"Чортівський народ! Ніхто на всім світі не відчував так глибоко волі, рівності і братерства! Все життя Запорожжя залишалось вільним, нічому не підкорювалось, — пише російський художник Ілля Рєпін колезі Володимиру Стасову у 1880-х. — До сих пір не міг відповісти вам, а всьому винні "Запорожці". Голова обертом іде від їх гаму і шуму. Ще задовго до вашого листа я абсолютно ненавмисно відвернув полотно — і не втерпів, взявся за палітру. І ось тижнів два з половиною без відпочинку живу з ними. Недарма про них Гоголь писав, все це правда!"

Про листа запорожців до турецького султана Махмеда IV Рєпін дізнався 1878 року. За однією версією — від дослідника історії козацтва Дмитра Яворницького, свого земляка. За іншою — від друга дитинства Мстислава Прахова. Митець одразу вирішив зобразити написання листа на картині. Почав створювати етюди. Яворницький погодився надати художникові історичні джерела: картини, книги, зброю, люльки, одяг, чоботи. Коли надіслав перші фото, Рєпін відписав українською:

"От счастья сих подарунків я зовсім одурів і ще маю прохати: як би яких-небудь парубків, наприклад. Сегодня я получив ще, но ці всі вже полковники — ні одного хлопья. А мені як би хотілось заполучить хлопчаків! Без всяких прикрас, які попадуться — гуртом, нечесаних. Парубков мне очень требуется. Конечно, гопака танцуют парубки".

Навесні 1880-го він їде на Хортицю та в сусідні села. Розпланувати подорож допомагає історик Микола Костомаров. Через вісім років — нова мандрівка. Цього разу маршрут складає Яворницький. Заїжджає на Кубань і Північний Кавказ.

У літературному журналі "Північ" публікують попередні замальовки картини. Підписують — "Хохли". Рєпін розлючений — підпис змінили без його відома. Козаків малює з відомих сучасників: художників Яна Ціонглінського і Порфирія Мартиновича, силача Павла Кузнецова, музиканта Олександра Рубця, мецената Василя Тарновського, письменника Володимира Гіляровського. Робить ескізи облич на базарі, перемальовує перевізника на Дніпрі. Для Івана Сірка позує генерал Михайло Драгомиров.

Тепер йому потрібен писар — центральна фігура картини. Пропонує позувати Яворницькому. Той скромно відмовляється, але змушений підкоритися. В процесі позування сидить зовсім похмурий. Тоді художник приносить гумористичні журнали.

— Стривай, старий! Оцей вираз мені й потрібен, — кричить, коли Яворницький починає сміятися з картинок.

За годину обличчя писаря готове.

Найдовше шукають модель для козака, що сидить навпроти писаря — спиною до глядача.

— Потилиця повинна бути не абияка, а триповерхова, — говорить Рєпін. — Її не слід шукати ні в селах, ні в робочих районах, тільки в панських хоромах.

Таку бачив у поміщика з Катеринослава — тепер Дніпропетровськ — Георгія Алексєєва. Взимку той жив у Петербурзі. Рєпін і Яворницький пішли до нього додому.

— Нам потрібна ваша потилиця, — одразу зізналися. — Чи дозволите скористатися нею?

— Це глум! Хочете знеславити мене перед моїм потомством? Геть! — відрубав той.

Ще місяць шукають подібну потилицю — немає. Вирішують піти на хитрощі. Йдуть до Алексєєва ­вдруге.

— Знову прийшли за моєю потилицею? — з порога питає той.

— Ні, допоможіть нам розібратися в деяких речах, — каже Яворницький і висипає на стіл перед ним цілий мішечок старовинних монет.

Поміщик — знаний колекціонер — починає з інтересом розглядати їх через лупу. Історик розпитує про кожну. Тим часом Рєпін сідає ззаду і змальовує потилицю.

Робота затягується. Художник хворіє — всихає від перевтоми права рука. Аби мати більше часу, відмовляється від усіх замовлень. Оповідає в листі до поета Олександра Жиркевича: "Уже кілька років пишу свою картину. Можливо, присвячу їй ще кілька років. А може вийти так, що закінчу її вже через місяць. Одного тільки боюся — що помру до того, як закінчу "Запорожців".

1891-го готову картину розміром 3,5 на 2 м виставляють у Третьяковській галереї в Москві. Іде подивитися на роботу і Алексєєв.

— Чи не на вашу потилицю схожа голова того козака? — підморгуючи, запитує Яворницький.

— Не кажіть нікому тільки, бо засміють старого дурня, — пробачає товаришів поміщик.

Наступного року картину купує імператор Олександр ІІІ.

1929-го, за рік до смерті, Рєпін пише Яворницькому: "Один мій приятель привіз мені з Полтави куплену на ярмарку скульптуру — копію з відомої моєї картини. Я радію і тішусь, дивлячись на це відтворення".

Ґійом Аполлінер переклав листа запорожців на французьку

"В Малоросії у кожного паламаря є список цього апокрифа. І коли зберуться гості у батюшки, лист часто читається вголос підгулявший компанії", — пише Ілля Рєпін про листа запорожців до султана Махмеда IV.

Вважається, що козаки написали його 1676 року — як відповідь на вимогу султана перейти на сторону Османської імперії. Історик Дмитро Яворницький не був певний, що лист — справжній. "У багатьох аматорів українських старожитностей зберігаються й досі копії цього, можливо що й гаданого, листа турецького султана й курйозної відповіді на нього запорожців", — пише в статті "Видатна сторінка з історії запорозьких козаків".

Козаки могли написати його на дозвіллі, але нікуди не надсилати. Принаймні в архівах султана про це послання немає жодної згадки. А документацію там вели дуже ретельно. Зате документ наведений у літописі Самійла Величка, створеному в XVII–XVIII ст.

1683 року листа надрукували у Відні німецькою мовою. Тоді столицю Австрії оточило кількасоттисячне турецьке військо. Місто витримало облогу. Припускають, що переклав його українець Юрій Кульчицький. 1841-го польський варіант листа опублікував журнал "Львів'янин". Через три роки вперше надрукована оригінальна версія — як додаток до "Історії Малоросії" Миколи Маркевича. 1913-го Ґійом Аполлінер здійснив віршований переклад "Листа" французькою — як частину свого циклу "Пісня нелюбого".

×