"Ні, це не я склав ці рядки, — писав 1882-го німецький мислитель, композитор і поет 38-річний Фрідріх Ніцше своєму другу Петеру Гасту, який привітав його з новим твором — поемою "До скорботи". — Я не можу читати їх без сліз. Написала їх Лу, мій новий друг, про якого ви ще нічого не чули. Вона — дочка російського генерала. Їй 20 років, вона цілеспрямована, як орел, сильна, як левиця, і при цьому дуже жіночна дитина. Вона дивовижно зріла й готова до мого способу мислення".
Самотній, похмурий, дуже розумний — у 24 роки став професором — Ніцше жив у світі своїх думок. Він писав багато наукових, філософських творів, але уривками. Тоді, коли йому не дошкуляли кількаденні напади головного болю, що супроводжувалися блювотою. Біль був такий сильний, що від нього Фрідріх сліпнув, уже не бачив за три кроки від себе. І ось цей відлюдник закохався в дівчину, яка з першої хвилини збагнула його дивні думки.
У Рим навесні 1882-го її привезла мати — лікувати легені. У дівчини від нервових збуджень ставалися кровотечі. В уродженки Санкт-Петербурга Луїзи Саломе — Лу назвав її перший із закоханих у неї чоловіків — була репутація жінки, яка не хоче виходити заміж. В Італії в неї пристрасно закохався філософ 32-річний Пауль Ре. Як і всі до нього, освідчився, але дівчина відповіла:
— Я назавжди відмовилася від кохання. Якщо хочете спілкуватися зі мною і дружити, давайте жити разом. Але ніякого інтиму, тільки духовна близькість. Ми будемо як брат і сестра.
Луїза росла серед п'ятьох старших братів, і весь світ здавався їй населений ними. Удвох із Ре вони гуляли Римом, де й зустрілися із його приятелем — Ніцше.
"Які зірки звели нас разом? За довгі місяці усамітнених роздумів я зовсім відвик від задоволення говорити й бути почутим, — згадував філософ зустріч. — У молодій росіянці я виявив дивовижний дар слухати й чути. Вона говорила мало, але її спокійний погляд, м'які впевнені рухи, будь-яке сказане нею слово свідчило про її чуттєвість і глибину".
Лу глибоко вразила бурхлива уява Ніцше. Вона навіть втратила сон. Розповідала Ре:
— Розмовляти з Ніцше дуже цікаво. Є особлива принадність у тому, що зустрічаєш подібні ідеї, почуття й думки. Ми розуміємо один одного повністю. Якось він сказав мені дивуючись: "Єдина різниця між нами — у віці".
Не минуло й місяця після знайомства, як Фрідріх шле листа матері Лу з офіційною пропозицією руки і серця. Переживає, що відмовлять через його бідність. Але відмовляє йому не мати, а сама дівчина. Лу хоче залишатися вільною. Утім, пропонує закоханому жити втрьох — із нею та Ре. Обрали притулок, де їм не заважали б ні родини, ні плітки людей. Вони мріють довести світу й собі, що є не тільки дружба між чоловіком і жінкою, а й досконала ідеальна дружба між людьми.
Оселяються в Парижі в маєтку Ре. Лу отримує щомісячні виплати від батька, Ніцше — пенсію від університету, з якого мусив піти через кепське здоров'я. Спершу все йде добре. Трійка багато читає, обговорює, пише. Фрідріх зізнається в листі Пітеру Гасту: "Для нас, безумовно, буде честю, якщо ви не назвете наші стосунки романом. Ми з нею — пара друзів. І цю дівчину, так само, як і цю довіру, я вважаю речами святими".
Під керівництвом Ніцше Лу пише нарис про метафізику жіночої основи, пробує складати афоризми. Багато її ідей він, не вагаючись, називає геніальними. Часто вони бесідують до світання. Лу присвячує йому гімн. Він пише до нього музику, хоча перед тим вісім років не робив цього. Казав, що музика приносить страждання, як відкрита рана. І цього разу вона схвилювала його так, що зліг. Лу не передбачала таких страшних емоцій від дружби. Ніцше вимагає співчуття, співпереживання кожній своїй думці, повної духовної відданості. Лу бунтує, Фрідріх звинувачує її в гордині. Він ревнує її до Ре, підозрює, що вони кохають один одного і обманюють його. Дедалі частіше спалахують сварки.
Останнього удару, що поклав край стосункам Фрідріха і Лу, завдала Елізабет — сестра Ніцше. Вона вважала кохану брата вампіром і хижачкою, яку слід розчавити.
— Треба віддати їй належне — вона справді ходяча філософія мого брата, — обурювалася Елізабет.
Якось їй потрапила до рук фотографія, на якій зображена вся трійця на тлі Альп. Ніцше і Ре стоять, запряжені в двоколку, в якій сидить Лу, помахуючи батіжком. Елізабет розцінила це як владу Лу над двома філософами. Розлючена жінка пише росіянці брутального листа. Та ображається й розриває стосунки з Фрідріхом.
На вершині відчаю Ніцше пише книжку — квінтесенцію всієї своєї філософії — "Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого". Друзі й дослідники зійдуться на тому, що прототипом головного героя стала Лу.
Наприкінці життя у психлікарні Ніцше напише: "Якщо вже мене відлучили від любові всього мого життя, яка і зробила мене справжньою людиною, я з відчаю вирішив зануритися у вогонь свого безумства".
Він прожив із коханою рік. Після розлуки вона ще п'ять років мешкатиме з Ре. Потім залишить його й вийде заміж. Ре за кілька років впаде з кручі. Казатимуть, що то — самогубство. Заміжня Лу за 43 роки шлюбу так і не матиме інтимних стосунків із чоловіком, бо це її умова. Цноту втратить у 30 років із коханцем, і відтоді крутить романи з відомими людьми того часу, зокрема з поетом Рільке. Вона стане ученицею Фройда і 50-річною напише скандальну книжку "Еротика", що стане бестселером. Сестра Ніцще Елізабет не даватиме їй спокою все життя і нацьковуватиме на неї нацистів. Вона створить архів брата й видаватиме його книжки у власній редакції. Доб'ється, щоб Гітлер призначив їй пенсію за заслуги перед батьківщиною.
"Мочиться в черевики і п'є сечу. Їсть кал"
Здоров'я Ніцше мав слабке з дитинства. Його батько й дві тітки страждали на психічні розлади. В юності Фрідріх не мав романів, тому ходив у будинок розпусти, де заразився сифілісом. "У Лейпцигу я сильно подорослішав: багато займався онанізмом і зустрічався з повіями, хоча, мабуть, із ними можна було б зустрічатися й частіше", — писатиме у спогадах.
До 30 років він геть хворий: виснажують мігрені, лихоманки, відсутність апетиту, холодний піт ночами, шлункові спазми. Очі майже нічого не бачать і сльозяться. Йому не можна писати більше як півтори години на добу. Ніцше пише по 10. Щоб послабити біль, безперестанку п'є хлорал — суміш хлору з алкоголем. Тоді це вважали безпечним засобом від безсоння й нервового збудження. Насправді ж препарат руйнує клітини мозку.
Через хвороби у Ніцше трапляються розлади мови й ходи.
Якось Фрідріх побачив візника, який бив коня. Він з криками накинувся на нього і одразу ж зомлів. Друзі перевезли філософа у базельську психлікарню. Діагноз: параноїдна шизофренія і прогресивний параліч, який ще називають "нейросифілісом".
"Він спить без снодійного, має вовчий апетит, зрідка буйствує, ночує на підлозі біля ліжка. Мочиться в черевики і п'є сечу. Їсть кал. Мова його переривається гарчанням, він стрибає по-цапиному, корчить гримаси, вважає старшого санітара за Бісмарка", — записували санітари у медичній книжці.
4 
35413
Коментарі