"Я закохалася, і цього разу дуже серйозно. Це не примха, це велике почуття", — писала в листі до друга 25 серпня 1833 року Аврора Дюдеван.
На той час їй було майже 30. У шлюбі 11 років, двоє дітей. Та від чоловіка, який сміявся з неї, пиячив і зраджував, втекла до Парижа. Шукала духовного кохання. Мала любовні зв'язки з драматургом Проспером Меріме, композитором Фредеріком Шопеном, письменником Жулем Сандо. Майже всі були молодші за неї. Пліткували, що Аврора крутила роман зі співачкою Поліною Віардо. Носила чоловічий костюм і крихітний кинджал за поясом, курила сигари, сама заробляла на життя. Видала кілька успішних романів. Аби не "очорнити" сім'ю, підписувалася псевдонімом — Жорж Санд, за прізвищем одного зі своїх коханців.
На початку 1833-го на обіді для літераторів її сусідом за столом виявився на 6 років молодший поет Альфред де Мюссе. Стрункий і вродливий, зі світлим хвилястим волоссям, його називали "молодий бог". Був відомий пристрастю до шампанського, опіуму та повій. Але досвідчена жінка швидко роздивилася в ньому інший бік.
— Він не гульвіса, хоча йому хотілося здаватися таким, — було її перше враження.
А юнак описував:
— Коли я побачив її вперше, вона була в жіночій сукні, а не в чоловічому костюмі, що робить її потворною. І поводилася вона з жіночою витонченістю, успадкованою від своєї знатної бабусі-дворянки. Сліди юності лежали ще на щоках, чудові очі її яскраво блищали, і блиск цей під тінню темного густого волосся справляв воістину чарівне враження, він вразив мене в саме серце. На чолі проступала нескінченість думок. Говорила вона мало, але твердо.
Він одразу почав звертатися до неї на "ти" і засипав жартівливими віршами. Вже скоро вона назвала його "мій хлопчисько Альфред" або "моє дороге дитя". А він її кликав "мій великий Жорж", "мій Жоржо". Письменниця приймала юнака у своїй квартирі, одягнута в турецький халат і туфлі без підборів. Пригощала єгипетським тютюном. Вони сміялися, філософствували і мріяли разом підійнятися на вежі собору Паризької Богоматері.
Аж раптом у липні поет надіслав листа: "Мій дорогий Жорж, я повинен вам сказати щось дурне і смішне. Я закоханий у вас. Я закохався в перший же день, як прийшов до вас. Тепер, Жорж, ви скажете: "Ще один буде набридати", як ви зазвичай говорите. Але вірте мені, я страждаю, мені не вистачає сил. Прощайте, Жорж, я люблю вас, як дитина".
Вони зустрілися. Альфред заплакав і Жорж здалася.
— Якби не твоя молодість і не моя слабкість до твоїх сліз, ми би залишилися братом і сестрою, — сказала.
Поет перебирається в квартиру до коханої. Линуть щасливі тижні: про Санд кажуть, що вона помолодшала на 10 років. А вона записує у щоденнику: "Вільне життя, чарівна близькість, спокій, надії, які народжуються. О, Боже! На що скаржаться люди? Що може бути прекрасніше за любов?"
Між тим, Жорж треба працювати. Письменництво для неї — і задоволення, і заробіток. Ділова і пунктуальна, вона працювала ночами, списуючи аркуші рівним і чітким почерком. Альфреду ж читала нотації — мовляв, зовсім нічого не робить, тільки дурня клеїть. Спершу він віджартовувався:
— Я працював цілий день. Увечері я склав 10 віршів і випив пляшку горілки. Вона випила літр молока і написала половину тому. Але я дякую їй за те, що вона вирвала мене з цього повільного самогубства, яким було моє життя.
З часом педантизм коханки починає дратувати Мюссе. Навіть у романтичній подорожі Італією вона не міняє ритм роботи — пише по 8 годин щодня. Якщо не встигає вдень, замикає свої двері вночі. Альфред почувається приниженим.
— Ти — уособлення нудьги, мрійниця, дурепа і черниця, — кидає їй в обличчя. — Ти ніколи не була здатна давати любовні насолоди.
Це глибоко ранить жінку. До того ж вона захворіла на пропасницю, її лихоманить. Коханець утікає до повій, напивається і встряє в бійки. Якось вертається весь у крові, з ним стається напад, бачить галюцинації.
— Він поводився, як божевільний протягом цілої ночі, — розповідає Санд своєму лікареві Панжелло — однолітку Мюссе. — Бачив привидів навколо себе і кричав від жаху. Це людина, яку я люблю найбільше у світі. І я в розпачі, що бачу його в такому стані.
20 днів Жорж доглядає Мюссе. Коли він зміг розплющити очі, побачив, як Санд сидить на колінах у лікаря й цілується.
— Ну що ж, я заслужив втрату Санд, — сумно усміхнувся.
У Францію поверталися окремо. Вони сходилися і розходилися ще не раз. Весь Париж стежив за парою. Письменник Андре Моруа так зображував їхні стосунки: "Санд і Мюссе нагадували борців, що обливаються потом і кров'ю, чіпляються один за одного, завдають один одному ударів, але яких глядачі не можуть розняти. Одного разу він погрожував убити її, а потім у короткій записці благав про останнє побачення".
Примхи Мюссе, його постійні напади ревнощів утомили Санд. 1835 року вона поставила крапку.
— Ми ведемо гру, де ставками є наші серця і наші життя. І ми маємо від цього вилікуватися, — пояснила.
Їхній роман тривав два роки. Подорож до Італії Жорж Санд описала у збірці "Венеціанські повісті" та перших розділах одного з найкращих своїх романів — "Консуело".
Мюссе ж описав свої муки у збірці віршів, які вважають класикою французької любовної лірики, — "Ночі" і "Спогад".
42 романи належать Жорж Санд. Могла за п'ять ночей написати цілий том. 71-річною говорила про себе: "Я займаюся літературою, як інші садівництвом. Це не першокласно. Але старий відставний трубадур співає іноді при Місяці свою нескладну пісеньку, не надто переймаючись, добре чи погано він співає, аби тільки це був той мотив, що крутиться в його голові".
Вислови Жорж Санд
"Можна пояснити іншим, чому ти вийшла за свого чоловіка, але не можна переконати в цьому себе".
"Не говори нічого поганого ні про кого, якщо точно не знаєш цього. А якщо і знаєш, то запитай себе: чому я це говорю?"
"Ми не можемо вирвати з нашого життя жодної сторінки, але можемо кинути у вогонь всю книжку".
"Жінка залишається жінкою, їй завжди необхідний захист чоловіка, хоч би хто він був".
"Жінка загинула, якщо не може дивитися на чоловіка, як на найкращого свого друга".
"Розум ніколи не плаче, це не його справа. А серце ніколи не розмірковує — воно не для цього нам дано".
"Для кохання необхідна різниця у смаках і думках, дрібні образи, примирення, сльози — усе, що може схвилювати чутливість і пробудити повсякденну турботу".
"Чоловік, який розумно говорить про любов, не дуже закоханий".
"Любов здатна пробачити все, окрім скупості".
4 
35413
Коментарі