"Вони вирішили, що можуть створити генія. Не шкодували на це жодних коштів. Його мати скуповувала книги, мапи й інші предмети. Усе, щоб заохотити сина до навчання", — говорить американська письменниця Емі Волес про подружжя Бориса й Сари Сайдіс.
Пара переїхала в США з Російської імперії наприкінці ХІХ ст. Борис викладав психологію в Гарвардському університеті. У своїй методиці велику роль віддавав гіпнозу. Колеги цього не сприймали. Тоді Сайдіс вирішив втілити свої напрацювання на власному синові Вільямі.
Коли той лише вчиться говорити, Борис вводить його у стан гіпнозу та змушує повторювати літери, зображені на дерев'яних кубиках. У півроку малюк вимовляє слово "двері", через кілька тижнів — "місяць". У півтора року читає щоденну газету "Нью-Йорк таймс". У п'ять — твори давньогрецького поета Гомера мовою оригіналу. На той час він може по пам'яті відтворити всі години відправлення поїздів із залізничного вокзалу рідного міста. Згодом це переросте в хобі — колекціонування залізничних квитків.
Сім класів шкільної програми Вільям проходить за півроку. Про нього вперше пишуть у пресі. Дев'ятирічним без проблем складає іспити в Гарвард. На той час він є автором чотирьох наукових книг, зокрема монографії з анатомії. Але в університет вундеркінда не приймають.
— Він емоційно не дозрів до студентського життя, — пояснюють.
Через два роки він все-таки починає навчання. Одразу приєднується до математичного клубу, де зустрічаються студенти та професори. Читає там лекцію про чотиривимірний простір. Також публікує в наукових журналах статті з історії США, космології та психології. Пропонує власне рішення проблеми пропускної здатності залізниці.
"В університеті Вільям був посміховиськом, — пише Емі Волес. — Його принижували, дражнили та переслідували. Якось він зізнався, що ніколи не цілувався з дівчиною. Все, чого хлопець прагнув після закінчення навчання — забратися якнайдалі від наукової спільноти й бути звичайною робочою людиною".
1919 року Сайдіса арештовують за участь у першотравневій демонстрації. Там він ніс червоний прапор.
— До біса прапор Америки, — відповів на зауваження полісмена. В суді заявив, що є соціалістом і не хоче служити в армії.
Хлопця засуджують до 18 місяців в'язниці. Замість покарання батьки відправляють його в санаторій. Він намагається влаштуватися працювати клерком або бухгалтером. Щойно нові співробітники впізнають генія, звільняється. Про нього писали газети, через це часто змінює місце роботи.
Репортер "Нью-Йорк геральд трібюн" знаходить Вільяма в одному з офісів на Уолл-стріт. З'являється стаття з заголовком: "Колишній вундеркінд працює оператором лічильної машинки за 23 долари на тиждень". На теперішні гроші — близько $275.
"Він завжди виглядав нездорово й похмуро, — говорить Гаррі Фрадман, господар квартири, кімнату в якій орендував Сайдіс. — Така собі хронічна гіркота. Притаманна всім людям, які проводять більшість часу в чотирьох стінах. Одного разу він сидів у залі й раптом заявив, що ненавидить Гарвард. А ще ненавидить будь-кого, хто відправляє туди свого сина. Мовляв, можна навчитися значно більшого в будь-якій публічній бібліотеці".
Після цього він на 10 років зникає з поля зору журналістів. Одного разу зустрічається з давньою знайомою. А згодом дізнається, що всю їхню розмову надрукували в журналі "Нью-Йоркер". У циклі матеріалів "Де вони зараз?" часопис розповідав про відомих людей, які уникали уваги. Статтю про Сайдіса назвали "Першоквітневий йолоп" — бо він народився на День дурнів.
"Огрядний чоловік із великими щелепами, товстою шиєю та рудими вусами, — описує його журналіст Джеймс Тербер. — Його світле волосся падає на чоло. Як це було в ніч, коли він читав лекції для професорів в Кембриджі. Вираз очей постійно змінюється — від геніальності до настороженості. Здається, йому бракує слів, щоб висловити думки. Але коли це йому таки вдається, він говорить швидко. Різко киває головою, жестикулює лівою рукою й час від часу випускає цікавий сміх із придихом. Раз на два тижні він викладає для півдюжини студентів. Вони зустрічаються в його спальні. Сідають на ліжко чи підлогу, щоб слухати інтенсивну, але переривчасту промову генія. А ще в нього нове зацікавлення — історії індіанського племені окамакаммессетт. Присвятив йому кілька брошур. Планує читати індіанські вірші та співати пісні. Визнає, що зацікавлення тубільцями перетинається з його інтересом до соціалізму".
Сайдіс подає на журнал до суду. Мовляв, не мали права писати про його особисте життя. Суд відмовляє.
— Вільям Сайдіс — публічна людина. Тому всі його досягнення чи невдачі стають предметом суспільного інтересу, — пояснення.
40 мов знав Вільям Сайдіс. Окрім того, винайшов одну власну. В основу лягли латинська та грецька мови, також є елементи німецької та французької.
Найвідоміші вундеркінди в історії
Вольфґанґ-Амадей Моцарт (1756–1792). Чотирирічним віртуозно грав на фортепіано. У п'ять писав невеликі музичні твори, у вісім створив першу симфонію. 14-річним мав аудієнцію в Папи Римського Климента XIV. Той нагородив юнака орденом Золотої шпори. До 17 років написав близько сотні творів, зокрема чотири опери та 13 симфоній.
Пабло Пікассо (1881–1973). У 12 років іспанця вважали зрілим художником. Попри те, що на письмі робив багато орфографічних помилок, без проблем склав іспити у Школу мистецтв у Барселоні. Перша персональна виставка відбулася, коли Пікассо було 16. Усього створив близько 80 тис. картин, ще 20 тис. почав і не завершив. Його вважають одним із найдорожчих художників в історії. Не залишив заповіту, тому спадкоємці розіграли його заощадження в лотерею.
Говард Філіпс Лавкрафт (1890–1937). Його дідусь мав найбільшу бібліотеку в місті Провіденс, штат Род-Айленд. Говард навчився читати у два роки. Мав багату уяву. Це дозволило йому написати кілька сотень містичних оповідань і романів. Він створив власну міфологію, яку нині називають "Всесвітом Ктулху".
Джон фон Нейман (1903–1957). Народився в Будапешті. У шість років спілкувався з батьком давньогрецькою мовою. Тоді ж опанував основи вищої математики. Подумки ділив восьмизначні числа. 23-річним став доктором філософії з математики. Згодом перебрався в США. Заснував математичну теорію ігор. Розробив "архітектуру фон Неймана", яку використовують у всіх сучасних комп'ютерах.
Боббі Фішер (1943–2008). У 14 років виграв чемпіонат США з шахів. Через рік здобув найвищий у цій грі ступінь гросмейстера. Мав феноменальну пам'ять, володів п'ятьма мовами. Постійно влаштовував скандали — спізнювався на свої ігри, вимагав поселення в номерах класу люкс, відмовлявся сідати за шахову дошку по п'ятницях. 19-річним став чемпіоном світу.
9 
35413
Коментарі