"Тут чудове сонячне світло, м'яке тепло і міцне степове повітря, — пише данський письменник Тор Ланґе 1899 року в листі до земляка, професора Отто Борксеніуса. — Тут безліч червоних троянд і червоних полуниць. Тут молоко недавно придбаної відмінної корови може освіжити й округлити найблідіші щоки. Тут чудовий сад і великий парк із травою, яка виростає більшою за маленьку дівчинку, з казковою розкішшю всіляких яскравих степових квітів. Вдихати легкі ніжні аромати — це вдихати життєву силу".
Він народився в Копенгагені. 24-річним переїжджає жити до Російської імперії. Влітку 1882 року в потязі, який прямує з Москви до Києва, знайомиться з Наталією Протопоповою. Вона з молодшою сестрою планує зупинитися в "столиці Південної Росії" до наступного дня. Ланґе ж мусить увечері їхати в Одесу. Обідає у вокзальному ресторані. Аби згаяти час, вирішує навмання прогулятися музеями й церквами. Просить монаха провести йому екскурсію Михайлівським собором. Той показує мощі святої Варвари.
— У неї вірять навіть німці й магометани, — каже чернець. — Коли вона могла, то давала всім людям все, про що її просили. Ви повинні запалити воскову свічку біля її образу.
Перед іконою Ланґе бачить свою нову знайому з потяга. Подумки звертається до Варвари:
— Якщо ти така велика свята, що виявляєш терпимість та допомагаєш і німцям, і туркам, та й іншим подібним до мене невірним хитрунам, то сотвори чудо! Замов за мене слово і зроби так, щоб та мала дівчина стала моєю дружиною.
Батько Наталії — відставний підполковник Михайло Протопопов, нащадок кубанських козаків. Йому належить село Нападівка — тепер це Липовецький район Вінницької області. Ланґе пише листи до коханої з Одеси. Згодом приїжджає в гості. 21 лютого 1883-го вони беруть шлюб у сільській церкві. Жити їдуть до Москви. До села навідуються щороку влітку.
Через два роки народжується син Іммануель. Наталія ледве не помирає під час пологів. Дитина гине через кілька тижнів. Аби оговтатися від горя, їдуть у подорож на Близький Схід. Відвідують Єрусалим, єгипетські піраміди, Грецію. Влітку повертаються до Нападівки.
"Повітря там прозоре й чисте, як у відкритому морі. Через високі, широко відчинені вікна запахи горіха змішуються із запахами землі, нагадуючи південний бриз", — захоплюється Ланґе.
З тих пір життя в Москві не до вподоби данцеві. Він дорікає: "Надворі в садку залягає сніг на два лікті вище за східець веранди. Заметіль. Ох, у Москві страшна холоднеча. Верхівки моїх хирлявих троянд мерзнуть під матами, сплетеними з лика. Але за півтори сотні миль звідси на південь снігу вже немає. Там, удома, в Україні, починають витикатися перші весняні квітки. Дивно казати "там, удома". А проте після рідної змалку мелодії назви "Данія" жодне слово не лежить мені так близько до серця, як "Україна".
Під час візитів до Нападівки Ланґе багато спілкується з селянами. Почуте записує й надсилає на батьківщину.
"Одного разу до Нападівки прийшла дівчина-сирота з околиць Полтави, — оповідає у виданому 1901-го нарисі "Степові сни". — На Полтавщині живуть найвродливіші люди України. І Тетяна була гарна, але гонориста. До звичайних козаків вона була байдужа, проте накидала оком на одного із панських синів. Не було такого випадку, щоб на якійсь відлюдній стежині повз нього не пробігла Тетяна. Спершу він навіть не дивився у її бік, та врешті вона привабила його до себе співом. Але юнкер переїхав зі своєю сотнею козаків до війська і Тетяна втопилася в першій ополонці. Напровесні знайшли те, що від неї залишилося. Ті останки поховали біля роздоріжжя, а над ямою поклали кілька відпрацьованих млинових каменів. Дивно, але звідти пробилося джерельце. Ніхто з нього воду не пив, хіба який заєць. Сидиш на зарослих мохом каменях під вербою і в джерельці здіймаються бульбашки та бринять невиразні пісні".
А ще пише: "У хатині із солом'яною стріхою добре жити. Набагато краще, ніж у маєтку, в будинку з білими колонами та зеленим дахом, що ясніє по той бік ставу. У цій хатині панує усмішка живої любові, у всіх вікнах невеличких кімнат увечері світиться, а на свята — й цілу ніч. Тутешні прості люди творять свій поетичний світ і живуть у ньому. І це через те, що образний зовнішній світ більший за внутрішній світ думок. Тому на людські почуття навколишня природа впливає дужче".
1906 року подружжя переїжджає до Нападівки назавжди. Після 20 років консульської служби чоловікові захотілося більш помірного життя. Тут він розвиває своє давнє захоплення — рослинництво.
"Моя сільськогосподарська діяльність іде добре, — пише Борксеніусу влітку 1910-го. — Я народжений для цієї праці. Ви повинні побачити мої виноградники і скуштувати мого мускатного вина, яке походить із французьких сортів винограду. Повинні побачити мої зернові культури, на яких я із житніх і пшеничних паростків одержую маленький пагін, щоб утворити пучок із понад трьома десятками стебел, а на кожному стеблі — колосок майже на 60 зерен, отже, в середньому урожай більший, ніж у дві тисячі разів. Це пробуджує увагу, про них пишуть в тутешніх газетах. Виноград лунел і троянди шассель в російському кліматі! Сміялися якийсь час наді мною, але тепер настала моя черга потирати руки. А ще під склом розводжу персики й ананаси".
Він не відмовляється від участі в народних святкуваннях і забавах. Ходить на сільські весілля, бере участь у полюванні. По можливості допомагає грошима селянам, які мають проблеми із веденням господарства.
У палаці Протопопових відкривають лікарню. Двічі на тиждень сюди приїздить лікар із Липовця — за 7 км від села. Ланґе підтримує місцеву церковно-приходську школу. Часто сам приходить на заняття, приймає іспити. Найкращим учням дарує Євангеліє.
Він хоче продовжувати літературну працю, але багато сил відбирає ведення господарства. Скаржиться — якщо й сідає писати, то про худобу та йоркширських овець.
В одному з останніх листів пише: "Я був безкорисливим і, не маючи жадання влади та кар'єри, залишався вірним найкращим традиціям моєї данської батьківщини. Я хотів би в чужій країні огорнути мою домовину прапором Данії".
Він помирає на 32-гу річницю свого весілля. Весь день ще спілкувався з дружиною і навіть читав данські газети.
— Тепер я скоро відійду… Бережи тебе, Боже, ти була всім для мене. Дякую тобі сердечно. Ми були щасливі разом. Ти була моєю батьківщиною тут, — останні слова письменника до жінки. Після цього він ще встиг тричі перехреститися.
Під час революції 1917-го маєток Протопопових хотіли захопити і спалити грабіжники. Встигли знищити бібліотеку — книжками повністю закидали глибоку криницю. Жителі Нападівки захистили Наталію від нападників. Через 10 років вона переїхала до Данії.
46 українських народних пісень переклав данською мовою і опублікував Тор Ланґе. Першою 1876 року — "Стоїть явір над водою". Музику до вірша написали шість данських композиторів. Пісню досі часто виконують тамтешні співаки.
8 
35413
Коментарі
1