У січні 1917-го року киянам бракувало м'яса, хліба та вугілля
100 років тому розпочалася Українська революція. Тривала Перша світова війна. Російська імперія, до складу якої два з половиною століття входила більша частина наших земель, упала. Українці розпочали боротьбу спочатку за забезпечення національних і соціальних вимог, а згодом — і за власну незалежність. Крізь призму тогочасних газетних публікацій пропонуємо ознайомитися, як жив Київ і його обивателі в січні 1917-го.
Першими київськими новинами були новорічні привітання. Щоправда, поздоровляли не пересічних громадян, а імператрицю Марію Федорівну. Мати Миколи ІІ уже два роки мешкала в Маріїнському палаці.
"Головний начальник Київського військового округу генерал-лейтенант Ходорович, київський губернатор граф Ігнатьєв, київський губернський предводитель дворянства за посадою шталмейстера Безак, виконувач обов'язків київського міського голови Бурчак, фрейліни, особи, що мають придворне звання, начальники окремих військових частин, представники закладів Імператриці Марії: інституту шляхетних панянок, жіночих гімназій, попечительства дитячих будинків, Київського благодійного товариства, училища сліпих, глухонімих і комітету панянок при місцевому управлінні товариства Червоного Хреста", — перелічує газета "Киевлянин" тих, хто "мав щастя" привітати монаршу особу.
Мати-імператриця відповідала благодійністю — так було заведено. Вона опікувалася дитячими й навчальними закладами, дбала про госпіталі й санаторії, де одужували поранені на фронті солдати. Наприклад, 2 січня відвідала госпіталь на вул. Анненківській, названий на її честь. Там засвітили ялинку для нижніх чинів лазарету.
"Справа допомоги скаліченим воїнам, звільненим зі служби внаслідок каліцтв, є не тільки нашим обов'язок перед постраждалими за батьківщину, а й великим державним завданням, що вимагає свого вирішення, надзвичайного напруження громадських сил, — повідомляє "Киевлянин" 19 січня. — Необхідно тепер попіклуватися, щоб ті сотні тисяч, які втратили своє здоров'я та працездатність, не були приречені на жалюгідне бідняцьке існування "зайвих людей", що лежать ношею на своїх рідних, суспільстві й державі, а за можливості стали корисними й потрібними працівниками".
15 січня запрацювали відкриті курси для постраждалих військових. Тут можна було отримати навички з ведення бухгалтерії і дрібного кредиту, вивчитися на шевця, столяра, токаря чи палітурника, відвідати заняття з городництва й садівництва. Майстерні були розташовані на Лук'янівці. Подібні курси планували заснувати при ремісничих школах у більшості містечок Київської губернії.
Війну відчували й пересічні обивателі. У місті катастрофічно бракувало продуктів. Щоб подолати дефіцит, в останні місяці 1916-го влада встановила "тверді ціни" на хліб, запровадила картки на цукор і гас.
У перші дні 1917 року зросли ціни на м'ясо.
Завідувач м'ясного відділу Пироженко рапортував міському голові, що вжив усіх заходів, аби не допустити дефіциту цього продукту. Зокрема, домовився з постачальниками про збільшення заготівельної ціни на худобу. А ті зобов'язалися забезпечувати безперебійне постачання міста м'ясом. Однак кооператори звинувачували чиновника в лобіюванні інтересів торговців. Вимагали скликання спеціальної комісії для вироблення плану м'ясозаготівель. Урешті-решт, на початку лютого Пироженко повідомив начальника Київського військового округу про своє бажання залишити посаду.
Далі в місті розгорнулася хлібна криза. Виконувач обов'язків міського голови Федір Бурчак зазначав: запасів на лютий вистачить, якщо надійдуть ще 350 вагонів пшениці. Ще гірше було з житом. Причина — реквізиції на залізниці. Представники міської влади не виключали, що доведеться використовувати сурогати хліба: суміші жита й кукурудзи або житнього борошна з пшеничним третього сорту. Час від часу лунали пропозиції запровадити "хлібні картки".
Бракувало й інших продуктів — цукру, соняшникової олії, овочів і фруктів. Влада ініціювала створення мережі громадських їдалень по всьому місту. Кошти на це виділяли у вигляді безвідсоткової позики. Ціна обіду тут не мала перевищувати собівартості. Найбіднішим містянам мали видавати безкоштовні пайки.
Також не вистачало палива. Завезеного у попередні місяці вугілля бракувало навіть для потреб єдиної в місті електростанції на вул. Андріївській. До середини січня вдавалося уникнути її зупинки завдяки 960 тис. пудів антрациту з так званого "недоторканого запасу". Їх ще влітку попереднього року доставили в місто Дніпром. Із міських складів перестали продавати вугілля не тільки приватним споживачам, а й госпіталям, лазаретам, комунальним і військовим закладам. Будинки з центральним опаленням і більшість промислових підприємств мусили переходити на дрова. Ціни на них зросли в кілька разів.
20 тисяч рублів становили збитки від пожежі в Київській виховній колонії для малолітніх злочинців, розташованій по лінії Брест-Литовського шосе між містом і селищем Святошин. Вогонь спалахнув у печі в навчальній столярній майстерні 13 січня о 23:00. Перекинувся на лісоматеріали, що сушилися там. На час прибуття дружин вільно-пожежного товариства з Києва і Святошина охопив усі приміщення. Від будівлі залишилися кам'яні стовпи. Жертв вдалося уникнути.
Сонячне затемнення спостерігали кияни 10 січня 1917 року. Воно розпочалося о 8:15 — через 24 хв. після сходу сонця. Тривало близько двох годин. Пік припав на 9:16. У цей час поверхня сонця була закрита на 2/3. Затемнення бачили в більшості європейських країн.
Андріївській церкві загрожувала небезпека. На початку місяця будівельне відділення міської управи обстежило фундамент споруди. Виявилося, що він доведений не до піску, як вважали раніше, а тільки до рівня глини. Якщо звідси систематично не відводити ґрунтові води, церква може руйнуватися. Будівельне відділення мало намір розпочати переобладнання дренажів.
6 січня на Набережне шосе на великій швидкості виїхав візник. Перелякані пішоходи кинулися на всі боки. 54-річна Авдотія Агафонова вибігла на полотно мото-трамвая, де потрапила під вагон. Вагоновожатий не встиг зупинити транспорт. Колеса відрізали жінці одну ногу й травмували другу. На місце аварії прибув лікар швидкої допомоги, який перев'язав постраждалу. Дорогою до лікарні Агафонова померла.
За товари без цінників оштрафували на 50 рублів
Новий закон про міри і ваги почав діяти в Російській імперії 1 січня 1917 року. Для всіх операцій, пов'язаних із купівлею, продажем, зважуванням або обліком товарів, можна було використовувати тільки позначені урядовим клеймом міри й ваги. В торгових приміщеннях вони мали стояти на видному й доступному для огляду покупців місці — на прилавках, окремих стійках тощо.
Заборонялося використовувати замість гир продукти у фабричній упаковці, як це часто робили доти. Приміром, замість 1-фунтової гирі — 410 г — брали воскові свічки або шматок мила. Замість менших мір — пачки тютюну чи чаю.
Київська повірочна палата рекомендувала особам, що купують міри і ваги зі складів, фабрик і майстерень, обов'язково вимагати, аби ті були забезпечені урядовим клеймом. За використання інших приладів загрожував штраф — як продавцям, так і покупцям. Кожні п'ять років продавці мали перевіряти ваги.
Представники міської влади стежили за дотриманням правил торгівлі. 17 січня начальник Київського військового округу виписав штраф по 50 руб. — дві місячні зарплати вчителя початкової школи — власникам крамниць на вул. Михайлівській. Це були аптекарський магазин Діденка, швейний — Радзіловського і гастрономічний — Гутрарца. Покарали за те, що на виставлених у вітринах товарах не було цінників.
9 
35413
Коментарі