— На Пилиповку ми заготовляли цілу бочку оселедців, — розповідає 75-річна Ніна Марченко з села Конотоп Городнянського району Чернігівської області. — Морози були сильні, на річці льод великий. Від цього утворювалася предуха — риба збивалася в косяк. Так кляті рибалки знайдуть ту предуху, проб'ють лід і мішками тягають рибу. Я сама витягла з чоловіком два відра в'юнів. У піст треба не на їжу дивиться, а один одного не їсти.
Шеститижневий Різдвяний піст розпочинається 27 листопада на Пилипа о 23:59 за київським часом. Закінчується опівночі 7 січня, на Різдво. Називають Пилипівським або Пилипівкою. Його встановили за часів раннього християнства. В історичних джерелах ІV ст. згадують як семиденний. Із 1166 року константинопольський патріарх Лука Хрисоверг зробив його 40-денним.
Пилипівський піст не вважають строгим, як от Великодній і Спасівський. Церковний устав дозволяє в суботу й неділю, під час храмових або великих церковних свят їсти рибу й пити вино. Наприклад, на Введення 4 грудня й на Миколая 19 грудня. Головне, не напиватися. Полегшення в постуванні рекомендують тим, хто важко працює фізично, хворим, немічним, воїнам і подорожнім. А ще — вагітним і жінкам, які годують грудних дітей. Хто бере на себе обітницю під час посту повністю утримуватися від їжі 9, 12 або 19 днів, повинен отримати благословіння духівника.
На Житомирщині й Волині в перший день Пилипівки ходили до кумів "полоскати зуби горілкою". Випивали по 100 грамів. Вдавали, що виполіскують зуби від скоромної їжі.
— Моя мати в перший день посту всі сковороди вижарювала й випарювала горшки. Щоб ніде не залишилося ні жиру, ні масла, — говорить 76-річна Софія Усиченко з села Луковець Хорошівського району Житомирської області. — Хоть батько й був головою сільради, а піст тримала вся сім'я — і старі, і малі. Сала — ніззя, молока й масла — ніззя, яєць — ніззя. Я хворіла весь час, то важко було тримати його. Але мені не давали послаблення.
Єдиними смаколиками для дітей у піст були горіхи, насіння, сира бруква чи морква. Її "гризли, як зайці". Вживали пісний борщ або юшку на лляній олії й з грибами, капусту сиру й кислу, млинці на воді. Їли пиріжки з "таком" — тобто без начинки. А ще варили кисіль.
— Кисіль називали "жур", — каже Софія Усиченко. — Заливали пшеничне чи вівсяне борошно кип'ятком. Додавали сушені чорниці або клюкву. А підсолоджували печеним цукровим буряком. Варили його "на круто". Кисіль не пили, як зараз. А різали ножем, як холодець чи желе.
На Поліссі кисіль вживали як ритуальну страву на весіллі й поминках. Подавали його наприкінці застілля. Тому називався "поганяйло" чи "виганяйло". На заговини або в перший день посту рідкий кисіль із грибами ставили на горщі для домовика. Примовляли: "Діду домовий, іди кисіль їсти".
"Під час посту не носить челядь ні коралів, ні зґард, ні дротяних запасок. Не заплітає волосся ані в бовтиці, ані у волічку, а тільки гладко, без прикрас. А жінки не завивають голову червоною хусткою верх перемітки, але тільки самою білою переміткою", — писав дослідник Гуцульщини Володимир Гнатюк на початку ХХ ст.
Під час посту уникали бійки, лайки, сварки. Щоб не було втрат у господарстві. Якщо погано поводитися — хворітиме худоба, перестануть нестися кури, покалічаться діти. Утримувалися від надмірного вживання алкоголю, солодощів, куріння. Строго дотримувалися сексуальної чистоти. Зачаті під час посту діти народяться глухими чи сліпими, житимуть бідно. Дівчата тримали піст, сподіваючись щасливо віддатися в найближчі м'ясниці після Різдва. Жінки — аби після смерті потрапити до раю. Й щоб на тому світі в їхньої душі було, що пити й їсти.
4 
35413
Коментарі