незалежність Чорногорії, Об'єднаного князівства Молдови і Валахії та Сербії; територія Сербії значно збільшувалась за рахунок Чорногорії та, головним чином, Болгарії, яка також втрачала Північну Добруджу (відійшла Валахії замість втрачених територій в Бессарабії), Східну Румелію та Македонію (відійшли Туреччині), а Боснія і Герцеговина відходили до Австро-Угорщини.

Остаточне рішення про збільшення території Греції повинно було визначитися подальшими переговорами, які завершилися в 1880 році передачею Греції Фессалії і частини Епіру при збереженні Албанії під турецьким контролем. Невдоволення балканських країн Сан-Стефанським договором і Берлінським трактатом привело до двох Балканських воєн у 1912-13 роках - в ході першої з них Османська імперія втратила майже всі свої володіння в Європі (за виключенням Східної Фракії), а в ході другої, викликаної територіальними претензіями Болгарії, Болгарія втратила більшу частину територій, які вона отримала в Першій Балканській війні.

×