"Зараз наближається велике й радісне для всього світу свято Різдва Христового, — писала російськомовна газета "Киевская мысль" напередодні нового, 1915-го року. — У всіх родинах ідуть передсвяткові приготування, всі хочуть потішити своїх рідних, близьких різдвяним подарунком. То згадаймо в це величне свято про найближчих і дорогих нам братів-воїнів, які проливають за нас кров, які зараз серед ужасів війни далеко від своїх родин. Потішимо їх, чим можемо. Нагадаймо їм своїми скромними дарами, що ми завжди з ними. Теплими речами зігріємо їх тіло, а увагою оживимо дух!"
Щоденний часопис "Киевская мысль" виходив з 1906 року. Наклад сягав 70 тис. примірників. Видавець — власник друкарні Рудольф Лубківський, йому допомагав фінансово-цукровий магнат, землевласник Лев Бродський.
Улітку 1914-го Російська імперія вступила у війну, яку згодом назвуть Першою світовою. До кінця року її армія успішно просувалася на Захід. В Австро-Угорщини відвоювали "исконно русские земли" — Галичину, Закарпаття та Буковину. У передноворічних числах "Киевской мысли" немає традиційних привітань і побажань. Більшість матеріалів присвячені звітам із місць боїв.
"В ці дні тут стоїть надзвичайна погода, — йшлося у рубриці "З війни". — До такої степені тепло і ясно, що віриться в близькість Різдва. Воістину сирітська зима, і дай Бог, щоб це тепло продовжилося і дальше. Але кажуть, що справжня зима послужила би нашим союзником на війні, так як для німців це було би у всіх відношеннях смертельно. Не так через незвичні холоди, як через бездоріжжя. Хочеться максимально злитися з тими, що створюють історію і можливо нову географію. Не кажу про офіцерів, але й солдати нинішні не лише за моїм спостереженням, але і по відгуках — зовсім інші солдати. Вони прекрасно розбираються в питаннях, які раніше були їм недоступні. Вони не лише розуміють, що за ворог перед ними, але й чому він ворог".
У кожній поліцейській дільниці Києва — їх тоді було вісім — влаштували пункт зі збору допомоги для поранених вояків. Тепла погода сприяла, жителі міста масово зносили туди свої речі. На початку грудня пункт Двірцевої дільниці, що містився у Маріїнському палаці, відвідав міський голова Іполит Дьяков. Приніс придбані коштом чорногорських княгинь Анастасії та Міліци Негош-Петровіч подушки, матраци, книжки, цукор, мило, тютюн. Їх повантажили на автомобіль і повезли в якийсь із лазаретів.
Також влаштували поквартирний збір допомоги. "Киевская мысль" закликала: "Старий Київ — праматір усіх міст — нараховує багато сотень тисяч мешканців. Серед цієї кількості безперечно знайдеться величезна кількість сімей, у яких цей добрий почин викличе бажання висловити свою вдячність нашому доблесному воїну. З зібраних речей міський комітет організує посилку в армію на Різдво. Кожному солдату планується послати комплект теплого одягу — жилет, шолом, пару рукавиць, пару онуч і пакет з різними дрібницями — пачка тютюну, кусок мила, пакет чаю і цукру, гребінь, дерев'яна ложка".
Хто хотів лишити пожертву, повинен був вивісити на дверях свого помешкання відповідне оголошення. "Зборщики" — студенти й гімназисти — брали речі або кошти на їх придбання. Видавали квитанції. До кінця грудня зібрали 100 великих ящиків.
Про культурне життя Києва газета мовчить. Повідомляє лише, що в Москві з великим успіхом пройшов концерт співачки Марії Оленіної-д'Альгейм під назвою "Народності — Війна — Самітник — Молитва". А ще цитує листа невідомого читача: "У нас багато говорять на тему війни і мистецтва. І, здається, всі визнають, що й під час війни воно має право і навіть повинне існувати. Справжнє мистецтво укріпляє і очищує душу. Яку цілющу силу воно має, говорять хоча би концерти в лазаретах. Лікарі запевняють, що на другий день після концертів помітно покращується самопочуття хворих".
Навесні почалися перші поразки російських військ. Армія була змушена відступати. Запал серед населення в тилу спав. Росія була змушена зосередитися на внутрішніх проблемах. 1917‑го в державі відбулися дві революції. Наступного року "Киевская мысль", що відкрито підтримувала імператора, перестала виходити. Її приміщення на вул. Фундуклеївській — тепер вул. Богдана Хмельницького — зайняла редакція газети "Київський комуніст".
"Приймайте щодня два драже "Тироїдин Бюті", і ваша талія залишиться маленькою"
"Скоро Різдво! Свята мають бути веселими, якщо ви вирішили придбати для себе чи на подарунок грамофон або патефон", — закликала реклама в часописі "Киевская мысль" за грудень 1914 року. Торговий дім "Полякин и сыновья" розташовувався на Хрещатику, 53. Патефони тут коштували від 10 до 90 руб., грамплатівки — 60 коп. Також можна було придбати піаніно, гітари, мандоліни, балалайки та інші музичні інструменти. Можлива розстрочка в оплаті. Середня зарплата робітника в Російській імперії становила тоді близько 40 руб.
Попри війну, реклама в тогочасному кожному номері газети займає останню сторінку. З цих оголошень ми дізнаємося, що через дорогу від магазину Полякіна, на Хрещатику, 50 можна було взяти напрокат піаніно. Їх пропонувала фірма "Шустер и Ко". Ближче до Дніпра, у "Гранд-готелі" на Хрещатику, 22 брати Альшванги продавали пальта — "демісезонні з англійських матеріалів найновіших фасонів".
З технічних новинок кияни могли купити "травокосилки" в магазині Дехтєрьова на тому ж Хрещатику та триколісні вантажівки — феномобілі, привезені з Санкт-Петербурга. Аби діти не росли рахітами, торгова марка "Два карлика" пропонувала препарат "Біомальц" з Берліна. Упаковка коштувала 1 руб. 80 коп. На 30 коп. менше просили за свічки від геморою "Проктоль-Пель" вітчизняного виробництва. Мило доктора Обермейєра мало врятувати від веснянок, корости, лишаїв і вугрів.
"Бережіться, судариня! Ви починаєте товстіти, а товстіти — значить, старіти. Приймайте щодня два драже "Тироїдин Бюті", і ваша талія залишиться маленькою, як була, або стане такою", — закликала реклама. Ціна флакона на 50 драже — 4 руб. 50 коп. Також пропонували кавказький натуральний коньяк, мінеральну воду "Боржом" і американську вівсяну кашу "Геркулес". "Остерігайтеся підробок, шкідливих для здоров'я!!!" — попереджали в оголошенні "Геркулесу".
Вартість квасолі за чотири місяці зросла вдвічі
"Куй залізо, поки гаряче", — такий принцип взяли собі за девіз київські торговці наприкінці 1914‑го. Якщо в серпні, до початку Першої світової війни, десяток яєць коштував 20 коп., то у грудні — 35 коп. на базарі і ще дорожче в магазинах. Вартість фунта — близько 0,45 кг — квасолі зросла з 5 до 12 коп., сушених груш — із 15 до 30 коп.
"Все це говорить про явне прагнення торгашів скористатися тяжкими часами, не лише створити свій добробут, але й хижацьки збагатитися", — писала газета "Киевская мысль" 22 грудня 1914 року. Головними винуватцями зросту цін журналісти називали спекулянтів.
"Основна маса яєць доставляється в Київ з навколишніх сіл не залізницею, що може відбитися на ціні, а підводами, — пояснював часопис у статті "У Києві подорожчало життя". — Перекупники платять селянам ціну на місці і самі довозять товар у Київ. На селян, які хочуть довезти товар до Києва самотужки, чекають ряд застав. Там їх зупиняють перекупники, торгуються та скуповують товар. Усе це створило явно штучну ціну на яйця. Якщо селянин навіть проскочить заставу, то він вже попереджений про ціну в Києві перекупником і, приїхавши на базар, ставить ще вищу ціну".
7 
35413
Коментарі