— Пасха — то для нас найбільше свято за цілий рік, тому і називають його Великдень. Бог воскрес — і вся природа воскресає й відроджується після зими та холоду. Немає більше такого світлого празника, щоб так душа раділа, — каже 52-річна Ольга Бакота із села Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області.
За євангельськими переказами, Ісус Христос воскрес із мертвих на іудейське свято Пасхи. Свято не має точної календарної дати, його вираховують за місячним календарем. Цього року православні, греко-католики й римо-католики відзначають його разом — 20 квітня.
— На Великдень вся сім'я має зібратися разом за святковим столом, щоби протягом року успіх і достаток не оминали родину, — продовжує Ольга Бакота. — Сьогодні з Польщі, Іспанії, Італії, навіть з Америки до нас їдуть. Чим більше людей зберуться за великоднім столом, тим кращим буде рік для всієї родини. А кожен, хто побував на Світле Воскресіння вдома, матиме в усьому фортуну й прибутки.
Вірять, що на Великдень Бог відкриває рай і пекло, щоб душі померлих предків відвідали родичів на Землі. Увесь Світлий тиждень вони перебувають поруч із живими. Тому на Страсному тижні — сім днів до Пасхи — потрібно обов'язково прибрати могили рідних, висадити живі квіти, засвітити поминальні лампадки. Душі покійних уособлюють кукуци — невеликі булочки із дріжджового тіста у формі квітки або пташечки. Їх печуть напередодні й роздають дітям.
— Кажуть, шо хто помре на Великодньому тижні, того враз до раю забирають. То вважають за велике щастя для людини. Або вона при життю була праведником, або, якщо й грішна, то дуже страждала й заслужила царство небесне, — розповідає 93-річна Гафія Москалюк із сусіднього села Цуцилів.
Страсної суботи господині печуть паски, готують святкові страви і лагодять великоднього кошика.
— У п'ятницю пасок не робимо, бо то день смутку — Ісус Христос приймав хресні муки, — говорить 65-річна Ольга Лазорак із села Гвізд Надвірнянського району. — А в суботу зранку я вчиню тісто і печу п'ять-десять пасок — на всю рідню й для тих, хто вже немічний або хворий і сам вже не годен паску вчиняти. Як у піч саджаю, обов'язково кладу хреста і проказую: "Хрестилася я, і піч, аби Бог поміг сю паску гарно подати і гарно виняти". Доки паска в печі, нікого до кухні не пускаю. Не можна стукати, грюкати дверима, навіть ходити повз піч. То дуже погано, як паска западеться або кавалчик від неї відвалиться. А добре буде весь рік, як вона гарно підніметься й файно випечеться.
Великодньої ночі, вважають, "Бог щастя ділить". Тому, коли паски саджають у піч, на кожну загадують долю кого-небудь із рідних. За тим, як вона випікається, намагаються передбачити, що кого чекає протягом року.
До великоднього кошика, крім пасок, поміщають також крашанки, писанки, ковбасу, сало, хліб, масло і сир.
— На саме дно до свого пасківника кладу все, що буде сіятися і садитися: і картопельку, і цибульку, і кукурудзку, і часничок, — говорить Ольга Бакота. — Треба, щоб воно було обов'язково посвячене, тоді його ніщо не пошкодить і гарно вродить. Вкладаю також хрін — із зеленими листочками. Його та часник уживатимемо як ліки від багатьох хвороб — грипу, ангіни, недуг крові та шкіри, а також від безсоння й облисіння.
Вірять — усе освячене на Великдень набуває надзвичайної сили. Свячена сіль зможе відлякувати злі сили. Її носять із собою в кишені від пристріту, обсипають корову, щоб відьми не відібрали у неї молока чи щоб худобу не зурочили. Рушник, яким накривають пасківник, може розганяти градові хмари й лікувати немовлят від вроків. А посвячена сім років підряд великодня свічка відвертатиме від хати грім і пожежі.
"Вежа" з десяти хлопців має обійти навколо церкви
У селах Фитьків, Цуцилів і Гвізд Надвірнянського району Івано-Франківської області дотепер улаштовують гаївки — розваги, ігри та пісні, які виникли ще за язичницьких часів.
У давнину магічні хороводи мали забезпечити добрий урожай, щасливий шлюб і достаток у родині. Пращури вірили, що все зображене й проспіване під час Великодніх свят обов'язково має збудитися. Ігрове відтворення процесу визрівання й збирання маку, льону, проса, гречки та груш мало сприяти тому, що ці культури гарно вродять. Тому гаївки проводили у священних місцях — неподалік капищ або на цвинтарі, де межа між світом живих і світом мертвих зникає. Згодом їх почали влаштовувати біля церкви. Обряд поступово втратив магічно-заклинальне значення і перетворився на розвагу.
— Як я ще була дівчиною, ми всі збиралися біля церкви на Великдень і водили "жуків". Ставали попарно, схрещували руки і робили такий "місточок", по якому йшла дівчинка, а їй приспівували: "Ой ходить жук по жучині, а дівчина по ручині. Грай, жуче, грай…", — згадує 93-річна Гафія Москалюк з Цуцилова. — Співали про Галю, яка перебирає кавалєрами. Ставали отак у кружка, а всередину когось вибирали за Галю й показували, як вона танцює з тим, хто їй більше всякого краму дарує.
У Цуцилові на третій день Великодніх свят на завершення гаївок утворюють "вежу" — на плечі чотирьом хлопцям стають троє, трьом — двоє, а зверху цієї піраміди — один. "Вежа" має обійти навкруги церкви, не розвалившись. Така конструкція уособлювала єдність світобудови й була пов'язана з культом Сонця, втіленням якого і був хлопець нагорі "вежі".
У селі Гвізд зберігся інший звичай: на гаївках жінкам дітородного віку непомітно намагаються до подолу спідниці прив'язати вузлика стрічками з вербової кори. Називають це "хвіст" — щоб дітей більше родили, щоб телички й ягнички у хазяйстві велися.
— У Фитькові радянська влада закрила церкву, а ми все одно збиралися на церковному подвір'ї й проводили гаївки, бо то така споконвічна наша традиція, — розказує тутешня 52-річна Ольга Бакота. — Тільки що ми для себе це робили, а теперішня молодь у школі це вивчає. Сьогодні гаївка все більше на концерт самодіяльності схожа.
4 
35413
Коментарі